Постанова

від 04.09.2015 по справі 809/2259/15

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2015 р. Справа № 809/2259/15

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мигалюка Ю.В.,

секретаря Ткачук О.П.,

за участю сторін:

представника позивача: ОСОБА_1,

представника Івано-Франківської обласної державної адміністрації: ОСОБА_2,

представника Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Івано-Франківську адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Івано-Франківської обласної державної адміністрації про скасування розпорядження №215-к від 29.04.2015 року, наказу №6-о від 05.05.2015 року, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Івано-Франківської обласної державної адміністрації про скасування розпорядження №215-к від 29.04.2015 року, наказу №6-о від 05.05.2015 року, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди.

Представник позивача заявлені вимоги підтримав з підстав, викладених в адміністративному позові. Суду пояснив, що позивач перебував на посаді заступника директора Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації, однак оскаржуваними рішеннями його було звільнено у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, а саме скорочення його посади. Вважає таке звільнення незаконним, оскільки позивачу не було запропоновано переведення на вакантну посаду заступника начальника управління регулювання техногенних навантажень та економіки природокористування. Крім того, на його думку фактично змін в організації виробництва і праці не відбулося, оскільки після його звільнення 05.05.2015 року Івано-Франківською обласної державною адміністрацією 08.05.2015 року (через три дні) було прийнято нове розпорядження за № 229-к, відповідно до якого створено посаду заступника директора департаменту екології та природніх ресурсів облдержадміністрації, яку він раніше обіймав. Додатково пояснив, що у відповідності до частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому частиною 2 статті 40 Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Наголосив, що при звільненні з роботи на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України, якою керувався відповідач, повинні були застосовуватися приписи ст. 42 КЗпП України, яка регламентує "переважне право" на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача - Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації адміністративний позов не визнав з підстав, зазначених у поданому запереченні. Суду пояснив, що у відповідності до частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці. Таким чином вважає, що оскільки посаду на якій перебував позивач скорочено, то ОСОБА_4 було звільнено правомірно. В задоволенні позову просив відмовити.

Представник відповідача - Івано-Франківської обласної державної адміністрації адміністративний позов не визнав. В задоволенні позову просив відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідачів, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що розпорядженням Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 31.05.2013 року за №161-к ОСОБА_4 призначено на посаду заступника директора Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації з 01.06.2013 року (а.с.21).

Згідно розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 29.04.2015 року за № 215 - к вирішено звільнити ОСОБА_4 з посади заступника директора Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації 05.05.2015 року відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці (а.с. 11).

Наказом Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації № 6-о від 05.05.2015 року звільнено ОСОБА_4 з посади заступника директора Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації (а.с.10).

Трудові відносини всіх працiвникiв регулює Кодекс законів про працю України, зокрема підстави розірвання трудового договору з iнiцiативи власника або уповноваженого ним органу, визначені в статті 40 Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Аналізуючи підстави звільнення позивача з Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що Івано-Франківською обласною державною адміністрацією прийнято розпорядження за № 133-к від 10.04.2014 року відповідно до якого зменшено, зокрема, штатну чисельність департаменту екології та природних ресурсів на три одиниці та доручено керівнику вищевказаного структурного підрозділу облдержадміністрації внести відповідні зміни і подати на затвердження положення, структуру і штатні розписи підпорядкованих підрозділів, здійснити реорганізаційні заходи згідно з чинним законодавством. (43-45).

На підставі вищезгаданого розпорядження за № 133-к від 10.04.2014 року прийнято розпорядження за № 415 від 08.07.2014 року, яким затверджено нову редакцію структури департаменту екології та природних ресурсів облдержадміністрації та скорочено, зокрема посаду заступника директора департаменту (51-53).

На виконання вищевказаного розпорядження відповідачем 08.07.2014 року, згідно статті 49-2 КЗпП України, повідомлено позивача про його наступне звільнення з посади з посади заступника директора Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації (а.с.56).

Порядок вивільнення працівників визначений статтею 49-2 КЗпП України, в частині 1 якої зазначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивiльненнi працiвникiв у випадках змін в органiзацiї виробництва i праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина 2 статті).

В частині 3 статті 49-2 Кодексу зазначено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку iз змінами в органiзацiї виробництва i праці власник або уповноважений ним орган пропонує працiвниковi іншу роботу на тому самому пiдприємствi, в установі, органiзацiї. При вiдсутностi роботи за вiдповiдною професією чи спецiальнiстю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому пiдприємствi, в установі, органiзацiї працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим вiдповiдно до статті 48 Закону України В«Про зайнятість населенняВ» , власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працiвникiв.

Пленум Верховного Суду України у пункті 19 Постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами) зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як вже було встановлено судом ОСОБА_4 звільнено з посади заступника директора Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації 05.05.2015 року.

При цьому розпорядженням Івано-Франківською обласної державною адміністрацією від 20.06.2014 року за № 228-к покладено виконання обов'язків директора Департаменту на заступника директора Департаменту ОСОБА_5 (а.с. 21).

Крім цього, 08.05.2015 року Івано-Франківською обласної державною адміністрацією прийнято нове розпорядження за № 229-к , відповідно до якого створено посаду заступника директора департаменту екології та природніх ресурсів облдержадміністрації.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається відсутність юридичного факту, зокрема, змін в організації виробництва і праці, який є підставою для звільнення працівника відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

У відповідності до статті 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки вбачається, що ОСОБА_4 присвоєно дев'ятий ранг державного службовця. Стаж роботи в екологічній сфері складає має 26 років, із яких 13 років останній обіймав керівні посади, тобто позивач зарекомендував себе кваліфікованим, принциповим працівником, мав достатній практичний досвід роботи.

За таких обставин судом встановлено наявність у позивача переважного права на залишення на роботі, яке відповідачем під час звільнення позивача не було враховано, що є порушенням приписів статті 42 Кодексу законів про працю України.

Частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частиною 3 статті 49-2 даного Кодексу одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку iз змінами в органiзацiї виробництва i праці власник або уповноважений ним орган пропонує працiвниковi іншу роботу на тому самому пiдприємствi, в установі, органiзацiї.

З матеріалів справи вбачається, що з часу попередження позивача про наступне звільнення і до його звільнення відповідачем, на виконання статті 49-2 КЗпП України, пропонувалися позивачу вакантні посади головного спеціаліста відділу економіки природокористування, комплексного управління та координації природоохоронної діяльності та головного спеціаліста відділу екологічного моніторингу звязків з громадківстю та засобами масової інформації, тобто посади які є нижчими ніж та яку займав позивач. Позивач від вищевказаних посад відмовився.

Однак, як встановлено судом, позивачу, в порушення вищевказаних приписів Кодексу законів про працю України, не було запропоновано керівну посаду заступника начальника управління регулювання техногенних навантажень та економіки природокористування.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність скорочення чисельності та штату працівників у Департаменті екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Крім того, відповідачем під час звільнення позивача з роботи не дотримано вимог частини 2 та 3 статті 49-2 КЗпП України, що регулюють порядок вивільнення працівника.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_4 протиправно звільнено з посади заступника начальника директора Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

У зв'язку з цим, розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації №215-к від 29.04.2015 року В«Про звільнення ОСОБА_4Ф.В» та наказ Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації №6-о від 05.05.2015 року В«Про звільнення ОСОБА_4Ф.В» підлягає скасуванню, а позивач поновленню на роботі.

Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року. Вказаним Порядком визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно з абзацом другим пункту 4 Порядку, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

В силу вимог пункту 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Позивача звільнено 05.05.2015 року. Відтак стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 травня 2015 року по день фактичного поновлення на роботі.

За правилами пунктів 2, 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

В статті 237-1 КЗпП України, передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України В«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)В» від 31.03.1995 року (зі змінами) під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У відповідності до п. 5 вказаної постанови Пленуму Верховного суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однак доказів на підтвердження моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків позивачем, внаслідок порушення відповідачами його трудових прав суду не подано.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не підлягають до задоволення.

Таким чином позов підлягає до часткового задоволення.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Скасувати розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації №215-к від 29.04.2015 року В«Про звільнення ОСОБА_4Ф.В» .

Скасувати наказ Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації №6-о від 05.05.2015 року В«Про звільнення ОСОБА_4Ф.В» .

Поновити ОСОБА_4 на посаді заступника начальника директора Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації з часу звільнення.

Стягнути в солідарному порядку з Івано-Франківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 20567921, вул. Грушевського,21, м. Івано-Франківськ,76018) та Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 36712225, вул. Сахарова,23а, м. Івано-Франківськ,76014) на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 травня 2015 року по день фактичного поновлення на роботі.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанову в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць - допустити до негайного виконання.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова складена в повному обсязі 11.09.2015 року.

Суддя (підпис) Мигалюк Ю.В.