Ухвала

від 15.11.2016 по справі 809/2259/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" листопада 2016 р. м. Київ К/800/8458/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Заїки М.М., Мойсюка М.І.,

та секретаря Буденка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Івано-Франківської обласної державної адміністрації

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2015 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року

у справі № 809/2259/15

за позовом ОСОБА_1

до Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації

про скасування розпорядження та поновлення на роботі,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської ОДА, Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської ОДА, в якому просив:

- скасувати розпорядження Івано-Франківської ОДА від 29 квітня 2015 року №215-к;

- скасувати наказ Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської ОДА від 05 травня 2015 року № 6-о;

- стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 травня 2015 року по день фактичного поновлення на роботі;

- стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково. Скасовано розпорядження Івано-Франківської ОДА від 29 квітня 2015 року №215-к та наказ Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської ОДА від 05 травня 2015 року № 6-о. Поновлено позивача на посаді заступника начальника директора Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської ОДА з часу звільнення. Стягнуто в солідарному порядку з Івано-Франківської ОДА та Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської ОДА на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 травня 2015 року по день фактичного поновлення на роботі. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Івано-Франківська ОДА посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з червня 2013 року ОСОБА_1 обіймав посаду заступника директора Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської ОДА.

На підставі розпорядження Івано-Франківської ОДА від 10 квітня 2014 року № 133-к, прийнято розпорядження від 08 липня 2014 року № 415, яким затверджено нову редакцію структури департаменту екології та природних ресурсів облдержадміністрації та скорочено, зокрема посаду заступника директора департаменту.

Наказом Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 05 травня 2015 року № 6-о звільнено позивача з посади заступника директора Департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

Підставою для прийняття слугувало розпорядженням Івано-Франківської ОДА від 29 квітня 2015 року № 215-к про звільнення позивача з посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання.

Частинами першою - третьою статті 49 2 Кодексу законів про працю України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Згідно частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що при звільненні працівника у зв'язку із реорганізацією підприємства і скороченням чисельності штату, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення пропонує працівнику іншу роботу в разі її наявності.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49 2 Кодексу законів про працю України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, установі, організації незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

На виконання вимог частини 1 статті 49 2 Кодексу законів про працю України, 08 липня 2014 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне його звільнення, та запропоновано працевлаштування на вакантні посади головного спеціаліста відділу економіки природокористування, комплексного управління та координації природоохоронної діяльності та головного спеціаліста відділу екологічного моніторингу зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації, від яких позивач відмовився, оскільки вони не відповідали його кваліфікації.

Разом з тим, судами досліджено, що згідноструктури департаменту екології та природних ресурсів Івано-Франківської ОДА в складі управління регулювання техногенних навантажень та економіки природокористування була наявна посада заступника директора департаменту - начальника управління, яка на момент звільнення та в момент надання пропозицій позивачу іншої роботи була вакантною.

Однак, позивачу вказаної вакантної посади, з урахуванням можливості переведення в межах організації, а не тільки підрозділу де він працював, запропоновано не було.

Доказів неможливості перевести позивача за його згодою на зазначену вакантну посаду, або інші рівнозначні посади, відповідачем надано не було.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що оспорювані розпорядження та наказ, прийняті з порушенням вимог частини другої статті 40 та частин першої - третьої статті 49 2 Кодексу законів про працю України, і відповідно, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для їх скасування та поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Водночас, суди попередніх інстанцій зазначивши про зобов'язання стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 травня 2015 року по день фактичного поновлення на роботі не вказали розмір виплати, а також розрахунок розміру такої виплати.

Так, згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення. Розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, зазначається цифрами та у дужках словами.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Враховуючи, що звільнення ОСОБА_1 відбулося 29 квітня 2015 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи.

Колегія суддів зазначає, що вказаним обставинам суди попередніх інстанцій належної правової оцінки не надали.

Під час нового розгляду судам потрібно дослідити та встановити середню заробітну плату позивача, з урахуванням обчислення виплат отриманих нею за попередні два місяці роботи, а також з урахуванням одержаної допомоги за час тимчасової непрацездатності та компенсації за невикористану відпустку.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалені у даній справі судові рішення названим вимогам процесуального закону не відповідають.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до пункту 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Івано-Франківської обласної державної адміністрації задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді М.М. Заїка

М.І. Мойсюк