Ухвала

від 08.09.2015 по справі 810/2261/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2261/15 Головуючий у 1-й інстанції: Дудін С.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунміськсервіс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, за апеляційною скаргою Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2015 року,

В С Т А Н О В И В :

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося у суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунміськсервіс», в якому просило стягнути з останнього 33 784,12 грн адміністративно-господарських санкцій за недотримання встановленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу робочих місць на підприємстві для працевлаштування інвалідів та 1 452,54 грн пені за порушення термінів сплати цих санкцій.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2015 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протягом 2014 року були вжиті відповідні заходи по створенню нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій, що передбачені Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», відсутні.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Відповідно до положень статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця (ч. 1). Підприємства, установи, організації самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до вказаного нормативу та здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2, 3).

Відповідно до частини 3 статті 18 вказаного Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 1 цієї правової норми забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Тобто, цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Таким чином, стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування.

При цьому, частиною 3 зазначеної норми визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Як свідчать матеріали справи, у 2014 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача за рік становила 126 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 3 особи, а кількість штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», - 5 осіб.

Також, із матеріалів справи вбачається, що вимоги частини 3 статті 18 вказаного Закону відповідачем були виконані у повному обсязі. Так, до суду надано докази систематичного, з січня 2014 року по грудень 2014 року, подання державній службі зайнятості інформації, необхідної для працевлаштування інвалідів, шляхом подання звітів (форма № 3-ПН), у яких зазначено вакансії для працевлаштування таких осіб (3 вакансії на посаду робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями).

У лютому 2014 року Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості направив до ТОВ «Комунміськсервіс» з метою працевлаштування гр. ОСОБА_2, який є інвалідом ІІІ групи.

У працевлаштуванні цієї особі відповідачем було відмовлено у зв'язку з невідповідністю наявної вакансії стану здоров'я інваліда.

Так, згідно висновку МСЕК про умови та характер праці гр. ОСОБА_2 протипоказана робота зі значними психіко-нервовими та фізичним навантаженням, в нічний час. Натомість йому рекомендовано працевлаштування за посадами: різноробочий, підсобний робітник, вантажник, пакувальник, складальник дрібних деталей.

Відповідно до наданої відповідачем суду робочої інструкції до обов'язків робітника з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями належать роботи, що передбачають значне фізичне навантаження (косіння трави, перенесення ємностей зі сміттям, очищення від снігу і льоду доріжок, тротуарів, очищення пожежних колодців) так і роботи, що пов'язані із значним психіко-нервовим навантаженням (повідомлення про порушення порядку на закріпленій території дільничного інспектора або чергового у відділу міліції, керуючого будинком, надання допомоги особам, потерпілим від нещасних випадків, людям похилого віку, хворим, дітям, які знаходяться на закріпленій за працівником території).

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відмова відповідача у працевлаштуванні громадянину ОСОБА_2, не свідчить про неналежне виконання обов'язку працевлаштувати інваліда, адже це зумовлено наявними протипоказаннями МСЕК.

Також, судом установлено, що в грудні 2014 року Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості направив до ТОВ «Комунміськсервіс» з метою працевлаштування громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є інвалідами ІІІ групи.

Із відмітки на корінці направлень слідує, що вказані особи від запропонованої роботи відмовились.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що обставини справи не свідчать про відсутність у відповідача спеціальних робочих місць, створених для працевлаштування інвалідів. Натомість, доводять добросовісність останнього, що проявилась у вжитті заходів, направлених на працевлаштування таких осіб.

Враховуючи приведені норми та встановлені обставини, судова колегія звертає увагу на те, що згідно з частиною 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 статті 218 цього Кодексу передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Оскільки в матеріалах справи наявні відомості про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення .

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2015 року - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М.