Рішення

від 29.09.2015 по справі 922/3913/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2015 р.Справа № 922/3913/15

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Аюпова Р.М.

судді: Чистякова І.О. , Калантай М.В.

при секретарі судового засідання

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет", смт. Ювілейне до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфуд Інтернешнл", м. Харків, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство "БМ Банк", м. Київ про визнання недійсним правочину за участю представників сторін:

Представник позивача - не з'явився;

Представник відповідача - не з'явився;

Представник третьої особи - ОСОБА_1, дов. від 22.07.2015р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет", смт. Ювілейне, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніфуд Інтернешнл", м. Харків, про визнання недійсним інформаційного повідомлення про зміну реквізитів до контракту № 44265 від 30.04.2013р.

Ухвалою господарського суду від 09.07.2015р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.07.2015р. об 11:00 год. Залучено до участі у справі Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство "БМ Банк", м. Київ.

Ухвалою господарського суду від 26.08.2015р. подовжено строк розгляду справи до 21.09.2015р.

Ухвалою господарського суду від 17.09.2015р. для розгляду справи призначено судову колегію.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 17.09.2015р., для розгляду справи № 922/3913/15 визначено персональний склад колегії суддів: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Калантай М.В., Чистякова І.О.

Ухвалою господарського суду від 17.09.2015р. справу призначено до розгляду на 29.09.2015р. о 15:00 год.

У судове засідання 29.09.2015р. представник позивача не з'явився, через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відрядженням представників позивача (вх. № 38809).

Представник відповідача у судове засідання 29.09.2015р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи, присутній у судовому засіданні 29.09.2015р. проти позову заперечував, додаткових доказів суду не надав.

Дослідивши подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з приписами ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Проте, представником позивача не наведено обставин, які є перешкодою для подальшого розгляду справи без його участі. Крім того, останніми не наведено жодного доказу, який, у розумінні ст.ст.33-34 ГПК України, може суттєво вплинути на розгляд даного спору по суті.

У п. 3.9.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участі в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Тому колегія суддів вважає, що клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відрядженням представників, не підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, заслухавши учасників судового процесу під час розгляду справи, колегією суддів встановлено наступне.

Між ТОВ "АТБ-маркет" (позивач, покупець) та ТОВ "Юніфуд Інтернешнл" (постачальник, відповідач) укладено договір поставки № 44265 від 30.04.2013р., за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку та строки, встановлені договором, передати товар у власність покупця, а покупець, відповідно, зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених договором.

На виконання вказаних договорів відповідачем здійснювалась поставка товару позивачу.

Як зазначає позивач, станом на 31.03.2014 р. заборгованість між позивачем та відповідачем була відсутня, згідно підписаного сторонами акту звірки взаєморозрахунків. Після підписання зазначеного акту, поставки не відбувались, сторони припинили співробітництво повністю розрахувавшись один перед одним відносно поставок товарів. Після вказаної дати також був підписаний акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.04.2015р. яким ще раз було зафіксовано відсутність заборгованості сторін, відповідач направив позивачу лист від 01.06.2014 р., яким повідомляв про відсутність претензій та про припинення співробітництва.

Як стало відомо позивачу, TOB «Юніфуд Інтернешнл» має у своєму розпорядженні інформаційне повідомлення про зміну платіжних реквізитів, підписане директором TOB «Юніфуд Інтернешнл» ОСОБА_2 та Генеральним директором TOB «АТБ-маркет» ОСОБА_3

Згідно вказаної копії інформаційного повідомлення, TOB «Юніфуд Інтернешнл» інформувало TOB «АТБ-маркет» про існування договору на факторингове обслуговування № 2013-04/DC-F від 21.08.2013р. укладеного TOB «Юніфуд Інтернешнл» з AT «БМ Банк», відповідач просив перераховувати грошові кошти за поставки, що відбувалися в адресу позивача, починаючи з 01.09.2013р. за контрактом № 44265 від 30.04.2013р. на реквізити, вказані в цьому інформаційному повідомленні.

Згідно інформаційного повідомлення про зміну реквізитів, позивач зобов'язується здійснювати оплату усіх поставок, у рамках договору № 44265 від 30.04.2013 р. на адресу іншої особи (AT «БМ Банк») за реквізитами, вказаними у відповідному інформаційному повідомленні. Тобто фактично відбувається відступлення права вимоги та погодження такого відступлення з боку боржника. Таким чином, за даним інформаційним повідомленням, TOB «Юніфуд Інтернешнл» втрачає право на отримання грошових коштів за поставки що відбувалися в адресу TOB «АТБ-маркет» з 01.09.2013 р., а TOB «АТБ-маркет» зобов'язується здійснювати платежі за поставки в адресу третьої особи.

Звертаючись до господарського суду з відповідним позовом, позивач вважає, що вказане інформаційне повідомлення про зміну реквізитів, має всі ознаки правочину, оскільки воно встановлює права та обов'язки сторін, зміну та припинення прав та обов'язків, в зв'язку з чим, вважає вказане інформаційне повідомлення таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства, порушує права та інтереси позивача та просить суд визнати його недійсним.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користьдругої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

Згідно із ст. ст. 4, 10 та 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства, має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За змістом ст. ст. 525, 526 цього кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Окремим видом зобов'язання є договір поставки, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін ( ч.2 ст.712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень ст.530 цього кодексу.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Згідно зі ст.ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів, що не позбавляє сторін права додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Таким доказом можна вважати, зокрема, повідомлення первісного кредитора про здійснену уступку вимоги.

ЦК України також надає боржнику право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Обов'язковою умовою для виконання боржником зобов'язання на користь нового кредитора є повідомлення боржника про заміну кредитора в зобов'язанні.

Таким чином, ризик настання несприятливих наслідків не для боржника, а для кредиторів, настає у разі невиконання ними обов'язку щодо повідомлення боржника про відступлення права вимоги боргу. Ці несприятливі наслідки можуть виявлятися у:

- невиконанні боржником зобов'язання жодному з кредиторів;

- виконанні боржником зобов'язання первісному кредиторові.

За умови виконання зазначеного інформаційного обов'язку кредиторами боржник повертає борг новому кредитору на тих самих умовах, що і первісному, тобто усуваються обидва із вказаних ризиків. Таке виконання боржником зобов'язання є належним виконанням.

Якщо ж кредитори не дотримались зазначеної умови та належним чином вчасно не сповістили боржника про заміну кредитора в зобов'язанні (та не зможуть довести протилежне), а боржник, у свою чергу, не знав і не міг знати про таку заміну та продовжував виконувати зобов'язання на користь первісного кредитора, то дії боржника, відповідно до чинного законодавства України також розцінюватимуться як належне виконання зобов'язання. Тобто у цьому разі ризики для боржника відсутні.

Зі змісту ст. 610 ЦК України випливає, що неналежним виконанням зобов'язання є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Тобто можна сказати, що виконання зобов'язання без порушення умов, визначених змістом зобов'язання, є належним виконанням.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України), тобто має ліцензію НБУ на провадження даної діяльності.

Основними відмінностями договору факторингу від простого відступлення права вимоги є наступне:

1) клієнтом у договорі факторингу може бути тільки фізична особа-підприємець або юридична особа, а фактором тільки фінансова установа з ліцензією НБУ на факторингову діяльність;

2) договір факторингу дійсний навіть якщо між клієнтом та боржником в договорі стоїть заборона на відступлення права вимоги;

3) факторинг за своєю суттю може бути тільки на оплатній основі на відміну від відступлення права вимоги.

Колегія суддів зазначає, що за своєю правовою природою договір факторингу, небезпідставно, можна назвати модифікованим варіантом уступки вимоги. Однак, якщо порівнювати із загальними правилами про цесію, договір факторингу має низку істотних відмінностей. Договір факторингу характеризується: диспозитивним характером виникнення правовідносин, спеціальними вимогами щодо сторін договору (фактору), предметом зобов'язання (суто грошові вимоги).

Причому, договір факторингу може мати місце і за наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права вимоги або його обмеження, але при цьому не звільняється від обов'язку перед боржником щодо виконання тієї заборони (ст. 1080 ЦК України).

Відносини між учасниками договору факторингу можна розділити на два види - внутрішні (між фактором та клієнтом) та зовнішні (між фактором та боржником). Внутрішні відносини регулюються договором факторингу, а зовнішні - договором, укладеним між клієнтом та боржником, право вимоги за яким на підставі договору факторингу відступлено фактору, а також відповідними нормами чинного законодавства.

Водночас колегія суддів зазначає, що поняття кредитного портфелю ніякими нормативно-правовими актами не закріплено. Однак, виходячи зі змісту даного поняття, можна сказати, що кредитний портфель - це сукупність всіх кредитів, що надані банком своїм клієнтам, а також сукупність інших активних операцій з метою отримання доходу.

Статтею 1082 ЦК України визначено порядок виконання боржником грошової вимоги факторові. За змістом цієї норми боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "АТБ-маркет" (позивач, покупець) та ТОВ "Юніфуд Інтернешнл" (постачальник, відповідач) укладено договір поставки № 44265 від 30.04.2013р., за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку та строки, встановлені договором, передати товар у власність покупця, а покупець, відповідно, зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених договором.

На виконання вказаних договорів відповідачем здійснювалась поставка товару позивачу.

21.08.2013р. між Публічним акціонерним товариством «БМ Банк» (третя особа, банк, фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юніфуд Інтернешнл" був укладений договір №2013-04/DC-F від 21.08.2С про факторингове обслуговування.

Відповідно до визначеного п. 2.1. договору №2013-04/DC-F від 21.08.2013р., TOB «Юніфуд Інтернешнл" (підприємство) зобов'язалось відступити факторові, відповідно до умов даного договору, право вимоги від дебіторів підприємства, зазначених у переліку дебіторів, коштів (включаючи усі види неустойок), право на одержання яких належить підприємству на підставі документів, що підтверджують таке право вимоги, відповідно до контракту, а AT «БМ Банк» (фактор) зобов'язався придбати зазначені права вимоги коштів від дебіторів підприємства і передати за плату кошти у розмірі вартості відступленого підприємством факторові права вимоги коштів від дебіторів підприємства у порядку й у випадках, передбачених даним договором про факторингове обслуговування.

Згідно з п. 5.2.3. договору №2013-04/DC-F від 21.08.2013 р. про факторингове обслуговування, TOB "Юніфуд Інтернешнл" письмово повідомило дебітора (TOB "АТБ ОСОБА_5") інформаційним повідомленням про зміну платіжних реквізитів про нові платіжні реквізити TOB "Юніфуд Інтернешнл", за якими в подальшому необхідно проводити розрахунки, та про набуття АТ "БМ Банк" права вимоги до TOB «АТБ-маркет» сплати з 01.09.2013 р. грошових коштів за поставлений від TOB "Юніфуд Інтернешнл" товар по контрактам №44265 від 30.04.2013 та № 29091/1 від 01.01.2013р. на рахунок № 2909101307576 в AT «БМ Банк», протягом 90 календарних днів, з моменту здійснення TOB "Юніфуд Інтернешнл" поставки .

На виконання п. 3.2.6. договору №2013-04/DC-F від 21.08.2013р. про факторингове обслуговування TOB "Юніфуд Інтернешнл" надало AT "БМ Банк" оригінали зазначених інформаційних повідомлень про заміну платіжних реквізитів по договору поставки №40265 від 30.04.2013р., укладеного між ТОВ "АТБ-маркет" і ТОВ "Юніфуд Інтернешнл".

На підтвердження їх отримання від TOB "Юніфуд Інтернешнл" та надання TOB "АТБ-маркет" письмової згоди на зміну реквізитів оплати контрактів з TOB "Юніфуд Інтернешнл", ці документи підписано генеральним директором ОСОБА_3. Підпис посвідчено печаткою TOB "АТБ-маркет".

Виходячи зі змісту зазначених правових норм та аналізу матеріалів справи, колегія суддів приходить висновку, що само по собі повідомлення боржника про заміну кредитора в зобов'язанні, не є правочином в розумінні ст. ст. 202, 509 ЦК України, адже не створює, не змінює й не припиняє жодних прав та обов'язків для особи, яка таке повідомлення зробила, а є повідомленням про встановлення порядку виконання боржником грошової вимоги факторові (АТ "БМ-Банк"), які випливають з договору поставки №40265 від 30.04.2013р., укладеного між клієнтом (TOB "Юніфуд Інтернешнл") та боржником (ТОВ "АТБ-маркет").

Слід зазначити, що нормами ст. ст. 516, 517 ЦК України встановлено, що ризики настання несприятливих наслідків щодо письмового неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні несе саме новий кредитор (банк), а боржник незалежно від цих обставин вважаться таким, що виконав належним чином зобов'язання незалежно від заміни кредитора (первісного чи нового).

Водночас, колегія суддів зазначає, що підстави, викладені позивачем у позові, щодо укладання правочину, вчиненого його представником з перевищенням повноважень, в порядку ст. 241 ЦК України, підробка підпису та печатки на повідомлені про заміну кредитора у зобов'язанні, унеможливлює застосування до спірних правовідносин норм ст. ст. 203, 215 ЦК України щодо недійсності правочину.

Крім того, положення ст. 241 ЦК України можуть бути застосовані лише для оцінки правової ситуації, що складається у зв'язку із схваленням правочину, яким повідомлення боржника про зміну кредитора не є.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" є законодавчо необґрунтованими, не доведеними, в зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення позову та відмовляє в його задоволенні в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, у разі відмови у задоволенні позову, залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 65, 69, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, одностайно, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 05.10.2015 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6

справа № 922/3913/15