Постанова

від 30.09.2015 по справі 913/208/15

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

30.09.2015 справа №913/208/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів При секретарі судового засідання За участю представників сторін: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2,ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 (за довіреністю) Не з»явився

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», м.Дніпропетровськ на рішення господарського суду Луганської області від 30.06.2015 р. (повний текст рішення складений та підписаний 03.07.2015року) у справі№908/208/15 (ОСОБА_6А.) за позовомПублічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», м.Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес і К», м.Свердловськ Луганської області простягнення 388738,46грн. В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Луганської області від 30.06.2015р. у справі №913/208/15 позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк В«ПриватБанкВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю В«Гермес і КВ» про стягнення 388738 грн. 46 коп. задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю В«Гермес і КВ» на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк В«ПриватБанкВ» 88977 грн. 68 коп. заборгованість за кредитом; 136576 грн. 57 коп. заборгованість за відсотками; 0 грн. 01 коп. пеня, 19463 грн.74 коп. штраф; 4900 грн. 36 коп. судовий збір. В решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що кредит відповідачем не повернутий, строк його повернення минув, відтак судом визнано позов обґрунтованим та стягнуто заборгованість за кредитом та відсотками. Щодо стягнення пені суд першої інстанції скористався правом, наданим ст. 83 ГПК України та зменшив пеню, нараховану за несвоєчасну сплату відсотків за кредитом до 0 грн.01коп., оскільки у м.Свердловськ тривалий час проводились бойові дії, що призвело до порушення встановленого порядку господарювання.

Позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», м.Дніпропетровськ не погодившись з прийнятим рішенням звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просить змінити рішення господарського суду Луганської області від 30.06.2015року по справі №913/208/15 , скасувавши його в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені та штрафів, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення пені та штрафів задовольнити.

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що 27.10.2008року відповідач допустив порушення зобов'язання та сума пені почала нараховуватися. Апелянт зазначив, що нарахування пені забороняється з 14.04.2014року, а суми, що були нараховані до 14.04.2014року підлягають стягненню, за період з дня порушення зобов'язань до 14.04.2014року.

Крім того апелянт як в резолютивній частині апеляційної скарги, так і по тексту оскаржує рішення в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення штрафів, однак рішенням господарського суду Луганської області від 30.06.2015року вимоги про стягнення з відповідача штрафів задоволені у повному обсязі. Відтак апеляційний господарський суд не приймає доводи апелянта в цій частині, однак відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

26.08.2015року апелянтом через канцелярію суду надане клопотання (вхід.№02-48/1928/15) у якому ПАТ «Приватбанк» просить долучити до матеріалів справи розрахунок заборгованості, згідно якого загальна сума пені складає 109591,18грн. та періодом нарахування значиться з 22.04.2008року по 13.04.2014року.

16.09.2015року позивач через канцелярію суду надав письмові пояснення до апеляційної скарги у яких зазначив, що згідно детального розрахунку заборгованості вбачається, що початок нарахування пені за простроченням виконання зобов'язань із сплати кредиту 31.10.2008року, кінець нарахування пені 10.03.2015року; початок нарахування пені за простроченням виконання зобов'язань із сплати відсотків - 31.10.2008року, кінець нарахування пені 10.03.2015року; нарахування пені за простроченням виконання зобов'язань із сплати комісії відсутнє. За твердженням апелянта, станом на 13.04.2015року заборгованість з пені становить 109591,18грн.

Апелянт через канцелярію суду надав доповнення до письмових пояснень (вхід.№02-48/2715 від 28.09.2015року).

Представник відповідача у судове засідання не з»явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно з положеннями ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень місцевого господарського суду в повному обсязі.

У відповідності до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст.ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України - правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено наступне.

22.11.2007 року між позивачем та відповідачем укладений договір № 28 про надання овердрафтового кредиту, умовами п. А.1. та А.2. якого, позивач зобов'язався надати кредит відповідачу у розмірі 100000 грн. 00 коп. зі строком виконання відповідно до п.6 договору, у вигляді встановлення ліміту на поточний рахунок.

Відповідно до п.1.2 Договору кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта по поверненню кредиту, сплаті процентів та винагороду в обумовлені даним договором строки.

Згідно п. 4.1 договору, за користування кредитом у період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника при закритті банківського дня, позичальник сплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка). Розмір ставки встановлений у п. А.7 договору.

Згідно п. А.8 кредитного договору при порушенні позичальником зобов'язань по сплаті кредиту, останній зобов'язаний сплатити кредитору відсотки за користування кредитом у розмірі 44% річних від суми залишку непогашеної заборгованості по кредиту.

За умовами п. 5.1 договору, при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2, 4.1, 4.2, 4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 1.4, 1.5, 2.2.3, 2.2.4, 2.2.5, 2,3.4, винагороди, передбаченої п.п. 2.2.7, 4.4, 4.5, клієнт виплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня. Сплата пені здійснюється у гривні.

Пунктом 5.8 договору передачено, що при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань за договором більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до суду, позичальник сплачує банку штраф, що розраховується формулою: 1000 грн. 00 коп. + 5% від суми позову.

Свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі. Доказів взятих на себе зобов'язань щодо сплати кредиту та відсотків за кредитом з боку відповідача не надано.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За умовами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов»язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою договір №28 від 22.11.2007року, є кредитним договором, згідно якому, за приписами ст. 1054 Цивільного кодексу України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов»язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За умовами ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов»язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачем зобов»язання за кредитним договором не виконав в повному обсязі та у встановлені строки, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість, яка складається зі сплати простроченої заборгованості по кредиту в сумі 88977,68грн., простроченої заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 136576,57грн. Факт наявності заборгованості відповідача на момент із зверненням із позовом до суду першої інстанції підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем .

Пунктом 5.8 договору передачено, що при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань за договором більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до суду, позичальник сплачує банку штраф, що розраховується формулою: 1000 грн. 00 коп. + 5% від суми позову.

Отже, вірним є висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості зі сплати простроченої заборгованості по кредиту в сумі 88977,68грн., простроченої заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 136576,57грн., штрафу в сумі 19463,74грн., а рішення в цій частині законним та таким, що ґрунтується на чинному законодавстві.

Одночасно, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 216 - 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За умовами п. 5.1 договору, при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 2.2.2, 4.1, 4.2, 4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 1.4, 1.5, 2.2.3, 2.2.4, 2.2.5, 2,3.4, винагороди, передбаченої п.п. 2.2.7, 4.4, 4.5, клієнт виплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня. Сплата пені здійснюється у гривні.

Позивачем при зверненні до господарського суду Луганської області було заявлено до стягнення пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 143720,47грн. за період з 22.04.2008року по 28.04.2015року (а.с.33). В процесі розгляду справи апеляційною інстанцією позивачем наданий до матеріалів справи новий розрахунок заборгованості, згідно якого загальна сума пені нарахована позивачем складає 109591,18грн. за період з 22.04.2008року по 13.04.2015року.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду підтримує позицію суду першої інстанції щодо можливості зменшення розміру нарахованої пені з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського кодексу України господарський суд приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Оскільки пеня є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов`язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов`язання (санкцією), як правового наслідку його порушення, тому вона має компенсаційний характер та її розмір повинен бути відповідним розміру понесених позивачем збитків.

На підставі вищевикладеного та враховуючи недоведеність позивачем збитків, яких він зазнав від дій (бездіяльності) відповідача, а також беручи до уваги те, що позивачем нараховано штрафи у розмірі 1000,00грн. та 18463,74грн., апеляційний суд вважає, що місцевий суд правомірно скористався своїм правом і зменшив розмір пені. Отже, стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 0,01грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Наказом Антитерористичного центру при Службі Безпеки України від 07.10.2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» до таких районів віднесено, зокрема, Луганську область без будь-яких виключень, тобто факт проведення на території Луганської області в цілому антитерористичної операції є доведеним.

Беручі до уваги загальну суму пені, що нарахована позивачем та той факт, що місцезнаходженням боржника є м. Свердловськ що знаходиться в Луганській області де триває проведення антитерористичної операції тягне погіршення становища боржника в силу незалежних від нього обставин, що унеможливлює нормальний, звичайний порядок ведення господарської діяльності, що робить в значній мірі утрудненим належне виконання такими суб»єктами своїх зобов»язань зокрема кредитних.

На підставі вищевикладеного колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що господарським судом правомірно зменшено нараховану пеню за несвоєчасну сплату відсотків за кредитом до 0,01грн. Рішення господарського суду Луганської області відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству. матеріали справи свідчать, що господарським судом в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст. 34 Господарського процесуального Кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Приватбанк», м.Дніпропетровськ задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Луганської області від 30.06.2015року (повний текст складений та підписаний 03.07.2015року) у справі №913/208/15 ґрунтується на чинному законодавстві та підстав для його скасування не вбачається.

Результати апеляційного провадження у справі №913/208/15 оголошені в судовому засіданні.

Судові витрати покласти на апелянта відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Приватбанк», м.Дніпропетровськ, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області по справі №913/208/15 від 30.06.2015року, залишити без змін

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий О.В.Кододова

Судді: С.А.Малашкевич

ОСОБА_3