Ухвала

від 09.09.2015 по справі 826/13316/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2015 року м. Київ К/800/60887/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бухтіярової І.О.,

Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2013 року та постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року у справі№826/13316/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Укрлісінвест» доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби провизнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказу, податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Укрлісінвест» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ВФ «Укрлісінвест») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби, правонаступником якої є до Державна податкова інспекція у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (надалі - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати наказ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва № 309 від 13 лютого 2013 року про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ВФ «Укрлісінвест» (код за ЄДРПОУ 30310322) з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємодії з ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Граньстройінвест», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Компанія «Вайліс» за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2012 року;

- визнати протиправними дії ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, які полягають у проведенні перевірки ТОВ «ВФ «Укрлісінвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємодії з ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Граньстройінвест», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Компанія «Вайліс» за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2012 року на підставі наказу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва № 309 від 13 лютого 2013 року;

- визнати протиправними дії ДПІ у Солом'янському районі м. Києва щодо складання акту від 22 лютого 2013 року № 651/22.7-30310322 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ВФ «Укрлісінвест» (код за ЄДРПОУ 30310322) з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємодії з ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Граньстройінвест», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Компанія «Вайліс» за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2012 року»;

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва № 0001842207 та № 0001852207 від 11 березня 2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано наказ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС № 309 від 13 лютого 2013 року, податкові повідомлення - рішення від 11 березня 2013 року № 0001842207 та № 0001852207.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позову і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач надав письмові пояснення, в який у задоволенні касаційної скарги просив відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі наказу № 309 від 13 лютого 2013 року та направлення № 188/2.7 від 13 лютого 2013 року, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пунктом 82.2 статті 82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ВФ «Укрлісінвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Різано Трейд» (код за ЄДРПОУ 36445153), ТОВ «Граньстройінвест» (код за ЄДРПОУ 37649152), ТОВ «ТПК «Техномашпостач» (код за ЄДРПОУ 36803875), ТОВ «Компанія «Вайліс» (код за ЄДРПОУ 36445186) за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої складено Акт від 22 лютого 2013 року № 651/22.7-30310322 (далі - Акт перевірки).

В Акті перевірки податковим органом встановлено, що операції між позивачем та ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Граньстройінвест», ТОВ «ТПК «Техномашпостач» і ТОВ «Компанія «Вайліс» фактично не відбувались, а тому позивач не мав відображати у складі податкового кредиту податкові накладні з реквізитами вказаних контрагентів-постачальників.

У зв'язку з викладеним, відповідачем 11 березня 2013 року прийнято податкові повідомлення - рішення:

№ 0001842207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 329478,00 грн., з яких за основним платежем - 281 397,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 48081,00 грн.;

№ 0001852207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 278340,00 грн., з яких за основним платежем - 226299,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 52041,00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «ВФ «Укрлісінвест», суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про безпідставність доводів відповідача щодо нереальності угод, укладених позивачем з його контрагентами, які стали підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які вплинули на суму грошових зобов'язань з податку на прибуток. Окрім того, скасовуючи наказ на проведення позапланової виїзної перевірки, суди виходили із того, що суб'єктом владних повноважень не було дотримано законодавчо визначених підстав для проведення відповідної перевірки, зокрема, не направлено письмовий запит щодо надання пояснень та їх документального підтвердження щодо надання платником податків відповіді та підтверджуючих документів на запит контролюючого органу.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР) валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлює, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в пункті 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, у відповідності до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункт) (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та та ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Граньстройінвест», ТОВ «ТПК «Техномашпостач» і ТОВ «Компанія «Вайліс» мали місце договірні відносини по поставці товарів.

На підтвердження товарності та реальності виконання зазначених угод, в матеріалах справи містяться копії належних первинних документів. Крім того, надані первинні документи на підтвердження здійснення перевезення придбаних позивачем товарів.

Отже, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, договірні відносини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень - рішень.

Так само колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування наказу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва № 309 від 13 лютого 2013 року про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ВФ «Укрлісінвест» (код за ЄДРПОУ 30310322) з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємодії з ТОВ «Різано Трейд», ТОВ «Граньстройінвест», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Компанія «Вайліс» за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2012 року.

У пункті 61.1 статті 61 Податкового кодексу України в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) визначено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин. (підпункт 62.1.3 пункту 62.2 статті 62 ПК України).

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України закріплено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок врегульований положеннями статті 78 ПК України.

Пунктом 78.1 названої статті закріплено вичерпний перелік обставин, які зумовлюють проведення документальних позапланових перевірок.

Про проведення документальної позапланової перевірки, відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК України, керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

У підпункті 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України, який був правовою підставою для проведення перевірки у цій справі, передбачено, що перевірка здійснюється за наявності такої обставини: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, з наведеної норми вбачається, що виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями.

За таких обставин у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення не обґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена.

Суб'єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді.

У такому спорі суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб'єкта господарювання та їх документальне обґрунтування.

Як зазначено судами першої та апеляційної інстанцій податковим органом під час розгляду справи не було надано докази на підтвердження направлення позивачу письмового запиту щодо надання пояснень та їх документальних підтверджень, а тому підстави для видання оскаржуваного наказу, визначені статтею 78 ПК України у податкового органу були відсутні.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які зумовили часткове задоволення позову, а також не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду від 26 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року у справі №826/13316/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько