Постанова

від 29.08.2011 по справі 27/94

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ-33, вул. Жилянська, 58-б т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.08.2011 року № 27/94

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г. (доповідач по справі),

суддів: Гаврилюка О.М.,

ОСОБА_1,

за участю представників сторін:

згідно з протоколом судового засідання від 29.08.2011 року

розглянувши апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2011 року

у справі № 27/94 (суддя Дідиченко М.А.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»

до фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення 135 006,41 грн., -

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.06.2011 року по справі № 27/94 задоволено повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» до фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення суми 135 006,41 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 133 183,92 грн., неустойки у розмірі 1 526,95 грн., 3 % річних у сумі 295,54 грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 1 350,06 грн. та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

Суд першої інстанції, посилаючись на статті 806, 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких одностороння відмова від виконання зобов'язання, яке має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та закону забороняється і з огляду на те, що за лізинговим договором лізингодавець передає або зобов'язується передати лізингоодержувачу майно у користування за плату на певний строк, а за користування майном з лізингоодержувача справляється плата, розмір якої встановлюється договором, дійшов висновку про доведеність, обґрунтованість та підтвердження матеріалами справи позовних вимог позивача.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, фірмою «Т.М.М.» товариством з обмеженою відповідальністю подано апеляційну скаргу, в якій відповідач просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2011 року та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2011 року по справі № 27/94 було прийнято до провадження апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» ТОВ та призначено розгляд справи у судовому засіданні.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відповідача на рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2011 року у справі № 27/94 відмовити повністю, рішення залишити без змін.

Представник позивача приймав участь в судовому засіданні та надав свої пояснення й заперечив проти доводів, які викладені відповідачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» ТОВ - без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні надав свої пояснення та підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

17.12.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (позивач у справі, лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М.» (відповідач у справі, лізингоотримувач) укладено договір фінансового лізингу № 1117/12/2007 (надалі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати транспортній засіб (надалі - майно) у відповідності із встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця (тип: вантажний автомобіль; марка, модель: автомобільний кран КТА 25 на шасі КрАЗ-65101 (дві одиниці), та передати його без надання послуг по керуванню та технічної експлуатації лізингоодержувачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти його на умовах договору (а.с. 16-25).

На виконання умов договору, позивач передав, а відповідач отримав предмет лізингу, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000469 від 28.12.2007 року та довіреністю серії ЯОД № 847991 від 27.12.2007 року.

Пунктом 2.3 договору визначено, що вартість майна, яке передається позивачем відповідачеві, складає суму еквівалентну 326 774,00 «у.о.», в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 54 462,33 «у.о.», виражена у гривнях України.

Умовами п. 7.1 договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Долару США по курсу згідно пункту 7.1.1. договору.

Пунктом 7.1.1. договору визначені такі поняття: «Курс1» - курс, встановлений НБУ для одного Долара США станом на 17.12.2007 року; «Курс2»- курс, встановлений НБУ для одного Долара США на дату, визначену для проведення лізингового платежу згідно додатку № 1 до договору (графіку внесення платежів).

Згідно з п. 7.1.2. договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в «у.о.» згідно «Графи 3» додатку № 1 до договору на відповідну дату проведення платежу та «Курсу2». При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в «у.о.», зазначеної у «Графі 4» додатку №1 та «Курсу1».

У відповідності до п. 7.5 договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку № 1 до договору.

Відповідно до п. 7.6 договору передбачено, що порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у графіку внесення платежів.

В порушення умов вказаного договору відповідач за 38-й - 39-й періоди лізингові платежі не здійснив, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за вказані вище періоди загальним розміром 133 183,92 грн.

Згідно з доводами відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, у фірми «Т.М.М.» ТОВ відсутні зобов'язання перед позивачем щодо виплати лізингових платежів, оскільки у договорі відсутня ціна, виражена у гривні. При цьому, на думку відповідача, п.п. 7.1., 7.2., 7.4. договору в частинах прив'язки до курсу Долара США є нечинними (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України), у зв'язку з чим у відповідача відсутні будь-які зобов'язання щодо виплати лізингових платежів.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

В силу п. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 5 ст. 180 ГК України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Частиною 2 статті 189 ГК України визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Пунктом 1 абзацу 7 Постанови КМУ № 1998 від 18.12.1998 року «Про удосконалення порядку формування цін» встановлено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

Згідно з пунктом 2.3. договору вартість майна виражена у гривнях.

Відповідно до пункту 7.1. договору сторони домовились, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума виражена в гривнях України та дорівнює одному Долару США по курсу, згідно пункту 7.1.1. договору.

Статтями 11, 509 ЦК України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

З огляду на вищезазначене вбачається, судова колегія дійшла висновку про неспроможність доводів відповідача про відсутність зобов'язання щодо виплати лізингових платежів, оскільки у договорі відсутня ціна, виражена у гривні.

Згідно з ч. 2 ст. 1 ЗУ «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

При цьому, судовою колегією не приймаються до уваги твердження відповідача, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач здійснює нарахування лізингових платежів з урахуванням зміни курсу НБУ для Долара США, оскільки курс Долара США встановлений на дату 17.12.2007 року, тоді як позивач розраховує заборгованість за вищим курсом.

Так, відповідно до положень п. 7.4. договору сторони погодили, що сума авансового платежу, підлягає сплаті в гривнях, розраховується як створення суми авансового платежу, зазначеного у додатку № 1 до договору та курсу НБУ, встановленого для одного Долара США на дату встановлену для здійснення такого авансового платежу. Для авансових платежів використовується курс НБУ встановлений для одного Долара США на дату, визначену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання даного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що договір фінансового лізингу № 1117/12/2007 від 17.12.2007 року укладено сторонами з дотриманням приписів ст.ст. 726, 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до вимог договору.

Тому з огляду на вищевикладене, суд дійшов вірного висновку про те, що матеріалами справи підтверджується факт надання позивачем відповідачеві у користування майна, а оплата від відповідача сказаного майна не надійшла, з чого слідує, що заборгованість становить 133 183,92 грн.

Окрім цього, господарським судом першої інстанції задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у розмірі 1 526,95 грн. та 3% річних в сумі 295,54 грн.

Згідно з нормами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Пунктом 9.5. договору визначено, що у разі нездійснення лізингоотримувачем у встановлені договором строки оплати встановлених договором платежів, лізингодавець має право вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25 % від суми простроченого платежу за кожний день просрочки платежу, починаючи з шостого дня просрочки, а лізингоотримувач зобов'язується її сплатити.

Згідно з частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно обґрунтованості вимог про стягнення неустойки та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, розмір яких визначено позивачем та складають неустойки у розмірі 1 526,95 грн. та 3% річних в сумі 295,54 грн.

В силу частини 2 статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, тому рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2011 року у справі № 27/94 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.

За таких обставин, апеляційна скарга фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2011 року у справі № 27/94 має бути залишеним без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105, ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фірми «Т.М.М.» товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2011 року у справі № 27/94 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2011 року у справі № 27/94 - залишити без змін.

3. Справу № 27/94 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст.107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст.105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Гаврилюк О.М.

ОСОБА_1