Ухвала

від 23.09.2015 по справі 2а-305/12/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 року м. Київ К/800/18122/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Лосєва А.М., Моторного О.А.,

розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопак» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 по справі №2а-305/12/1370 (№122499/12) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопак» до Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18.05.2012 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопак» до Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 31.05.2011 №0001332320 та від 31.05.2011 №0001342320.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.05.2012 скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Технопак» 28.03.2013 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 05.04.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.05.2012.

В обґрунтування своїх вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Технопак» посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статей 10, 70, 71, 138 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Франківському районі міста Львова проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопак» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Франківському районі міста Львова складено акт від 17.05.2011 №681/23-2/23882480 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.05.2011 №0001332320, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1265321,25грн.; від 31.05.2011 №0001342320, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1581650,25грн.

Підставою для визначення позивачу сум грошових зобов'язань став висновок податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Бентфайс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТК «Джілд» з огляду на те, що відповідні господарські операції не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

В процесі розгляду даної справи суд апеляційної інстанції, дотримуючись вищезазначеного, з достатньою повнотою дослідивши первинні документи, складені за наслідками здійснення операцій з поставки товарів та надання агентських послуг, дійшов висновку про відсутність факту реального виконання спірних операцій, виходячи не лише з якогось окремого недоліку, а усіх доказів у їх сукупності, зокрема, з огляду на невідповідність первинних документів вимогам законодавства, неможливість встановити з акту виконаних робіт обсяги виконаних для позивача послуг, місце та час їх виконання; відсутність у позивача доказів фактичного переміщення товарно-матеріальних цінностей та їх оприбуткування; недоведеність фактичного виконання послуг та економічної доцільності залучення агента.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 222, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопак» залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 по справі №2а-305/12/1370 (№122499/12) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

А.М. Лосєв

---

О.А. Моторний