ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 вересня 2015 року м. Київ К/9991/26596/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Лосєва А.М., Моторного О.А.,
за участю: секретаря Кохан О.С.,
представника позивача Вигодського С.В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.11.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012 по справі №2а-1670/7605/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Текро-Дніпро» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія
В С Т А Н О В И Л А:
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.11.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Текро-Дніпро» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.09.2011 №0008132301/2771, від 01.09.2011 №0008122301/2770, від 01.09.2011 №0034081702/2758.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Полтавській області 12.04.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 29.05.2012 прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.11.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 3.4 статті 3, підпункту «б» підпункту 4.2.9, підпункту 4.2.15 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпунктів 9.10.1, 9.10.2 пункту 9.10 статті 9, підпункту «а» пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», статей 16, 228 Цивільного кодексу України, статей 9, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією в Полтавській області проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Текро-Дніпро» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 по 31.03.2011 валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 31.03.2011.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпунктів 5.3.1, 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в період на загальну суму 187323,00грн.; підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит по податку на додану вартість на загальну суму 61093,00 грн.; пункту 3.4 статті 3, підпункту «б» підпункту 4.2.9, підпункту 4.2.15 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпунктів 9.10.1, 9.10.2 пункту 9.10 статті 9, підпункту «а» пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо повноти обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб за на суму 2037,39грн.
За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Ленінському районі міста Харкова складено акт від 16.08.2011 №6006/23-209/30405665 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.09.2011 №0008132301/2771, ким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств за участю іноземних інвесторів на суму 229798,00грн., в тому числі за основним платежем 187323,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 42475,00грн.; від 01.09.2011 №0008122301/2770, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 91639,00грн., в тому числі за основним платежем 61093,00грн., за штрафними санкціями - 30546,00грн.; від 01.09.2011 №0034081702/2758, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів найманих працівників на суму 2546,74грн., в тому числі за основним платежем 2037,39грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 509,35грн.
Щодо податкових повідомлень-рішень від 01.09.2011 №0008132301/2771, від 01.09.2011 №0008122301/2770 колегія суддів звертає увагу на наступне.
Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ґрунтується на тому, що позивачем неправомірно сформовано валові витрати та податковий кредит по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кернер Ланд», а також неправомірно сформовано валові витрати по взаємовідносинам з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 з огляду на те, що господарські операції з відповідними контрагентами не мали реального характеру.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.
Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.
Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кернер Ланд» та з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 підтверджується матеріалами справи, зокрема, наданими позивачем договорами, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами здачі-прийняття робіт, документами про оплату товарів та послуг.
Придбані у Товариства з обмеженою відповідальністю «Кернер Ланд» товари та у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 послуги були використані у власній господарській діяльності позивача.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.
Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Таким чином, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач підтвердив факт правомірності формування ним податкового кредиту та валових витрат по господарським взаємовідносинам із зазначеними контрагентами.
За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність податкових повідомлень-рішень від 01.09.2011 №0008132301/2771, від 01.09.2011 №0008122301/2770 є правильним.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 01.09.2011 №0034081702/2758 колегія суддів звертає увагу на наступне.
Висновок податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ґрунтується на тому, що позивачем не оподатковано додаткові матеріальні блага у вигляді коштів під звіт, виданих працівникам товариства для придбання за рахунок підприємства продуктів харчування та не повернутих повністю, а також коштів, перерахованих СПД ОСОБА_3 за придбання продуктів харчування для працівників підприємства, що є додатковим благом.
Згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподаткованого доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді: вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених у підпункті 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до наказів директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Текро-Дніпро» від 07.09.2009 №111/2, від 08.01.2009 №5/1 з метою підвищення якості обслуговування представників постачальників сировини та покупців готової продукції зобов'язано забезпечити наявність в адміністративному приміщенні продуктів харчування, відповідальним призначено заступника директора із виробництва.
Працівниками підприємства в період з липня 2009 року по грудень 2010 року були здійснені закупки чаю, кави, печива, мінеральної води та інших продуктів харчування з метою організації та забезпечення умов для проведення робочих зустрічей, переговорів з контрагентами підприємства тощо. Звіти про використання коштів були підтверджені відповідними документами (фіскальні чеки).
Крім того, між позивачем (покупець) та СПД ОСОБА_3 (продавець) укладено договір купівлі-продажу продуктів харчування. Придбання продуктів харчування підтверджується наявними у справі документами.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що використання продукти харчування використовувалися для проведення презентацій в цілях рекламних новинок випущеної продукції, що підтверджується кошторисами витрат на їх проведення, переліками підготовлених заходів для їх проведення та програмами проведення презентацій.
За таких обставин, витрати на придбання продуктів харчування були здійснені в межах рекламної діяльності підприємства, тому є витратами виключно позивача.
При цьому, враховуючи те, що придбані продукти використовувалися для прийому делегацій, представників контрагентів, обслуговування учасників презентацій, то такі продукти не могли надаватися працівникам позивача як додаткові блага.
За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 01.09.2011 №0034081702/2758 є правильним.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, та частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
У Х В А Л И Л А:
Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.11.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012 по справі №2а-1670/7605/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Судді:
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 23.09.2015 |
Оприлюднено | 09.10.2015 |
Номер документу | 52078647 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Шипуліна Т.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні