Ухвала

від 06.10.2015 по справі 480/3017/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №480/3017/14-ц 06.10.2015 06.10.2015 06.10.2015

Провадження №22-ц/784/2447/15

Суддя по 1 інстанції - Стрєльніков Д.В.

Категорія 20 Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Ухвала

Іменем України

6 жовтня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання - Лівшенко О.С.,

за участю:

- представників позивача - Товариства - Авраменка В.О., Івкова В.А., Пантелеймонової О.В.,

- представника відповідача - МПП «Іній» - Ємельяненко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

приватного акціонерного товариства «Київ -Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту»

на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 11 вересня 2015 року у справі за

позовом

приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» до малого приватного підприємства «Іній», ОСОБА_6 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нежитлового об'єкта,

встановила:

У грудні 2014 року приватне акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (далі - Товариство ) звернулося з позовом до малого приватного підприємства «Іній» (далі - МПП «Іній») та ОСОБА_6 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

В обгрунтування позову позивач посилався на те, що 13 березня 2012 року МПП «Іній» продало ОСОБА_6 18/100 часток нерухомого майна (нежитлових приміщень), які розташовані за адресою АДРЕСА_1, договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лактіоновою С.А.

Оскільки до складу відчуженого нерухомого майна ввійшли, у тому числі, й під'їзні залізничні колії № 52 та № 53 (раніше під № 12 та № 13), які належать йому на праві власності, позивач просив визнати недійсним вищезазначений договір в частині відчуження вказаних залізничних колій, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 11 вересня 2015 року відмовлено у задоволенні позову Товариства.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове по суті позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову Товариства, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

Колегія суддів вважає такий висновок суду вірним.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить тільки власникові (ст. 317 ЦК України).

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України).

За змістом ст. ст. 328, 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Як вбачається із матеріалів справи, Товариство є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту», яке створено в процесі корпоратизації шляхом перетворення з державного підприємства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» на підставі наказу Міністерства транспорту України від 30 жовтня 2001 року № 746.

Відповідно до акту приймання - передачі нерухомого майна від 30 жовтня 2001 року Міністерство транспорту України передало, а ВАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» прийняло у власність нерухоме майно, зокрема й під'їзні залізничні колії № 12 та № 13 до заводу залізобетонних виробів (порядковий номер 159, а інвентаризаційний № 20390), розташовані за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 73-75).

Із матеріалів справи вбачається, що спірне майно неодноразово переходило у власність інших юридичних та фізичних осіб, а виконком Ольшанської селищної ради видавав нові свідоцтва на право власності новим власникам.

Судом встановлено, що право власності МПП «Іній» на спірне майно є похідним від права ВАТ «Миколаївводбуд».

Так, рішенням виконкому Ольшанської селищної ради від 20 липня 2011 року № 68 за МПП «Іній» оформлено право власності та 19 серпня 2011 року видано нове свідоцтво про право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1, до складу якого ввійшло й спірне нерухоме майно (залізничні колії № 52 - 489 погонних метрів та № 53 - 407 погонних метрів). 25 серпня 2011 року за МПП «Іній» зареєстровано право власності на нерухоме майно за вказаною адресою (а.с. 17, 83-89).

13 березня 2012 року МПП «Іній» продало ОСОБА_6 18/100 часток нерухомого майна (нежитлових приміщень), які розташовані за адресою АДРЕСА_1, договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лактіоновою С.А. До складу відчуженого нерухомого майна ввійшли, у тому числі, й під'їзні залізничні колії (інженерні споруди для транспортування вантажів) № 52 та № 53 складу заповнювачів (раніше під № 12 та № 13), які позивач вважає своїм майном (а.с. 22-23,82).

За заявою ОСОБА_6, яка як засновник ТОВ «Транссклад ОМ» передала його до статутного фонду цього товариства, виконком Ольшанської селищної ради рішенням № 33 від 2 квітня 2012 року видав ТОВ «Транссклад ОМ» свідоцтво про право власності на нерухоме майно з присвоєнням нової адреси: АДРЕСА_1, до складу якого входить і спірне майно. Згідно довідки МБТІ станом на 5 лютого 2013 року спірне нерухоме майно зареєстроване за ТОВ «Транссклад ОМ» за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 51-53).

Станом на час звернення позивача до суду право власності на спірне майно було зареєстровано за ТОВ «Транссклад ОМ», до якого вимог не заявлено й воно до участі у справі не залучено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 8 лютого 2011 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13 травня 2011 року, задоволено позовні вимоги Миколаївського транспортного прокурора в інтересах Товариства до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області (далі -Фонд). Визнано недійсним рішення Фонду від 28 грудня 1995 року № 1389 (з додатком від 27 вересня 2008 року № 14-11-0453) в частині передачі у власність ВАТ «Миколаївводбуд» майна під № 3.3 - залізничні під'їзні шляхи (а.с. 238-240).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову Товариства, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту не узгоджується з характером спірних правовідносин. Оскільки права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндікаційного позову із застосуванням правового механізму, передбаченого ст. 388 ЦК України або ст. 387 ЦК.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-348цс/15; від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс/15, яка є обов'язковою для застосування в силу ст. 360-7 ЦПК України.

З урахуванням викладеного, доводи позивача в апеляційній скарзі про доведеність позовних вимог, а також про те, що саме позивачеві належить право вибору способу захисту, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

За такого, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» відхилити, а рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 11 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: