Ухвала

від 30.09.2015 по справі 813/7804/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року Справа № 876/5827/15

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - ОСОБА_1;

від відповідача - ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги ОСОБА_3 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській обл. та ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Галичина» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2015р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Галичина» до ОСОБА_3 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській обл., третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Тот», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень щодо визначення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А:

03.02.2012р. позивач ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю /ОСОБА_5/ «Галичина» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням уточнених під час розгляду справи вимог, просив визнати протиправними та скасувати винесені відповідачем ОСОБА_6 податковою інспекцією /ДПІ/ у Мостиському районі Львівської обл. (правонаступником якої є ОСОБА_3 об'єднана державна податкова інспекція /ОДПІ/ Головного управління /ГУ/ ДФС у Львівській обл.) податкові повідомлення-рішення №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2 від 14.11.2011р. (Т.1, а.с.5-11, 225).

Справа розглядалася судами різних інстанції неодноразово (Т.1, а.с.225-234, 274-279, Т.2, а.с.63-70).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2015р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Мостиському районі Львівської обл. № НОМЕР_1 від 14.11.2011р. частково на суму 85123 грн., з яких 72535 грн. за основним платежем та 12588 грн. штрафних санкцій; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Мостиському районі Львівської обл. № НОМЕР_2 від 14.11.2011р. частково на суму 66899 грн., з яких 56827 грн. за основним платежем та 10072 грн. штрафних санкцій; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат (Т.3, а.с.147-153).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, його оскаржили сторони.

У своїй апеляційній скарзі позивач ОСОБА_5 «Галичина», покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог та заявлений позов задоволити повністю (Т.3, а.с.170-173).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивач після передачі в оренду приміщення магазину здійснював придбання комунальних послуг підприємств ЖКГ, через що на підставі Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість» має право за першою подією на збільшення валових витрат та на формування податкового кредиту. Вимоги про відшкодування таких витрат орендодавець має право заявити до орендаря в межах строку позовної давності з дати вимоги щодо їх оплати. Оскільки на час перевірки строк позовної давності по вимозі до ФОП ОСОБА_7 про відшкодування вартості сплачених позивачем комунальних послуг не минув, тому висновок відповідача про безпідставне завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту внаслідок сплати вартості комунальних послуг за здане в оренду приміщення є помилковим і таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

В поданій скарзі відповідач ОСОБА_3 ОДПІ ГУ ДФС у Львівській обл. просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи (Т.3, а.с.159-161).

В обгрунтування апеляційних вимог покликається на неможливість підтвердження факту виконання договірних зобов'язань між позивачем та підприємствами - контрагентами ОСОБА_5 «Укроіл» та ОСОБА_5 «Галнафта», оскільки такі відсутні за своїми місцезнаходженнями, судом не враховано аналізу господарської та економічної діяльності цих постачальників, їхню реальну можливість здійснювати господарські операції по поставці нафтопродуктів.

Окрім цього, представлені товарно-транспортні накладні не заповнені в установленому порядку, через що викликають сумнів в їх достовірності; представлені документи про подальше використання придбаних товарів у господарській діяльності позивача не свідчать про реалізацію саме товарів, які були придбані у ОСОБА_5 «Укроіл» та ОСОБА_5 «Галнафта».

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представників сторін на підтримання поданих скарг та їх взаємні заперечення, перевіривши матеріали справи та апеляційні скарги в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, з наступних підстав.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

п.5.1 - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 - до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

пп.7.4.4. п.7.4. ст.7 - якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Також приписами Податкового кодексу /ПК/ України встановлено:

п.138.8 ст.138 - собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 ПК України).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 ПК України).

п.198.2 ст.198 - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 12.08.2011р.-26.08.2011р. відповідачем ДПІ у Мостиському районі Львівської обл. проведено виїзну планову документальну перевірку ОСОБА_5 «Галичина» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.06.2011р., за результатами якої складено Акт перевірки № 92/23/19174234 від 02.09.2011р. (Т.1, а.с.12-42).

Перевіркою встановлено порушення платником податків вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток на загальну суму 78403 грн.

Також вказаний Акт перевірки містить висновок про порушення позивачем вимог п.п.1.7, 1.8 ст.1, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст.198, п.п.201.1, 201.4, 201.6, 201.7, 201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість /ПДВ/ на 62808 грн.

На підставі вказаного Акта перевірки податковим органом прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

№ НОМЕР_3 від 15.09.2011р. щодо збільшення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 98004 грн., з яких 78403 грн. за основним платежем та 19601 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.44);

№ НОМЕР_4 від 15.09.2011р. про збільшення суми грошових зобов'язань з ПДВ в розмірі 88510 грн., з яких 62808 грн. за основним платежем та 15702 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.45).

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач 21.09.2011р. звернувся зі скаргою на них до ДПА у Львівській обл.

Рішенням ДПА у Львівській обл. № 29821/10/25-005/2421 від 10.11.2011р. скасовано податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_3 від 15.09.2011р. в частині 5944 грн. 50 коп. застосованої штрафної санкції по податку на прибуток, а в іншій частині залишено без змін, скасовано податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_4 від 15.09.2011р. в частині 4775 грн. 50 коп. застосованої штрафної санкції з ПДВ, а в іншій частині останнє залишено без змін (Т.1, а.с.93-98).

Із врахуванням наведеного рішення за результатами розгляду скарги позивача, податковим органом винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

№ НОМЕР_2 від 14.11.2011р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по ПДВ в розмірі 73735 грн., в тому числі 62808 грн. за основним платежем та 10927 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.112);

№ НОМЕР_1 від 14.11.2011р., яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 92060 грн., в тому числі 78403 грн. за основним платежем та 13657 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.113).

За результатами розгляду повторної скарги рішенням ДПА України № 1236/6/10-2115 від 19.01.2012р. остання залишена без задоволення (Т.1, а.с.107-111).

Підставою для винесення вказаних податкових повідомлень-рішень є висновки податкового органу по результатам проведеної перевірки про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентами у ОСОБА_5 «Укроіл» та ОСОБА_5 «Галнафта».

Такий висновок ґрунтується на тому, що вказані контрагенти не знаходяться за своїми зареєстрованими юридичними адресами; у них відсутні матеріальні та трудові ресурси для проведення розглядуваних господарських операцій; позивачем під час проведення перевірки не представлено документів, які підтверджують фактичне отримання, транспортування та зберігання товарів (нафтопродуктів). Вказані обставини свідчать про безтоварний характер проведених операцій, останні вчинені з метою неправомірного формування податкового кредиту та валових витрат, тобто, їх ціллю є мінімізація податкових зобов'язань позивача.

Окрім цього, у рамках укладеного договору оренди приміщення магазину, укладеного з ФОП ОСОБА_7, підприємство безпідставно відносило до складу валових витрат та формувало податковий кредит з операцій по придбанню комунальних послуг. За умовами цього договору такі витрати повинен нести орендар, а не орендодавець.

Частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт реального придбання позивачем товарів у своїх контрагентів ОСОБА_5 «Укроіл» та ОСОБА_5 «Галнафта» підтверджується належно оформленими первинними документами, які мають усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій. Податкові накладні, які засвідчують факт виконання робіт, також належно оформлені, що відповідно дає позивачу право на віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ. Реальність господарських операцій підтверджується й тим, що отримані за їх наслідками товари в подальшому використані позивачем у своїй господарській діяльності.

В частині формування валових витрат та податкового кредиту з операцій придбання комунальних послуг в рамках договору оренди, укладеного з ФОП ОСОБА_7, суд погодився з висновками проведеної перевірки, оскільки право на формування таких даних податкового обліку згідно вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» виникає лише в орендаря.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету та завищення податкового кредиту та валових витрат, чи мали операції із придбання у ОСОБА_5 «Укроіл» та ОСОБА_5 «Галнафта» товарів реальний характер, яким чином придбавалися ці товари, а також чи існувала реальна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Матеріалами справи стверджується, що 01.04.2010р. між позивачем і ОСОБА_5 «Укроіл» укладено договір поставки нафтопродуктів № НПДГ 16/Л, предметом якого є поставка позивачеві нафтопродуктів в кількості та за ціною, вказаних в накладних документах, які оформляються на кожну окрему партію товару (Т.1, а.с.46-51).

Відповідно до умов вказаного договору позивач отримав згідно видаткової накладної № РН-0003907 від 16.12.2010р. бензин автомобільний А-92 на суму 132984 грн. 18 коп. (у т.ч. ПДВ) та згідно видаткової накладної № РН-0000035 від 20.01.2011р. - бензин автомобільний А-92 на суму 106461 грн. 25 коп. (у т.ч. ПДВ) (Т.1, а.с.53,54).

Оплата за придбаний товар здійснена позивачем шляхом безготівкового переказу грошових коштів на банківський рахунок постачальника згідно платіжних доручень № 1744 від 20.12.2010р., № 1750 від 21.12.2010р., № 1753 від 23.12.2010р. № 1756 від 24.12.2010р. № 1759 від 27.12.2010р. № 101938_001 від 18.01.2011р. (Т.1, а.с.69-74), а також отримано від постачальника податкові накладні № 3156 від 16.12.2010р. та № 26 від 18.01.2011р. (Т.1, а.с.55,56).

Придбаний позивачем бензин транспортувався третьою особою ОСОБА_5 «Тот» згідно договору на перевезення № 10/01.03/1 від 01.03.2010р. (Т.1, а.с.141), доказом чого є товарно-транспортні накладні ААК №243915 від 16.12.2010р. та ААК №243993 від 20.01.2011р. (Т.1, а.с.63, 64).

Послуги ОСОБА_5 «Тот» по перевезенню оформлені актами здачі-прийняття робіт № 16123 від 16.12.2010р. та № 20011 від 20.01.2011р. (Т.1, а.с.65, 67) і ОСОБА_5 «Тот» видані позивачу податкові накладні № 16123 від 16.12.2010р. та № 20011 від 20.01.2011р. (Т.1, а.с.145, 146).

Придбаний позивачем бензин транспортувався зі складу паливо-мастильних матеріалів ОСОБА_5 «Тот», що знаходиться на вул.Ковельській 109 у м.Львові. Наявність складу за вказаною адресою підтверджується поданими третьою особою доказами: сертифікатом Інспекції ДБК, технічним паспортом, актом готовності об'єкта до експлуатації тощо (Т.1, а.с.187-212).

Між ОСОБА_5 «Тот» та ОСОБА_5 «Укроіл» укладено 01.01.2010р. договір зберігання № 10/01.01/2, відповідно до якого нафтопродукти ОСОБА_5 «Укроіл» перебували на зберіганні у ОСОБА_5 «Тот» (Т.1, а.с.175-176).

Окрім цього, 22.07.2009р. між позивачем та ОСОБА_5 «Галнафта» укладено договір купівлі продажу № 45, предметом якого є поставка нафтопродуктів (Т.1, а.с.75-76).

Відповідно до умов вказаного договору позивач отримав згідно видаткової накладної № 170902 від 17.09.2010р. паливо дизельне Л-0,20-40 на суму 108722 грн. 30 коп. (у т.ч. ПДВ) (Т.1, а.с.79).

Оплата за придбаний товар здійснена позивачем у безготівковому порядку згідно платіжного доручення № 1567 від 16.09.2010р. (Т.1, а.с.82) та отримано від постачальника податкову накладну № 40 від 17.09.2010р. (Т.1, а.с.81).

Придбане позивачем пальне перевозилося транспортом ОСОБА_5 «Тот», доказом чого є товарно-транспортна накладна від 17.09.2010р. (Т.1, а.с.80), послуги ОСОБА_5 «Тот» по перевезенню оформлені актом здачі-прийняття робіт № 170910 від 17.12.2010р. (Т.1, а.с.83).

У подальшому позивачем придбані нафтопродукти використано у господарській діяльності шляхом реалізації контрагентам, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 361 за вересень 2010 року, грудень 2010 року, січень 2011 року та власним використанням згідно актів на списання № 3 від 31.01.2011р., № 45а від 31.12.2010р., № 40 від 30 09.2010р.(Т.1, а.с.156-169).

Також якість придбаних позивачем нафтопродукті підтверджена сертифікатами відповідності, паспортами якості (Т.3, а.с.9-12, 14, 16, 19, 20), також до справи долучені документи щодо транспортування таких нафтопродуктів на склад постачальників (Т.3, а.с.13, 18).

Таким чином, між позивачем та його контрагентами ОСОБА_5 «Укроіл» та ОСОБА_5 «Галнафта» в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися лише в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок неправильного формування податкового кредиту та валових витрат, відшкодування з державного бюджету ПДВ тощо.

Також складений Акт перевірки не містить жодних висновків у розрізі відносин позивача з названими контрагентами; не вказує, яким саме чином висвітлені у Акті обставини перешкоджали здійсненню реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Окрім цього, по операціях придбання позивачем у ОСОБА_5 «Укроіл» та ОСОБА_5 «Галнафта» товарів не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а, отже, віднесення їх до категорії нікчемних та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків, слід вважати безпідставним.

Під час судового розгляду не виявлено фактів визнання недійсними установчих документів юридичних осіб ОСОБА_5 «Укроіл» та ОСОБА_5 «Галнафта», також відсутні обвинувальні вироки суду, якими були б засуджені винні особи за створення фіктивних підприємств ОСОБА_5 «Укроіл» та ОСОБА_5 «Галнафта» чи видачу податкових накладних від цих підприємств, не здобуто доказів наявності протиправного умислу в самого позивача.

Оцінюючи дані факти, судом першої інстанції правомірно надано перевагу письмовим доказам (первинним документам) та поясненням позивача, а також підставно враховано, що про реальність господарських операцій позивача з контрагентами свідчить той факт, що товари, які отримані від зазначених контрагентів, були реально обліковані підприємством та використані у власній господарській діяльності.

Системний аналіз норм чинного податкового законодавства, наявних в матеріалах справи договорів, податкових і видаткових накладних, актів приймання виконаних робіт тощо свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит та валові витрати за спірний період, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування податкового кредиту та валових витрат є правомірними.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, подані позивачем первинні документи, банківські документи, за якими позивачем здійснювалася оплата товарів, містять інформацію щодо змісту поставок товарів у рамках названих договорів, є достовірними доказами виконання контрагентами позивача вимог, обумовлених названими договорами.

Окрім того, достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ.

Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.

Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.

Окрім цього, податкові органи наділені повноваженнями контролювати дотримання платниками податків норм податкового та окремих норм господарського законодавства у випадках, прямо передбачених законом. Відповідно, порушення платниками норм іншого законодавства, дотримання якого не контролюється органами державної податкової служби, не можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої нормами ПК України.

Покликання контролюючого органу на можливі порушення норм інших галузей законодавства, у розглядуваній справі не впливають на правильність ведення податкового обліку, а тому не можуть свідчити про порушення інтересів держави у фіскальній сфері.

Додатково суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

В частині нікчемності розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що нормами ст.207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а податковим органом не доведено, що на момент укладення правочинів та їх виконання позивач та його контрагенти мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту та валових витрат по операціям з ОСОБА_5 «Укроіл» та ОСОБА_5 «Галнафта», а також донарахування грошових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту та валових витрат, а також безпідставність визначення грошових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

В частині решти висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні частини позовних вимог колегія суддів виходить з того, що 01.01.2009р. між позивачем та ФОП ОСОБА_7 укладено договір оренди № 6, за умовами якого ОСОБА_5 «Галичина» надало в оренду частину приміщення під магазин за адресою: м.Мостиська вул.16 Липня, 21а, площею 150 кв.м. (Т.1, а.с.148-149).

В цілому нежитлове приміщення за вказаною адресою, яке належить на праві власності позивачу, складається з 18-ти службових приміщень; загальна площа об'єкта становить 378,5 кв.м (Т.3, а.с.23).

У відповідності до п.4.2 договору № 6 від 01.01.2009р. орендар зобов'язаний своєчасно оплачувати за електроенергію, комунальні послуги та несе всі матеріальні витрати по утриманню приміщення.

В акті перевірки відповідачем зафіксовано, що за перевірений період орендна плата від ФОП ОСОБА_7 поступала в повному обсязі, однак остання у відповідності із умовами договору не оплачувала окремо послуг за електроенергію, газ, комунальні послуги та інші матеріальні витрати, амортизацію, які витрачені на використання орендованого приміщення.

Таким чином, витрати позивача по придбанню комунальних послуг в частині переданих в оренду приміщень не пов'язані із придбанням таких для їх подальшого використання в господарській діяльності позивача.

Такий висновок стверджується й тим, що позивачем та орендарем (яка являється одночасно керівником позивача) не вживалося будь-яких заходів для компенсації підприємству понесених витрат (тобто, останнім не виставлялися рахунки орендарю для сплати вже оплачених орендодавцем комунальних послуг, не вчинялися дії щодо визначення механізму такого відшкодування). З огляду на викладене, не заслуговують покликання позивача на незакінчення строку позовної давності по цим відносинам, оскільки для регулювання розглядуваних правовідносин пріоритет мають норми податкового законодавства, що не передбачають зв'язок таких дій із обчисленням строку позовної давності.

Отже, у розглядуваному випадку позивачем не дотримані приписи п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, п.п.1.7, 1.8 ст.1, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст.198, п.п.201.1, 201.4, 201.6, 201.7, 201.10 ст.201 ПК України, через що останнім завищені валові витрати та податковий кредит.

Інші висновки постанови суду першої інстанції колегія суддів вважає підставними і обгрунтованими, оскільки такі відповідають вимогам Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», а також приписам ПК України.

Доводи апелянтів в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є частково підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до часткового задоволення.

При цьому, висновок суду про часткову неправомірність рішень податкового органу зроблено з дотриманням вимог КАС України, оскільки він, вживши заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, всебічно, повно та об'єктивно оцінив наявні у справі докази і постановив законне й обґрунтоване рішення.

Окрім цього, правильність обрахунків основної суми грошових зобов'язань та штрафних (фінансових) санкцій сторонами не спростована та підтверджується наявними у справі розрахунками відповідача (Т.3, а.с.138-143).

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційні скарги на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській обл. та ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Галичина» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2015р. в адміністративній справі № 813/7804/14 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: Н.В.Бруновська

ОСОБА_8