Ухвала

від 21.09.2015 по справі 823/3863/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2015 року м. Київ К/800/38073/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05.02.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 року

у справі № 823/3863/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Брілюкс»

до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Брілюкс» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05.02.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 22.07.2013 року № 0003542301, № 0003532301 та № 0003522301 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 37 485, 00 грн. за основним платежем та 9 372, 00 грн. за штрафними санкціями. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позивача у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Брілюкс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року відповідачем складено акт від 03.07.2013 року № 25/22-11/32268063, яким встановлено порушення: - пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, пп. 138.8.5 п. 138.5 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 71 866, 00 грн.; - п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 507 039, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.07.2013 року: - № 0003542301, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 10 535, 00 грн.; - № 0003522301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 57 492, 00 грн. за основним платежем та 14 374, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0003532301, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 505 539, 00 грн. за основним платежем та 252 770, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Промпродсклад-Трейдінг» на підставі договору поставки, з ТОВ «Дайкор Торг» на підставі договору про надання послуг, з ТОВ «Васгард» на підставі договору поставки, з ТОВ «Біостар» на підставі договорів поставки та надання послуг та з ТОВ «Акопт» на підставі договору поставки.

Встановлено, що виконання господарських операцій підтверджується наявними у матеріалах справи договорами, податковими накладними, видатковими накладними, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, використання поставлених позивачу товарів у власній господарській діяльності підтверджується внутрішніми накладними на переміщення товару та актами на списання матеріалів.

Таким чином, на підставі наведених вище доказів, що були досліджені та оцінка яким надана з дотриманням положень ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами з метою провадження господарської діяльності.

Отже, юридично правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки останнім під час судового розгляду не доведено фактів допущення порушень вимог податкового законодавства позивачем.

Щодо вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.07.2013 року №0003522301 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 20 007, 00 грн. та в розмірі 5 002, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, то судами у задоволенні позову відмовлено з урахуванням встановлених обставин неправомірного заниження позивачем «інших доходів» у вигляді безнадійної заборгованості у розмірі 125 045, 00 грн.

Судові рішення у відповідній частині сторонами не оскаржуються.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області відхилити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05.02.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 року у справі № 823/3863/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук