Ухвала

від 29.09.2015 по справі 816/772/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2015 року м. Київ К/800/29513/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

секретар Антипенко В.В.,

за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське зерно» - Переяслівця В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - ДПІ) на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31 березня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року у справі № 816/772/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське зерно» (далі - Товариство) до ДПІ,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2014 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0000012308 від 14.02.2014 року щодо зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість.

Зазначило, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення спростовується наявними в матеріалах адміністративної справи первинними документами.

31 березня 2014 року постановою Полтавського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року, позов задоволено.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0000012308 від 14.02.2014 року визнане протиправним та скасоване.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Полтавського окружного адміністративного суду та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, з 11.01.2014 року до 23.01.2014 року ДПІ була здійснена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства щодо господарських операцій з ПП «Марлеанс» за період травень, липень 2012 року, за наслідками якої 29.01.2014 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог п.,п. 198.1 , 198.2 , 198.3 , 198.6 ст. 198 , ст. 201 Податкового кодексу України завищене від'ємне значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в декларації за травень 2012 року, у розмірі 73 402,00 грн., липень 2012 року - 316 377,00 грн.

14 лютого 2014 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000012308 щодо зменшення Товариству розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за травень, липень 2012 року, у розмірі 389 779,00 грн.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову обґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

Згідно з п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суди встановили, що 28.04.2012 року між Товариством та ПП «Марлеанс» був укладений договір постачання №13/3-М, відповідно до якого ПП «Марлеанс» постачало Товариству шрот соняшниковий виробництва ПАТ «Запорізький масложиркомбінат».

Для підтвердження виконання зазначеного договору Товариство надало податкові та видаткові накладні; рахунки; платіжні доручення; товарно-транспортні накладні.

На підтвердження використання товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності Товариство надало договори щодо виконання робіт з виготовлення продукції №30/12/10 від 30.12.2010 року, №2 від 30.12.2011 року .

Суди правильно зазначили, що при здійсненні господарських операцій Товариство та його контрагент були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, як платники податку на додану вартість.

Відповідно до абз. 27 п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за №128/2568 (далі - Правила № 363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з пп. 1.1 п. 11 Правил №363 товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Відповідно до пп. 11.5, 11.7 п. 11 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом); перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Таким чином, у Товариства, як отримувача товарів, обов'язково повинен залишатись один примірник товарно-транспортної накладної. Оприбуткування товарів без наявності товарно-транспортної накладної, в разі фізичного переміщення товарів в просторі за допомогою автомобільного транспорту, нормами чинного законодавства не передбачено.

Відповідно до абз. 2 пп. 11.1, 14.1 п. 11 Правил №363 залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Суди обґрунтовано зазначили, що наявність у покупця подорожнього листа чинним законодавством не передбачена, оскільки господарська операція з перевезення товару відбувалася за участю постачальника та перевізника та згідно п.1 Правил № 363 подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство.

Згідно з Законом України № 2406 від 17.05.2001 року «Про підтвердження відповідності» , останній визначає правові та організаційні засади підтвердження відповідності систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу та спрямований на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності, тобто регулює правовідносини, які не пов'язані з обчисленням та сплатою податків.

Таким чином, наявність чи відсутність у покупця за договором сертифікатів на придбану продукцію ніяким чином не впливає на його право формувати податковий кредит, оскільки виникнення такого права закон пов'язує з іншими підставами.

Право Товариства на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок податкового органу про порушення Товариством вимог п.,п. 198.1 , 198.2 , 198.3 , 198.6 ст. 198 , ст. 201 Податкового кодексу України внаслідок завищення податкового кредиту, не відповідає дійсним обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220 , 221, 223 , 224 , 230 , 231 Кодексу адміністративного судочинства України ,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 31 березня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.