Постанова

від 07.10.2015 по справі 910/7521/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2015 р. Справа№ 910/7521/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Білецький Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Кішинець В.А. (дов. №02-Н від 19.03.2015 року);

від відповідача1 - Тхорик С.М. (дов. №225-КР-3242 від 03.09.2015 року);

від відповідача2 - Семенюк Н.М. (дов. №062/01/10-11678 від 30.12.2014 року);

від третьої особи - не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2015 року

у справі №910/7521/15-г (суддя Л.М. Шкурдова)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "І ЕЛ СІ ГРУП", м. Київ

до 1) Київської міської ради, м. Київ

2) Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради, м. Київ

про стягнення 4 375 234, 51 грн. за вилучені приміщення у примусовому порядку, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "І ЕЛ СІ ГРУП" подало позов до Київської міської ради, Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради про стягнення 4 375 234, 51 грн. за вилучені приміщення у примусовому порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2015 року у справі №910/7521/15-г позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "І ЕЛ СІ ГРУП" 2 327 252, 40 грн. суми боргу та 38 872, 34 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми боргу на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, враховуючи, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 15.06.2007 року визнано у судовому порядку недійсним. В частині стягнення з відповідача інфляційних втрат судом першої інстанції відмовлено, оскільки зобов'язання, які виникають внаслідок одержання майна на підставі, яка згодом відпала, виключають можливість їх прострочення до набуття рішенням суду про повернення грошових коштів законної сили.

Не погодившись із вказаним рішенням, департамент комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2015 року у справі №910/7521/15-г в частині задоволення позовних вимог і в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач-1 зазначає, що Департамент не був учасником судового процесу у справі №5011-19/11326-2012, а отже не виступав стягувачем при примусовому виконанні постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2013 року; не набув повноважень власника щодо спірного майна; не отримував від ТОВ «І Ел Сі Груп» коштів за спірне майно; не приймав рішень щодо приватизації/ відчуження спірного майна, з огляду на що, підстави для стягнення грошових коштів відсутні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 року у справі № 910/7521/15-г апеляційну скаргу департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2015 року у справі № 910/7521/15-г прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 02.09.2015 року.

25.08.2015 року через відділ канцелярії суду позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 року, у зв'язку із перебуванням судді Мальченко А.О. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий по справі суддя - Агрикова О.В., судді: Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 року у справі №910/7521/15-г апеляційну скаргу департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2015 року у справі №910/7521/15-г прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.

02.09.2015 року відповідач2 подав через відділ канцелярії суду письмові пояснення де зазначив, що Департаменту не перейшли права та обов`язки щодо спірного майна ні від Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради, ні від Шевченківської районної у місті Києві ради.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015 року відкладено розгляд апеляційної скарги департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2015 року у справі №910/7521/15-г на 07.10.2015 року.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2015 року, у зв'язку із перебуванням судді Рудченка С.Г. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий по справі суддя - Агрикова О.В., судді: Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2015 року апеляційну скаргу департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення господарського суду міста Києва від 12.06.2015 року у справі № 910/7521/15-г прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

07.10.2015 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача-2 про прийняття документів щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

В судове засідання, призначене на 07.10.2015 року, з'явились представники позивача, відповідача-1, відповідача-2, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення щодо сутності позовних вимог, заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.

Представники відповідачів підтримали вимоги апеляційної скарги.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, причини неявки суд не повідомив.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника третьої особи.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 15.06.2007 року між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві Ради (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «І Ел Сі Груп» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення (а.с. 17-18).

На підставі вказаного договору позивачем було придбано нежилі приміщення №1-28, №31-43 по пров. Михайлівському, 9 (літера Б) у м. Києві, загальною площею 405,10 кв.м.

З матеріалів справи вбачається, що 11.07.2007 року позивачем перераховано грошові кошти в розмірі 2 327 252,40 грн. згідно платіжного доручення №30 (а.с. 19) в оплату за придбане нежитлового приміщення на підставі Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення на рахунок Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві Ради.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2013 року у справі №5011-19/11326-2012 (а.с. 20-25) визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 15.06.2007 року, укладений між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві та ТОВ "І Ел Сі Груп", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г. щодо продажу нежилих приміщень № 1-28, № 31-43 по провулку Михайлівському,9 (літера Б) у м. Києві, загальною площею 405,10кв.м. та зобов'язано ТОВ "І Ел Сі Груп" повернути у власність територіальної громади м. Києва нежилі приміщення по провулку Михайлівському,9 (літера Б) у м. Києві, загальною площею 405,10кв.м.

Вказаною постановою Київського апеляційного господарського суду встановлено, що договір є таким, що суперечить чинному законодавству, а також порушує майнові права та законні інтереси дійсного власника (територіальної громади).

02.12.2013 року господарським судом міста Києва у справі №5011-19/11326-2012 видано наказ про передачу нежилих приміщень Київській міській раді (а.с. 26).

Згідно Акту державного виконавця відділу ДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 13.11.2014 року (а.с. 27) відбулось виконання судового рішення шляхом передачі від ТОВ "І Ел Сі Груп" у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлових приміщень по пров. Михайлівському, 9 (літера Б) у м. Києві, загальною площею 405,10 кв.м.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, на підставі ст. 216 Цивільного кодексу України, відновлення становища, яке існувало до укладення договору, визнаного в судовому порядку недійсним, є відшкодування відповідачами суми вартості придбаних позивачем приміщень згідно договору з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Місцевий суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми боргу керуючись ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.

Положеннями частин 1, 3 статті 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Верховним Судом України у листі від 24.11.2008 року „Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" у розділі „Застосування правових наслідків недійсності правочину" до відома судів доведено, що визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.

Крім того, згідно правової позиції, що викладена у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

З викладеного слідує, що за загальним правилом наслідком недійсності правочину є застосування до сторін двосторонньої реституції або відшкодування збитків винною стороною.

Також, колегія суддів наголошує на наступному.

Рішенням Київської міської ради від 9 вересня 2010 року N 7/4819 "Про питання організації управління районами в місті Києві" прийнято не утворювати районні у місті Києві ради та припинити з 31 жовтня 2010 року шляхом ліквідації районні в місті Києві ради, зокрема Шевченківську районну у місті Києві раду.

При цьому пунктом 4 зазначеного рішення припинено з 31 жовтня 2010 року шляхом ліквідації виконавчих органів районних в місті Києві рад, зокрема: Шевченківську районну у місті Києві державну адміністрацію.

Однак, станом на час розгляду справи, Шевченківська районна у місті Києві рада не ліквідована як юридична особа, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Статтею 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням державних органів, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Господарським судам необхідно мати на увазі, що саме лише прийняття рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання не позбавляє його статусу юридичної особи, і до внесення до названого державного реєстру запису про припинення його діяльності він, зокрема, може виступати учасником судового процесу в загальному порядку (пп.4.7 п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Таким чином, враховуючи, що Департамент комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не отримував від позивача коштів за спірне майно, то у Департаменту не виникло обов'язку на підставі ст. 216 Цивільного кодексу України повернути кошти, сплачені за угодою, яка визнана судом недійсною.

Отже, вимоги позивача до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення 4 375 234, 51 грн. за вилучені приміщення у примусовому порядку є безпідставними.

Крім того, колегія суддів наголошує на наступному.

Позивач помилково вважає себе власником майна, придбаного ним на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 15.06.2007 року, який було визнано недійсним Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2013 року у справі №5011-19/11326-2012.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, твердження позивача, що його протиправно позбавили права власності є безпідставними.

Як вже зазначалось, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).

Звертаючись з позовною вимогою про стягнення коштів з Київської міської ради та Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), які не були сторонами договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 15.06.2007 року, що був визнаний недійсним, позивач як на підставу позову посилається на вимоги ст. 216 Цивільного кодексу України. Вказаною нормою встановлено, що саме кожна із сторін недійсної угоди зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, вимога про повернення одержаних коштів на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Позов же заявлено до Київської міської ради та Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), які не були сторонами недійсного правочину.

Норма ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України не може застосовуватися як підстава позову про відшкодування суми вартості майна, сплаченого на виконання недійсного правочину, з особи, яка не була стороною цього правочину.

Також, колегія суддів наголошує на тому, що судом першої інстанції безпідставно застосовано норми ст. 1212 Цивільного кодексу України з огляду на наступне.

По-перше, вказана норма не була підставою позову, позивач у позовній заяві не посилався на цю норму і відповідних клопотань про зміну підстав позову під час розгляду справи не подавав. Тобто, суд першої інстанції самостійно змінив підставу позову.

Процесуальне законодавство вимагає від суду чітко визначатися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що їх регулює, в межах визначених позивачем правових підстав його вимог. Тому невірний вибір позивачем способу захисту порушеного права стає підставою для відмови в позові.

Відповідно, місцевий господарський суд, в порушення норм ст.ст. 54, 84 ГПК України задовольнив позов з підстав, які не заявлялись позивачем, що є прямим порушенням норм Господарського процесуального кодексу України та необґрунтованим виходом за межі позовних вимог.

По-друге, частина 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, на яку послався суд першої інстанції, застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

У даному спорі, чинним законодавством встановлено спеціальний спосіб захисту шляхом застосування реституції (ст. 216 Цивільного кодексу України).

Кондикцію можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності за таких умов: 1) річ визначена родо- вими ознаками, зокрема грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому ре- чі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів), від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами що- до речі. Однак, позивачем не заявлялись позовні вимоги на підставі п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України, що унеможливлює застосування даної норми судом.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 2 047 982,11 грн. колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині з огляду на наступне.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення грошових коштів за вилучені приміщення у примусовому порядку, то позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу наведеної норми слідує, що інфляційні втрати нараховуються у випадку порушення виконання грошового зобов'язання з суми боргу.

Таким чином, місцевий суд дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2 047 982,11 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила під час апеляційного провадження у справі, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, зроблені з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2015 року у справі №910/7521/15-г підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - частковому скасуванню на підставі ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2015 року у справі №910/7521/15-г задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2015 року у справі №910/7521/15-г скасувати частково, в частині задоволення позовних вимог про стягнення 2 327 252,40 грн. суми боргу.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2015 року у справі №910/7521/15-г викласти в наступній редакції:

«У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «І Ел Сі Груп» про стягнення 4 375 234,51 грн. за вилучені приміщення у примусовому порядку - відмовити повністю».

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "І ЕЛ СІ ГРУП" (01001, м. Київ, провулок Михайлівський, буд. 9, літ. Б, код ЄДРПОУ 32212597) на користь Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 10, м. Київ, ідентифікаційний код 19020407) 23 272 (двадцять три тисячі двісті сімдесят дві гривні) 52 копійки судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Справу №910/7521/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз