Ухвала

від 30.09.2015 по справі 825/2109/15-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/2109/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

30 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Хмарській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Артем» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артем» до Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Артем» (далі по тексту - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі по тексту - Відповідач) у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001762200 від 20.04.2015.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року у задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДПІ у м. Чернігові була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Артем» щодо декларування в податковій звітності з податку на додану вартість у складі податкового кредиту операцій з ТОВ «Спецторг-Трейд» за лютий 2014 року та з ОСОБА_2 за серпень 2014 року (далі по тексту - контрагенти позивача).

За результатом перевірки контролюючим органом складено акт від 23.12.2014 № 7/22/31782903 (далі по тексту - акт перевірки), яким встановлено порушення п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), в результаті чого позивачем було занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму ПДВ 23 911,96 грн., в т.ч. за лютий 2014 року на суму ПДВ 20 709,34 грн., за серпень 2014 року на суму ПДВ 3 202,62 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 20.04.2015 № 0001762200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 27 888,00 грн., в т.ч. за основним платежем 22 311,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 5 577,00 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, позивачем порушено правові положення податкового законодавства, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, основними видами діяльності ТОВ «Артем» є: виробництво продуктів борошномельно-крупяної промисловості; допоміжна діяльність у рослинництві; неспеціалізована оптова торгівля; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, що підтверджується копією довідки АА № 818609 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

У перевіряємий період ТОВ «Артем» співпрацювало із ТОВ «Спецторг-Трейд» на підставі усного договору.

Як вбачається з акту перевірки та матеріалів справи, позивачем до перевірки надано: акти здачі-прийняття робіт, рахунки на оплату та податкові накладні, виписані ТОВ «Спецторг-Трейд» за лютий 2014 року на загальну суму 124 256,04 грн., в т.ч. ПДВ 20 709,34 грн., обіги рахунків за лютий 2014 року.

Проте, на неодноразові вимоги суду першої інстанції позивачем не надано в якості доказів первинних документів та пояснень, а саме: довідки про вартість виконаних робіт, або іншого документа, який би підтверджував вартість робіт в розрізі операцій; пояснення стосовно того, хто саме від імені ТОВ «Спецторг-Трейд» проводив операції з технічного обслуговування млина; пояснення економічної доцільності ремонтних робіт проведених на загальну суму 124256,04 грн.; пояснення директора або уповноваженої особи з приводу службової записки оперативного управління ДПІ у м. Чернігові була від 23.12.2014 № 2195/07.

Крім того, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, представником позивача не спростовано доводи податкового органу щодо відсутності ділової мети в господарській операції між позивачем та ТОВ «Спецторг-Трейд», не доведено суду доцільності проведення ремонтних робіт на загальну суму 124 256,04 грн. та не надано підтверджуючих документів залишкової вартісті млина Р6АВМ-15.

Також, ТОВ «Артем» використовувало у своїй діяльності нитку швейну Сирма 1300 гр 1-й гатунок, яку закуповувало у ФОП ОСОБА_2 для зашивки мішків з борошном.

На перевірку позивачем надавались: видаткова та податкова накладні від 04.08.2014, рахунок-фактура, банківська виписка.

Проте, на неодноразові вимоги суду першої інстанції позивачем не надано в якості доказів первинних документів та пояснень або підтверджуючих документів щодо транспортування швейної нитки від ФОП ОСОБА_2 до ТОВ «Артем», а також пояснень причин ненадання цих документів на запит відповідача або під час перевірки.

Під час судових засідань в суді апеляційної інстанції колегією суддів неодноразово досліджено первинні документи надані позивачем, проте доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження.

В листі ВАСУ від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 проаналізовано відповідні законодавчі норми та наголошено на тому, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено .

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно із пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 статті 198 ПК України, встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 08.09.2009р., додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010р. №568/11/13-10).

Правова позиція Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Правовими положеннями ч. 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, аналізуючи вищезазначені правові положення чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що позивачем не надано належних доказів та обґрунтувань, які б спростовували висновки контролюючого органу, який діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Артем» - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2015 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

.

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Епель О.В.

Карпушова О.В.