Ухвала

від 29.09.2015 по справі 2а-3939/11/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2015 р. Справа № 55159/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Заверухи О.Б.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2012 року у справі за позовом Приватного підприємства «Компанія ВІТ» до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними(скасування) податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

21.11.2011 року Приватне підприємство «Компанія ВІТ» звернулося в суд з адміністративним позовом до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції, в якому просило визнати нечинними(скасувати) податкові повідомлення-рішення відповідача від 19.10.2011 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно, в порушення положень Цивільного кодексу України необґрунтовано та безпідставно зробив висновок щодо нікчемності правочинів, здійснених за грудень 2010 року по ланцюгу із контрагентом - постачальником ОСОБА_2 "Будтехнолюкс" та протиправно оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2422,50 грн., з них за основним платежем на 1615,00 грн., за штрафними санкціями - 807,50 грн., та застосував штрафні санкції в сумі 122,50 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2012 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 19.10.2011 року.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що відповідач, приймаючи оскаржувані в даній справі рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору поставки, а його позиція про те, що даний договір очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена належними доказами та рішенням суду про визнання його таким.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, Коломийська об'єднана державна податкова інспекція подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ПП "Компанія ВІТ" зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Коломийської міської ради 24.01.2008 року, 25.01.2008 року взяте на податковий облік в Коломийській ОДПІ, відповідно до свідоцтва №100096079 від 06.02.2008 року є платником ПДВ. Одним із основних видів діяльності ПП "Компанія ВІТ" є оптова торгівля будівельними матеріалами.

Коломийською об'єднаною державною податковою інспекцією в Івано-Франківській області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП "Компанія ВІТ" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ОСОБА_2 "Будтехнолюкс", їх реальності та повноти відображення в обліку за грудень 2010 року, за результатами якої складено акт № 2024/231/35547551 від 10.10.2011 року, яким зафіксовано порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216 Цивільного Кодексу України в частині недодержання вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого завищено податковий кредит в грудні 2010 року на 1860,00 грн. та відповідно завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду та зарахування від'ємного значення до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 245,00 грн. та занижено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками грудня 2010 року на 1615,00 грн. (а.с. 9-20).

На підставі акту перевірки відповідач прийняв оскаржуване податкове повідомлення - рішення форми "Р" за № НОМЕР_2 від 19.10.2011 року про визначення ПП "Компанія ВІТ" грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2422,50 грн., в тому числі 1615,00 грн. за основним платежем і 807,50 грн. за штрафними санкціями, а також оскаржуване податкове повідомлення - рішення форми "В4" за № НОМЕР_1 від 19.10.2011 року, яким позивачу визначено суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 122,50 грн.(а.с.23-24).

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ст. 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Відповідно до пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 цього Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до пп. 7.4.1., пп. 7.4.4., пп. 7.4.5. п.7.4 ст.7 цього ж Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді, у звязку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, при цьому такі суми повинні бути підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами, визначеними цим Законом).

Згідно із підп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: 1) або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; 2) або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334 з наступними змінами та доповненнями, господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до пп. 7.4.4. та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» існує два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті ПДВ до податкового кредиту, а саме: придбання товарів (послуг), які не призначені для їх використання в господарській діяльності платника податку, та відсутність податкової накладної. При цьому, Закон України «Про податок на додану вартість»не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати господарські операції чи показники податкової звітності іншого платника податків.

З наявного в матеріалах справи договору від 04.10.2010 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 "Будтехнолюкс" слідує, що останнє зобов'язується поставити товар, асортимент і ціна якого узгоджуються згідно рахунку-фактури, а ПП "Компанія ВІТ" - прийняти його і оплатити на умовах передбачених угодою.

Факт реального здійснення господарських операцій позивач довів долученими до матеріалів справи письмовими доказами, а саме: договір поставки від 04.10.2010 року, податкова накладна № 933 від 21.12.2010 року, видаткова накладна № БТ-00449 від 21.12.2010 року, платіжне доручення №324 від 21.12.2010 року, рахунок-фактура №БТ-000773 від 21.12.2010 року, товарно-транспортна накладна від 21.12.2010 року (а.с.21-22, 25-26, 65, 70, 82).

Наведеними документами, які, як вбачається з їх змісту, відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» , підтверджується фактичне отримання позивачем послуг від контрагента ОСОБА_2 "Будтехнолюкс".

Також зазначена податкова накладна не мала недоліків, а порядок її заповнення відповідає чинному на момент її виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з даним контрагентом.

На момент здійснення господарських операцій з позивачем ОСОБА_2 "Будтехнолюкс" було зареєстроване у встановленому порядку, не виключене з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстровано платником податків на додану вартість.

Судом першої інстанції встановлено, що Berament NE 1 використано ПП "Компанія ВІТ" в господарській діяльності та в подальшому реалізовано ПП ОСОБА_3 в підтвердження чого надано накладні та податкові накладні (а.с.72-77).

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на акт перевірки ДПІ у м.Дніпродзержинську №3468/242/23-4/34496887 від 02.08.2011 року "Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ "Будтехнолюкс" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час здійснення фінансово-господарських відносин з контрагентами з ознаками "фіктивності" по придбанню товарів (послуг) у грудні 2010 року, як на доказ порушення податкового законодавства вказаним контрагентом і яким встановлено факт нереальності здійснення господарських операцій, виходячи з наступних підстав.

Платник податків (покупець товару), який дотримався вимог закону щодо формування валових витрат, не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентом-постачальником товару (робіт, послуг), який зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та перебуває на обліку в податковому органі, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати за порушення таким контрагентом правил ведення фінансово-господарської діяльності та податкової дисципліни. У разі, коли вказаний контрагент чи його контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо них, адже законами іншого не передбачено.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання ПП «Компанія ВІТ» у ОСОБА_2 «Будтехнолюкс» товарів, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтверджено здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунку з цим контрагентом за період, що перевірявся.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність договору, укладеного між ПП «Компанія ВІТ» та ОСОБА_2 «Будтехнолюкс», колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди між позивачем та ОСОБА_2 «Будтехнолюкс», з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження В«безтоварностіВ» здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про В«безтоварністьВ» господарських операцій носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Доводи відповідача про відсутність у спірного постачальника трудових ресурсів, виробничих та складських приміщень, основних засобів самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цього постачальника; ці доводи є оцінкою контрагента, за дії та поведінку якого позивач не може нести відповідальність. Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо).

При цьому, колегія суддів вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Крім цього, Коломийська ОДПІ в ході апеляційного розгляду, як на докази нікчемності укладеного правочину посилається на вироки Заводського суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30.09.2011 року у кримінальній справі № 1-718/11 та 27.12.2011 року у кримінальній справі №1-873/11 щодо фіктивного підприємництва.

Колегія суддів критично оцінює такі висновки суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до положень ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому колегія суддів зазначає, що обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. А саме, - з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість слід з'ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, їх подальшу реалізацію тощо.

Також, відповідачем не підтверджено факт набрання вказаними вище вироками законної сили.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що вироки Заводського суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30.09.2011 року у кримінальній справі № 1-718/11 та 27.12.2011 року у кримінальній справі №1-873/11 не є належним доказом нікчемності укладеного правочину між позивачем та ОСОБА_2 «Будтехнолюкс», оскільки вказані судові рішення не містять жодного посилання на господарські відносини з позивачем, або на рішення суду, яким договір, укладений між останнім та ОСОБА_2 «Будтехнолюкс», визнано нікчемними.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що реальність господарських операцій, вчинених між позивачем та контрагентом підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, які стали підставою для формування показників сум податкового кредиту.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2012 року у справі № 2а-3939/11/0970 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України напротязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

ОСОБА_4