Постанова

від 29.09.2015 по справі 921/364/15-г/3

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2015 р. Справа № 921/364/15-г/3

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Кравчук Н.М.

ОСОБА_1

при секретарі Зошій М.Р.

розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства В«БарселонаВ» , с. Городниця, Тернопільська область, вих. № 01-05/3584/15 від 12.08.2015 року

на рішення господарського суду Тернопільської області від 19.06.2015 року

у справі № 921/364/15-г/3

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю В«Техноторг-ЛізингВ» , м. Миколаїв,

до відповідача 1: Фермерського господарства В«БарселонаВ» , с. Городниця, Тернопільська область,

до відповідача 2: Фермерського господарства В«Золотий жайвірВ» , с. Городниця, Тернопільська область,

про: cтягнення стягнення заборгованості та вилучення майна.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2- представник на підставі довіреності б/н від 06.07.2015 року;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Тернопільської області від 19.06.2015 р. у справі №921/364/15-г/3 (суддя Боровець Я.Я. ) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю В«Техноторг-ЛізингВ» , до Фермерського господарства В«БарселонаВ» , та Фермерського господарства В«Золотий жайвірВ» , с. Городниця, Тернопільська область, про cтягнення стягнення заборгованості та вилучення майна - задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Тернопільської області від 19.06.2015 р. у справі №921/364/15-г/3 відповідач-1 - Фермерське господарство В«БарселонаВ» - подав апеляційну скаргу.

Зокрема, скаржник у поданій апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції неповно підійшов до витребування доказів, безпідставно вилучив комбайн, хоча мав би вирішувати питання лише про стягнення недоплаченої суми. Також апелянт зазначив про те, що суд першої інстанції не дослідив відносин щодо переведення боргу на підставі договору переведення боргу від 27 .12.2013 року.

На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 19.06.2015 р. у справі № 921/364/15-г/3 та направити справу на новий розгляд.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2015р. справу № 921/364/15-г/3 призначено судді-доповідачу ОСОБА_3 та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Марку Р.І. та Желіку М.Б..

Згідно розпорядження в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2015 року, у зв'язку із перебуванням судді Желіка М.Б. у відпустці, внесено зміни у склад судової колегії по справі № 921/364/15-г/3, сформувавши її у наступному складі: головуючий суддя Костів Т.С., судді Марко Р.І. та Бойко С.М..

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 14.08.2015 р., поновлено строк на оскарження рішення в апеляційному порядку, подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 25.08.2015 р..

Згідно розпорядження в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 року, у зв'язку із зайнятістю судді Бойко С.М. у складі іншої судової колегії, внесено зміни у склад судової колегії по справі №921/364/15-г/3, сформувавши її у наступному складі: головуючий суддя Костів Т.С., судді Марко Р.І. та Желік М.Б..

Ухвалою суду від 25.08.2015 року розгляд справи відкладався на 29.09.2015 року.

Згідно розпорядження голови Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 року, у зв'язку із перебуванням судді Марка Р.І. у відпустці, внесено зміни у склад судової колегії по справі № 921/364/15-г/3, сформувавши її у наступному складі: головуючий суддя Костів Т.С., судді Желік М.Б. та Кравчук Н.М..

Представнику роз'яснено його права та обов'язки згідно зі ст. 22 ГПК України.

Представник позивача в судове засідання 29.09.2015 року з'явився, проти апеляційної скарги заперечив, надав усні пояснення по суті спору.

В судове засідання 29.09.2015 року представники апелянта та відповідача 2 не з'явились, причин неявки суду не довели, хоч були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги по суті, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:

як правильно встановив суд першої інстанції, 16.08.2012 року між позивачем та відповідачем 1 укладено договір фінансового лізингу № 653, відповідно до умов якого позивач зобов'язався набути у власність та передати у користування відповідачу1 комбайн зернозбиральний КЗС-1218 у комплекті із жаткою та транспортним візком, загальною вартістю 1320000 грн., а відповідач 1 зобов'язався прийняти предмет лізингу, сплатити авансовий платіж та наступні за ним лізингові платежі, у розмірі та строки, визначені сторонами в додатку № 1 до Договору.

З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання по Договору щодо передачі в користування відповідачу 1 предмету лізингу виконав належним чином, що підтверджується Актом № 653-1 від 03.09.2012 року прийому-передачі у фінансовий лізинг за Договором фінансового лізингу № 653 від 16.08.2012 р..

Згідно умов Договору відповідач 1 зобов'язався: сплатити Лізингодавцю авансовий платіж у розмірі 200000 грн. (п. 2.1.1.); сплатити разову комісію у розмірі 500 грн. протягом 3 календарних днів з моменту підписання цього Договору (п. 2.1.2.); сплачувати лізингові платежі у розмірі та строки, визначені у Розрахунку лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору).

Пунктом 2.7. Договору передбачено, що Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові та/або інші платежі за цим Договором як під час користування предметом лізингу, так і під час технічного обслуговування, ремонту, модифікації, модернізації предмета лізингу, неможливості використання предмета лізингу через аварію, механічний дефект тощо.

Відповідно до п. 11.1. Договору, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 25 жовтня 2013 р., але у будь-якому разі до моменту повного виконання Лізингоодержувачем своїх грошових зобов'язань за цим Договором. Додатком № 1 до Договору визначено порядок сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів.

Пунктом 2.9. Договору передбачено, що у разі існування у Лізингоодержувача заборгованості за своїми грошовими зобов'язаннями за цим Договором, до повного погашення такої заборгованості грошові кошти, що надходитимуть від Лізингоодержувача, в незалежності від призначення платежу, зазначеного Лізингоодержувачем, будуть спрямовуватися Лізингодавцем та вважатимуться такими, що сплачені Лізингоодержувачем на погашення такої заборгованості в наступній послідовності: - в першу чергу погашається заборгованість по лізинговій ставці; - в другу чергу погашається заборгованість по пені, штрафам та іншим належним з Лізингоодержувача платежам, включаючи, але не обмежуючись страховими платежами, транспортним збором, платою за реєстраційні послуги; - в третю чергу погашається частина залишкової вартості предмета лізингу.

07.06.2013 року позивачем та відповідачем 1 підписано Додаткову угоду № 1 до Договору, якою визначено, що з 01.06.2013 року розмір ставки лізингодавця дорівнює 24% річних. У зв'язку зі зміною розміру ставки лізингодавця сторони дійшли згоди викласти розрахунок лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору) в новій редакції.

Пунктом 10.4. Договору передбачено, що за порушення Лізингоодержувачем строків виконання своїх грошових зобов'язань за цим Договором Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі 1% від суми заборгованості, за кожен день прострочки.

Згідно ст. 3 Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 10.5. Договору передбачено, що за порушення Лізингоодержувачем строків виконання своїх грошових зобов'язань більш ніж на 7 календарних днів, Лізингоодержувач додатково до пені, передбаченої п. 10.4. цього Договору, сплачує Лізингодавцю штраф у розмірі 15% від вартості предмету лізингу згідно п. 1.2. цього Договору, за кожен день такого порушення.

27.12.2013 року між позивачем, відповідачем 1 та відповідаем 2 укладено договір про переведення боргу, відповідно до умов якого відповідач1 перевів борг перед позивачем за Договором на відповідача2, внаслідок чого відповідач1 з моменту укладення Договору переведення боргу перестав бути стороною за Договором, а замість нього став відповідач2.

Пунктом 3 Договору переведення боргу визначено, що з моменту укладення цього договору відповідач1 припиняє бути стороною Договору, замість нього стороною за Договором стає відповідач2.

Згідно п. 5 Договору переведення боргу, підписуючи цей Договір, Новий боржник (відповідач2) підтверджує, що йому була передана вся необхідна інформація (документація), пов'язана із Основним договором, зокрема і та, що стосується спорів і суперечностей за Основним договором між Первісним боржником (відповідачем1) та Кредитором (позивачем).

Пунктом 6 Договору переведення боргу визначено, що переведення боргу за цим Договором не тягне за собою жодних інших змін умов Основного договору, укладеного між Первісним боржником (відповідачем1) і Кредитором (позивачем), окрім тих, що пов'язані із зміною Первісного боржника (відповідача1) Новим боржником (відповідачем2).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи, зокрема, розрахунку позовних вимог вбачається, що заборгованість відповідача2, як Нового боржника, по лізингових платежах станом на 26.01.2015 року складає суму 399720,83 грн., з яких 72080,80 грн. - ставка лізингодавця, 327640,03 грн. - компенсація вартості активу. З копій платіжних доручень про часткову сплату лізингових платежів, вказана вище сума заборгованості підтверджується.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши розрахунок нарахування пені, суд першої інстанції в межах заявлених позовних вимог підставно дійшов висновку, що з врахуванням Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» нараховано пеню, за несвоєчасну сплату ставки лізингодавця, в розмірі 10489,13 грн.. Сума штрафу, визначеного п. 10.5. Договору, складає 198 000,00 грн. Однак, позивач просить стягнути з відповідача штраф в розмірі 1% від вартості предмету лізингу, а саме в сумі 13200 грн.. Згідно розрахунку позовних вимог позивачем нараховано, за несвоєчасну сплату ставки лізингодавця, відповідачу2 інфляційні втрати у розмірі 8933,11 грн. та три проценти річних у розмірі 1492,17 грн.. Таким чином, позивачем правомірно заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача2 - 106195,21 грн., з яких 72080,80 грн. - основна заборгованість, 10489,13 грн. - пеня, 13200 грн. - штраф, 1492,17 грн. - три відсотки річних, 8933,11 грн. - інфляційні втрати.

Крім того, п. 11.2. Договору сторони передбачили, що Лізингодавець має право вимагати повернення йому предмету лізингу, письмово повідомивши про це Лізингоодержувача, в тому числі, якщо Лізингоодержувач не сплатив платежі, передбачені п.п. 2.1.1.-2.1.4. Договору або сплатив їх не у повному обсязі і прострочка по оплаті складає більше 30 календарних днів. Фактом укладення договору про переведення боргу та змістом цього договору зазначений обов'язок відповідача1 не був скасований враховуючи, що предмет лізингу залишався у його володінні.

Позивачем 10.02.2015 року на адреси відповідачів1,2 надіслано листи з вимогою повернути предмет лізингу у зв'язку з простроченою заборгованістю. Дані листи відділенням поштового зв'язку було повернуто позивачу з відмітками В«за закінченням терміну зберіганняВ» .

Пунктом 15.1. Договору сторони погодили про те, що всі письмові повідомлення одна одній за цим Договором вони надсилатимуть за адресами, визначеними в розділі 16 цього Договору. У разі повернення органами зв'язку таких повідомлень стороні, що їх направляла, у зв'язку із неможливістю вручення такого повідомлення адресату (назнаходження за зазначеною адресою, відмова одержати повідомлення тощо), таке повідомлення вважатиметься належним чином врученим на дату відповідної відмітки органу зв'язку на поштовому відправленні про неможливість його вручення адресату. Оскільки, відділенням поштового зв'язку повернуто листи позивачу адресовані відповідачам 16.03.2015 року то відповідно вимоги вважаються врученими відповідачам саме 16.03.2015 року.

Відповідно до п 3.3. Договору повернення предмету лізингу Лізингоодержувачем Лізингодавцю здійснюватиметься протягом 3 календарних днів з моменту одержання повідомлення Лізингодавця згідно п. 11.2. Договору про повернення предмету лізингу. Тобто предмет лізингу мав бути повернутий позивачу не пізніше 19.03.2015 року.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що повернення предмету лізингу Лізингоодержувачем Лізингодавцю буде здійснюватися за адресою: м. Тернопіль, об'їзна траса Львів-Кіровоград-Знам'янка, 123 км.

Згідно п. 9.1. Договору, у разі, якщо предмет лізингу не буде повернуто Лізингоодержувачем Лізингодавцю у порядку, передбаченому розділом 3 цього Договору, Лізингодавець має право вимагати вилучення предмета лізингу у Лізингоодержувача та передачі його Лізингодавцю. Зазначеним спростовуються посилання скаржника на безпідставність заявлення такої позовної вимоги. Пунктом 9.2. Договору передбачено, що вилучення предмету лізингу у Лізингоодержувача здійснюється за вибором Лізингодавця або у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або у судовому порядку.

В матеріалах справи містяться докази перебування предмету лізингу у відповідача1, а саме: підписаним між позивачем та відповідачем1 Актом № 653-1 прийому-передачі у фінансовий лізинг за Договором фінансового лізингу № 653 від 16.08.2012 року та листом № 5860 від 05.08.2014 року Підволочиського РВ УМВС України в Тернопільській області, датованим після укладення між позивачем, відповідачем1 та відповідачем2 Договору про переведення боргу. Право власності на предмет лізингу за позивачем підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію машини серії АС № 254408 від 01.10.2012 р..

Таким чином, враховуючи заборгованість відповідача2 перед позивачем щодо лізингових платежів та право позивача вимагати повернення предмету лізингу у разі наявності заборгованості та те, що доказами, які містяться в матеріалах справи, встановлено перебування предмету лізингу у відповідача1 то відповідно судом було підставо задоволено ці позовні вимоги.

Покликання відповідача1 на однобічність витребовування доказів судом не знаходить підтвердження у матеріалах справи. Так, відповідач1 не забезпечив участі уповноваженого представника у судових засіданнях у суді першої інстанції, мав можливість подати докази на обґрунтування своєї позиції, однак, цього не зробив.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Однак, у встановленому законом порядку підстави, передбачені у ст. 104 ГПК України для скасування або зміни судового рішення не були доведені суду належними доказами.

Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Тернопільської області від 19.06.2015 р. у справі № 921/364/15-г/3 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Тернопільської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд , -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Фермерського господарства В«БарселонаВ» , с.Городниця, Тернопільська область, вих. № 01-05/3584/15 від 12.08.2015 року - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Тернопільської області від 19.09.2015 р. у справі № 921/364/15-г/3 залишити без змін.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

3.Матеріали справи скеровуються до господарського суду Тернопільської області.

Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 05.10.2015 року.

Головуючий-суддя Костів Т.С.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Желік М.Б.