Постанова

від 22.09.2015 по справі 826/11020/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 вересня 2015 року № 826/11020/15

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Маркет» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання незаконним та скасування податкових повідомлень-рішень.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс Маркет» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби (надалі також - відповідач), в якому просило:

- визнати незаконним і скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення, винесені 16.04.2015 р. Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві за №№ 0001522202, 0001542202 та 0001532202.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що висновки, викладені в Акті перевірки є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а відтак і винесені на їх підставі податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з огляду на необґрунтованість та безпідставність.

18.08.2015р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню підлягає з огляду про наступне.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем проведено документальну позапланову документальну перевірку ТОВ «Альянс Маркет» щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Імпреза плюс» (код за ЄДРПОУ 38893185), ПП «Олів Лайн» (код за ЄДРПОУ 31956348), ТОВ «СОТЕМ» (код за ЄДРПОУ 37325890), ТОВ «Денвал Фрут» (код за ЄДРПОУ 38567370), ТОВ «Дітрейд» (код за ЄДРПОУ 38518542), ТОВ «Айс Інженірінг» (код за ЄДРПОУ 39154301), ТОВ «Укрсервістехнологія» (код за ЄДРПОУ 36940484) за період з 01.07.2014 по 31.07.2014, по взаємовідносинам з ТОВ «Шарте - Україна» (код за ЄДРПОУ 34763789), ТОВ «Продмаркет - захід» (код за ЄДРПОУ 36588665), ТОВ «Дітрейд» (код за ЄДРПОУ 38518542), ТОВ «Ітератор - 11» (код за ЄДРПОУ 37717295), ТЗОВ «Райдуга» (код за ЄДРПОУ 23968483), ТП «Фіни 9» (код за ЄДРПОУ 37887047), ТГО АПВТ «Фірма Ласка» (код за ЄДРПОУ 31276141), ТОВ «Новоконтакт» (код за ЄДРПОУ 25269200), ТОВ «Абсолют Клінінг» (код за ЄДРПОУ 39233849), ТОВ «Клінтек» (код за ЄДРПОУ 32861729) за період : 01.10.2014-31.10.2014 та по взаємовідносинам з ТОВ «Дігнус» (код за ЄДРПОУ 38991572), ТОВ «Дітрейд» (код за ЄДРПОУ 38518542), Т І 3 «Виробнича компанія «Альтерн» (код за ЄДРПОУ 35848297), ТОВ «Леонком Україна» (код за ЄДРПОУ 382299406), ТОВ «Софія Тойс - Плюс» (код за ЄДРПОУ 39133496), ТОВ Фірма «Темп» ЛТД (код за ЄДРПОУ 22213860), ТОВ «Аквітрейд» (код за ЄДРПОУ 36727920), ТОВ «Абсолют Клінінг» (код за ЄДРПОУ 39233849), ТОВ «Клінтек» (код за ЄДРПОУ 32861729) за період з 01.10.2014 - 31.10.2014 та по взаємовідносинам з ТОВ «Дігнус» (код за ЄДРПОУ 38991572); ТОВ «Дітрейд» (код за ЄДРПОУ 38518542), ТОВ «Виробнича компанія «Альтерн» (код за ЄДРПОУ 35848297), ТОВ «Леонком Україна» (код за ЄДРПОУ 382299406); ТЗОВ «Софія - Тойс- Плюс» (код за ЄДРПОУ 39133496); ТОВ «Фірма «Темп ЛТД» (код за ЄДРПОУ 22213860); ТОВ «Аквітрейд» (код за ЄДРПОУ 36727920); ТОВ «Абсолют Клінінг» (код за ЄДРПОУ 39233849); ПП «Фінн 9» (код за ЄДРПОУ 37887047), ТОВ «Джагланс» (код за ЄДРПОУ 38276326); ТЗОВ «Кво Вадіс» (код за ЄДРПОУ 38852751); ТЗОВ «Райдуга» (код за ЄДРПОУ 23968483) за період з 01.11.2014 по 30.11.2014р.

За наслідком вказаної перевірки відповідачем складено Акт №1267/26-58-22-02-17/38316777 від 31.03.2015 р. (надалі - Акт перевірки).

В ході перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем пп. 14.1.27 п. 14.1. ст. 14, п. 138.2. ст. 138, пп. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 Податкового Кодексу України (надалі - «ПК»), а також порушення п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 188.1. ст. 188, п.п. 198.2., 198.3., 198.6. ст.198, п. п. 201.1. та 201.10. ст. 201 ПК, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на прибуток за 2014 рік на загальну суму 269 407,00 грн., та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 6 271 401,00 грн., а також заниження позивачем податку на додану вартість, в загальній сумі 1 537 727,00 грн., в т.ч. по періодах: - липень 2014 р. - 1 158 413,00 грн.; - жовтень 2014 р. - 80 046,00 грн.; - листопад 2014 р. - 299 268,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесені наступні податкові повідомлення - рішення від 16.04.2015 р. №№:

- 0001522202, згідно якого позивачеві зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 6271401грн.;

- 0001542202, згідно якого позивачеві донараховано грошові зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 404 111,00 грн., в тому числі - основного платежу в сумі 269 407,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 134 704,00 грн.;

- 0001532202, згідно якого позивачеві донараховано грошові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2 306 591,00 грн., в тому числі - основного платежу в сумі 1 537 727,00 грн., та штрафних санкцій в сумі 768 864,00 грн.

Категорична незгода позивача з правомірністю податкових повідомлень - рішень та обґрунтованістю доводів, викладених контролюючим органом у наведених вище рішеннях, зумовила пред'явлення позивачем даного позову до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Завданням адміністративного суду у межах спірних правовідносин є перевірка правомірності (легальності) рішень відповідача, з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: - ведення обліку платників податків; - інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; - перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Як свідчать матеріали справи, у перевіряємому періоді позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Ітератор-11», ТОВ «Імпреза плюс», ТОВ «Укрсервістехнологія», ТОВ «Виробнича компанія «Апьтерн», ТОВ «Абсолют Клінінг», ТОВ «Фірма ТЕМП ЛТД», ТОВ «Дігнус», ТОВ «Кво Вадіс», ТОВ «Софія Тойс-Плюс».

Зі змісту Акту перевірки вбачається, що на підтвердження порушень з податку на прибуток та/або порушень з ПДВ по контрагентам ТОВ «Імпреза-Плюс», ТОВ «Укрсервістехнологія», ТОВ Абсолют Кпінінг», вчинених позивачем, відповідачем використано доводи про неможливість проведення зустрічної звірки з контрагентом, встановлену службовими документами інших ДПІ та/або посиланням на стан, відмінний від « 0» як контрагента позивача, так і його контрагентів.

Так, щодо ТОВ «Імпреза-Плюс» відповідачем зазначено про його стан « 9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням». При цьому, в Акті перевірки вказано, що ОУ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва здійснено виїзд за -податковою адресою ТОВ «Імпреза Плюс» на бульвар І.Лепсе, 16 у м. Києві і встановлено, що за даною адресою Товариство не знаходиться, офісних, складських приміщень, виробничих - приміщень та трудових потужностей не встановлено. Також, у акті перевірки міститься посилання відповідача на висновок експерта №327 від 14.08.2014р., згідно яких підписи в реєстраційних документах ТОВ «Імпреза Плюс» виконані різними особами.

При цьому, зі змісту акту перевірки вбачається, що відповідач дійшов до висновку проте, що за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Поряд з цим, відповідач зазначав, що наявність оплати за спірними операціями сама по собі також не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

З огляду на вищевикладене, відповідач зазначав про безтоварний характер господарських операцій позивача з його контрагентами.

Суд не погоджується з такими доводами відповідача, вважає їх необґрунтованими, з огляду про наступне.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Разом з тим, статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до приписів Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із ст. 204 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Таким чином, системний аналіз норм законодавства свідчить, що такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Разом з тим, відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним правочином визнається правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Згідно з ч.2 цієї статті фіктивний правочин визнається судом недійсним виключно судом.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати правочини нікчемними.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Також відповідачем не надано суду доказів визнання укладених позивачем правочинів недійсними у судовому порядку.

Поряд з цим, суд звертає увагу на те, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на вищевикладене, доводи відповідача про порушення позивачем приписів податкового законодавства, які ґрунтуються виключно на отриманій від інших контролюючих органів податковій інформації щодо відсутності об'єктів оподаткування у контрагентів - постачальників, а також висновки про непідтвердженість взаємовідносин з даними контрагентами, визнаються судом необґрунтованими та не узгоджуються з приписами чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Порядок формування податкового кредиту встановлений статтею 198 ПК України.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг з сум податків нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях в межах господарської діяльності платника податку.

Пункти 198.1 та 198.2 визначають у разі здійснення яких операцій у платника податку виникає право віднесення сум податку на податковий кредит, а також дату виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, а саме дата тієї події, яка відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог закону.

Факт реального здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами підтверджується належним чином оформленою первинною документацією, поданої до матеріалів судової справи.

Відтак, з системного аналізу наведених вище норм податкового законодавства, суд приходить до висновку про протиправність оспорюваних податкових повідомлень - рішень, а як наслідок наявність правових підстав для їх скасування.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність оспорюваних податкових повідомлень - рішень.

Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати незаконними та скасувати в повному обсязі податкові повідомлення - рішення, винесені 16.04.2015 р. Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві за №№ 0001522202, 0001542202 та 0001532202.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур