Постанова

від 06.10.2015 по справі 826/9389/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2015 року                     № 826/9389/15

Окружний адміністративний суд міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 81-а, у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ренал"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ренал" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №000272202 від 05.02.2015 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв'язку з чим воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

У період з 14.01.2015 р. по 20.01.2015 р. відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Вітма-Сервіс" за період з 01.04.2014 р. по 31.07.2014 р., за результатами якої відповідачем складено акт №47/26-58-22-02-17/19133293 від 20.01.2015 p. (надалі - акт перевірки №47).

Згідно висновків, викладених в акті перевірки №47, позивачем порушено вимоги п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України (надалі – ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 391 560,00 грн., в т.ч. за квітень 2014 р. – на суму 99 800,00 грн., за травень 2014 р. – на суму 92 400,00 грн., за червень 2014 р. – 99 760,00 грн., за липень 2014 р. – на суму 99 600,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки №47 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №000272202 від 05.02.2015 р. (надалі – ППР №000272202), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 489 450,00 грн., з яких 391 560,00 грн. – за основним платежем, а 97 890,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що ТОВ фірма "Ренал" зареєстровано як юридична особа 28.10.1992 р., 28.10.1994 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві, зареєстровано як платник податку на додану вартість 08.09.1997 р.

З акту перевірки №47 вбачається, що заниження ТОВ фірмою "Ренал" податку на додану вартість на загальну суму 391 560,00 грн., в т.ч. за квітень 2014 р. – на суму 99 800,00 грн., за травень 2014 р. – на суму 92 400,00 грн., за червень 2014 р. – 99 760,00 грн., за липень 2014 р. – на суму 99 600,00 грн., виникло у зв'язку із завищенням податкового кредиту по фінансово-господарським взаємовідносинам із ТОВ "Вітма-Сервіс", які, на думку податкового органу, є фіктивними, що підтверджується інформацією з бази даних податкової, податковою інформацією ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 28.10.2014 р. №2587/7/26-59-22-03 щодо неможливості проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітма-сервіс" (код за ЄДРПОУ 34543690) по взаємовідносинам з платниками податків за період 01.01.2014 р. по 30.09.2014 р., а також ненаданням позивачем відповідної первинної документації.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського кодексу України (надалі – ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-ч.3, ч.5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Частиною 3 ст.228 ЦК України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 ЦК України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч.1 ст.69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч.1 та ч.4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відносно реальності правочинів позивача та ТОВ "Вітма-Сервіс", за результатами яких ТОВ фірмою "Ренал" було сформовано спірний податковий кредит на загальну суму 391 560,00 грн., в т.ч. за квітень 2014 р. – на суму 99 800,00 грн., за травень 2014 р. – на суму 92 400,00 грн., за червень 2014 р. – 99 760,00 грн., за липень 2014 р. – на суму 99 600,00 грн., суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ фірма "Ренал" здійснює такі види діяльності: виробництво підіймального та вантажно-розвантажувального устаткування; виробництво інших машин і устаткування загального призначення, н. в. і. у.; виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій; виробництво інших металевих баків, резервуарів і контейнерів; механічне оброблення металевих виробів; виробництво інших готових металевих виробів, н. в. і. у.; знесення; електромонтажні роботи; монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; інші будівельно-монтажні роботи; штукатурні роботи; інші роботи із завершення будівництва; покрівельні роботи; оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; неспеціалізована оптова торгівля; виробництво іншої продукції, н. в. і. у.; ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення (основний); ремонт і технічне обслуговування електричного устаткування; установлення та монтаж машин і устаткування; будівництво житлових і нежитлових будівель; будівництво трубопроводів.

Судом встановлено, що спірний податковий кредит сформовано позивачем на підставі виписаних ТОВ "Вітма-Сервіс" податкових накладних за угодами підряду №09/12 від 09.12.2013 р., №12/02 від 12.02.2014 р., №03/04 від 03.04.2012 р., №07/03 від 07.03.2014 р., №14/03 від 14.03.2014 р., №15/05 від 15.05.2014 р., №29/04 від 29.04.2014 р., укладених між ТОВ фірмою "Ренал", як замовником, та ТОВ "Вітма-Сервіс", як підрядником.

Предметом вказаних вище угод підряду було те, що замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання виконати певні роботи (демонтажні/монтажні роботи, роботи по ремонту обладнання, роботи по влаштуванню водопроводу та виготовленню і монтажу цоколів-плінтусів, роботи по виготовленню та монтажу нестандартного обладнання, роботи по влаштуванню сантехнічних систем в адміністративно-побутовому корпусі комбікормового заводу, роботи по ремонту обладнання елеватору) на об'єкті визначеному договором.

Суд звертає увагу на надані позивачем на підтвердження реальності вказаних вище угод підряду договірну ціну, акти про виконання, акти приймання-передачі матеріальних цінностей та податкові накладні, проте вважає такі докази неналежними та недостатніми, виходячи з наступного.

Згідно умов вказаних вище угод підряду замовник повинен до початку виконання робіт підрядником, ознайомити останнього з правилами, що встановлені на об'єкті, надати технічну документацію та забезпечити доступ персоналу підрядника до об'єкта робіт, водночас, матеріали справи не містять належних доказів надання ТОВ "Вітма-Сервіс" технічної документації, а також доказів її наявності. Крім того, позивачем також не надано доказів ознайомлення ТОВ "Вітма-Сервіс" з правилами, що встановлені на об'єкті, та забезпечення доступу персоналу підрядника до об'єкта робіт.

Також, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять проектно-кошторисної документації, а з наданих позивачем договірних цін та актів про виконання неможливо встановити обсяг та обґрунтованість вартості робіт, які виконувались ТОВ "Вітма-Сервіс" на виконання умов угод підряду №09/12 від 09.12.2013 р., №12/02 від 12.02.2014 р., №03/04 від 03.04.2012 р., №07/03 від 07.03.2014 р., №14/03 від 14.03.2014 р., №15/05 від 15.05.2014 р., №29/04 від 29.04.2014 р.

Крім того, в матеріалах справи відсутні належні докази оплати позивачем вартості робіт, виконаних ТОВ "Вітма-Сервіс" за вказаними вище угодами підряду. Так, надані позивачем копії платіжних доручень суд вважає неналежними доказами оплати, оскільки вони не містять відмітки банку про проведення операцій.

Суд звертає увагу, що інших належних доказів на підтвердження реальності угод підряду №09/12 від 09.12.2013 р., №12/02 від 12.02.2014 р., №03/04 від 03.04.2012 р., №07/03 від 07.03.2014 р., №14/03 від 14.03.2014 р., №15/05 від 15.05.2014 р., №29/04 від 29.04.2014 р. позивачем до суду не надано.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Суд звертає увагу, що у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011р., податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Крім того, суд також звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Водночас, наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи те, що позивачем не було доведено реальності здійснення господарських операцій за угодами підряду №09/12 від 09.12.2013 р., №12/02 від 12.02.2014 р., №03/04 від 03.04.2012 р., №07/03 від 07.03.2014 р., №14/03 від 14.03.2014 р., №15/05 від 15.05.2014 р., №29/04 від 29.04.2014 р., суд приходить до висновку, що позивачем було допущено порушення вимог чинного законодавства України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 391 560,00 грн., в т.ч. за квітень 2014 р. – на суму 99 800,00 грн., за травень 2014 р. – на суму 92 400,00 грн., за червень 2014 р. – 99 760,00 грн., за липень 2014 р. – на суму 99 600,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ст.94 КАС України, судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Ренал" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя                                                                                 М.А. Бояринцева