Рішення

від 02.10.2015 по справі 909/172/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2015Справа №909/172/15

Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О.

За участю секретаря судового засідання Швеця С.С.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А."

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Івано-Франківського регіонального відділення АТ "Брокбізнесбанк"

про визнання недійсним іпотечного договору

за участю представників сторін:

від позивача: Заверуха І.Л. - представник за довіреністю;

від відповідача: Перетятько С.М. - представник за довіреністю;

СУТЬ СПОРУ: Приватне акціонерне товариство "С.В.Т.А." звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Івано-Франківського регіонального відділення АТ "Брокбізнесбанк" про визнання недійсним іпотечного договору від 30.04.2013 посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Марчук А.А., зареєстрований в реєстрі за № 540.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2015 матеріали справи № 909/172/15 передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

За результатами автоматичного розподілу справа № 909/172/15 була передана на розгляд судді Підченку Ю.О.

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 4 2 , 4 3 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву в якому просив у задоволенні позові відмовити.

Представник Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А." стверджує, що права товариства порушені, а тому наполягає на заявлених позовних вимогах; надав клопотання про відкладення розгляду справи.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи. Оскільки представники сторін з'явилися у судове засідання та матеріалів справи достатньо для прийняття рішення у справі, то судом відмовлено у задоволенні клопотання позивача.

Позивач заявив усне клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на його стороні - приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур Антоніни Анатоліївни.

Відповідно до вимог статті 27 ГПК України третіх осіб може бути залучено до участі у справі за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У заявах про залучення третіх осіб, і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах їх належить залучити або допустити до участі у справі. Такі вимоги кореспондуються з пунктом 1.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому. Позивач не довів наявності юридичного інтересу у третьої особи, не обґрунтував на яких підставах його належить залучити, письмово на листі згідно вимог статті 36 ГПК України клопотання суду не надав, тому суд позбавлений можливості залучити до участі у справі приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур Антоніну Анатоліївну в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

До прийняття рішення по справі позивачем заявлено клопотання згідно вимог ст.ст. 66, 67 ГПК України про застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони:

- Публічному акціонерному товариству "Брокбізнесбанк" вчиняти будь-які дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 30 квітня 2013 року, що укладений між Приватним акціонерним товариством "С.В.Т.А." та Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк", посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А. та зареєстрований в реєстрі за №540, а саме, корпус №3, зазначений в плані літерою "А", загальною площею 14930,9 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Коновальця, 229 г, в тому числі звертатись до нотаріусів України з вимогою про вчинення виконавчих написів на іпотечному договорі від 30 квітня 2013 року №540, до державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно і нотаріусів України, зокрема, до приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А., з вимогами про реєстрацію (перереєстрацію) права власності та інших речових прав щодо предмета іпотеки, а також продавати від свого імені предмет іпотеки на підставі договорів купівлі-продажу чи передати його у власність інших осіб іншим чином;

- Головному управлінню юстиції у Івано-Франківській області в особі Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Івано-Франківській області, а також всім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно і нотаріусам України, зокрема, приватному нотаріусу Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А., вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією права власності та інших речових прав стосовно нерухомого майна, а саме, корпусу № 3, зазначеного в плані літерою "А", загальною площею 14930,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Коновальця, 229 г;

- Приватному нотаріусу Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А. та будь-яким іншим нотаріусам України вчиняти виконавчий напис нотаріуса на іпотечному договорі від 30 квітня 2013 року, укладеному між Приватним акціонерним товариством "С.В.Т.А." та Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк", посвідченому приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А. та зареєстрованому в реєстрі за №540, а також посвідчувати будь-які договори купівлі-продажу предмета іпотеки від імені Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" за іпотечним договором від 30 квітня 2013 року, а саме, корпус №3, зазначений в плані літерою "А", загальною площею 14930,9 кв.м, який знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Коновальця, 229 г.

Відповідно до вимог ст. 66, 67 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора, або з власної ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову у вигляді заборони відповідачеві вчиняти певні дії, у тому числі іншим особам, що стосуються предмета спору.

Згідно з абз. 3 п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Абзацом 3 п. 3 даної постанови пленуму адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватись за загальними правилами відповідно до ст. 33 ГПК України.

Позивачем не достатньо обґрунтовано доведено те, що невжиття заходів до забезпечення позову до вирішення спору по суті, може вплинути на діяльність його підприємства, утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Саме лише припущення про можливу небезпеку заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам у зв'язку з вчиненням відповідачем дій пов'язаних з державною реєстрацією права власності та інших речових прав стосовно оспорюваного нерухомого майна без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

За таких обставин у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А." щодо забезпечення позову слід відмовити.

Позивач надав заяву про зупинення провадження у справі № 909/172/15 до вирішення пов'язаною з нею справи № 909/176/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський армітурний завод" до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про визнання недійсним генерального договору кредитної лінії від 12.05.2006 № 2298, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Івано-Франківський армітурний завод" та Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк".

Відповідно до частини першої статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі, зокрема, неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються (встановлюються) іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно в даній справі.

Суд вбачає можливим розглянути дану справу до вирішення згаданої іншої справи, тому відмовляє у задоволенні даного клопотання позивача.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, заслухавши пояснення позивача та заперечення відповідача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 30.04.2013 між Приватним акціонерним товариством "С.В.Т.А." (іпотекодавець) та Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (іпотекодержатель) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Марчук А.А., зареєстрований в реєстрі за № 540, далі Іпотечний договір.

Відповідно до статті 1 Іпотечного договору іпотека - вид забезпечення виконання основного та інших зобов'язань кредитного договору та зобов'язань за цим договором нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання позичальником забезпеченого іпотекою основного зобов'язання цього договору, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки у порядку, встановленому договором.

Кредитним договором є генеральний договір кредитної лінії № 2298, укладений 12.05.2006 між АТ "Брокбізнесбанк" і позичальником, а також усі додаткові угоди до нього, далі Генеральний договір.

Позичальник - Публічне акціонерне товариство "Івано-Франківський арматурний завод".

Згідно з п. 2.2 Іпотечного договору предметом іпотеки є корпус № 3 зазначений в плані літерою "А", загальною площею 14930,9 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Коновальця, 229.

Пунктом 1.2 Генерального договору визначено, що кредит надається у вигляді мультивалютної відкличної поновлювальної кредитної лінії окремими частинами. Сторони погодили суму ліміту кредитування в дол. США та/або євро, та/або російських рублях таким чином, щоб протягом всього строку дії договору розмір заборгованості не перевищував суму еквівалентну 10 000 000 грн. за офіційним курсом НБУ.

На виконання умов Генерального договору відповідач передав, а позичальник зобов'язався прийняти грошові кошти в іноземній валюті та використати їх за цільовим призначенням та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом та інші обов'язкові платежі.

Додатковою угодою від 30.04.2013 № 31 до Генерального договору сторони виклали договір в новій редакції.

Позивач стверджує, що після укладення Додаткової угоди від 30.04.2013 № 31 він дізнався про те, що відповідачем було грубо порушено право позичальника на отримання кредиту в розмірі 10 000 000 грн., тому що у відповідача не було індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення відповідних валютних операцій. Тому вважає, що Генеральний договір укладено з порушенням приписів чинного законодавства та є недійсним. Оскільки Іпотечний договір є похідним від Генерального договору і укладено для забезпечення виконання зобов'язань за ним, то позивач просить суд:

визнати недійсним іпотечний договір від 30.04.2013 посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Марчук А.А., зареєстрований в реєстрі за № 540.

Дослідивши правову норму, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах сторін, суд дійшов висновку, що доводи позивачів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню виходячи із наступного.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, а майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника за основним зобов'язанням на підставі договору, закону або рішення суду.

Отже, іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 № 15-93, далі Декрет, валютні операції - це операції пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.

Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом (ч. 1 ст. 5 Декрету).

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

Згідно з ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Пунктом 1.5 постанови "Про затвердження Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" від 14.10.2004 № 483 визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Ініціатором таких валютних операцій був позичальник (Публічне акціонерне товариство "Івано-Франківський арматурний завод"), відповідач надав йому кредит в іноземній валюті за його письмовою заявою.

Іпотечним договором визначено, що позивач передає в іпотеку предмет іпотеки в якості забезпечення виконання основного зобов'язання за Генеральним договором, а саме для повернення суми кредиту в іноземній валюті і сплаті процентів за користування таким кредитом в іноземній валюті. Для здійснення на території України платежів у іноземній валюті позичальнику або відповідачу необхідно отримати індивідуальну ліцензію Національного банку України. Однак ні у Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод", ні у Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" на момент укладання та виконання Генерального договору такої індивідуальної ліцензії не було.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України).

Зі змісту Іпотечного договору вбачається, що оспорюваний договір підписано від імені Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А." його представником Соловко І.Р., яка діяла на підставі довіреності.

Відповідно до п. 12.5 статуту Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А." рішення про вчинення значного правочину приймається Загальними зборами акціонерів.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства" значний правочин - правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 33 вищевказаного закону визначено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства.

Згідно умов довіреності виданої на ім'я Соловко І.Р., останній надано право укладати правочини від імені Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А." на суму, що не перевищує 1 000 000 грн.

Пунктом 2.4 Іпотечного договору визначено, що оцінка предмету іпотеки становить 15 912 400 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Таким чином, у представника позивача не було достатнього обсягу цивільної дієздатності на укладання Іпотечного договору, даний договір укладено з перевищенням повноважень наданих їй довіреністю.

Законодавець визначає підстави для визнання правочину недійсним та настання певних наслідків, а саме:

§ відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст угоди не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним принципам суспільства;

§ зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, окрім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих згідно з Конституцією України (статті 1, 8 Конституції України);

§ згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності угоди є недотримання в момент здійснення угоди стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей;

§ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2 ст. 215 ЦК України);

§ якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин), що встановлено ч. 3 ст. 215 ЦК України.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки Іпотечний договір укладено для забезпечення виконання зобов'язань за Генеральним договором, а для здійснення на території України платежів у іноземній валюті (за Генеральним договором) потрібно отримати індивідуальну ліцензію Національного банку України, але у Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" та Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" відсутні такі ліцензії на здійснення валютних операцій, то зміст Іпотечного договору суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому відповідно позивачем незаконно передано в іпотеку нерухоме майно. Крім того, оспорюваний договір було укладено позивачем з перевищенням повноважень наданих його представнику.

За таких обставин, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А." до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Івано-Франківського регіонального відділення АТ "Брокбізнесбанк" про визнання недійсним іпотечного договору від 30.04.2013 (у тому числі всі договорів про зміну редакції, доповнення, додаткові угоди тощо), укладеного між Приватним акціонерним товариством "С.В.Т.А." та Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк", посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Марчук А.А., зареєстрований в реєстрі за № 540, слід задовольнити.

Витрати по судовому збору покладаються на відповідача у справі, згідно вимог ст.44, 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 02.10.2015, згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивні частини.

На підставі викладеного та керуючись ст. 1 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 92, 202, 203, 215, 533, 626, 627 ЦК України, ст. ст. 4 2 , 4 3, 33, 34, 43, 44, 49, 66, 67, 82, 84, частиною другою та третьою ст. 85 ГПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "С.В.Т.А." до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Івано-Франківського регіонального відділення АТ "Брокбізнесбанк" задовольнити.

2. Визнати недійсним іпотечний договір від 30.04.2013 (у тому числі всі договори про зміну редакції, доповнення, додаткові угоди тощо), укладений між Приватним акціонерним товариством "С.В.Т.А.", 01042, м. Київ, бул. Дружби Народів, 9, код ЄДРПОУ 30968849, та Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк", 03057, м. Київ, проспект Перемоги, 41, код ЄДРПОУ 19357489, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Марчук А.А., зареєстрований в реєстрі за № 540.

3. Стягнути з Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк", 03057, м. Київ, проспект Перемоги, 41, код ЄДРПОУ 19357489, на користь:

- Приватним акціонерним товариством "С.В.Т.А.", 01042, м. Київ, бул. Дружби Народів, 9, код ЄДРПОУ 30968849, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 218 грн., видавши наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено - 07.10.2015 року

Суддя Ю.О.Підченко