КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" грудня 2015 р. Справа№ 909/172/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Алданової С.О.
Коршун Н.М.
при секретарі Драчук Р.А.
за участю представників:
від позивача Заверухи І.Л. - дов. б/н від 23.09.2015 р.
від відповідача Мельника М.В. - дов. №320/03 від 07.12.2015 р.
Саєнка В.В. - дов. №322/03 від 07.12.2015 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк
на рішення господарського суду міста Києва
від 02.10.2015 р. (суддя Підченко Ю.О.)
у справі №909/172/15
позовом Приватного акціонерного товариства С.В.Т.А.
(далі - ПрАТ С.В.Т.А. )
до Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк в
особі Івано-Франківського регіонального відділення
АТ Брокбізнесбанк (далі - ПАТ Брокбізнесбанк )
про визнання недійсним іпотечного договору
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.10.2015 р. у справі №909/172/15 позовні вимоги ПрАТ С.В.Т.А. до ПАТ Брокбізнесбанк задоволено, визнано недійсним іпотечний договір від 30.04.2013 р. (у тому числі всі договори про зміну редакції, доповнення, додаткові угоди тощо), укладений між ПрАТ С.В.Т.А. та ПАТ Брокбізнесбанк , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Марчук А.А., зареєстрований в реєстрі за №540. Крім цього, стягнуто з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в сумі 1 218,00 грн.
Не погоджуючись із згаданим рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що висновки суду першої інстанції про відсутність у відповідача індивідуальної банківської ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій є хибними, оскільки відповідачу було надано ліцензію №138 від 06.10.2011 р. на право здійснювати визначені ч. 3 ст. 47 Закону України Про банки та банківську діяльність банківські операції та ліцензію на здійснення валютних операцій від 06.10.2011 р. з додатком до ліцензії №138. Крім цього, висновки місцевого суду про підписання спірного договору зі сторони іпотекодавця (позивача) не уповноваженою на це особою також не відповідають обставинам справи, адже згідно виданої на цю особу довіреності вона мала повноваження на укладення будь-яких правочинів, в тому числі іпотеки тощо.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 р. апеляційну скаргу ПАТ Брокбізнесбанк прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Жук Г.А. та призначено розгляд справи на 22.12.2015 року.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 р., враховуючи формування постійного складу судових колегій Київського апеляційного господарського суду, змінено склад суду та визначено судову колегію у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суду.
В судове засідання з'явилися представники сторін, представники відповідача подали клопотання про залучення до участі у справі на підставі ст. 27 ГПК України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В задоволенні цього клопотання апеляційним господарським судом відмовлено з огляду на його безпідставність.
Представники відповідача в судовому засіданні доводи скарги підтримали, просили її задовольнити, оскаржене рішення за наведених в скарзі підстав скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.
Представник позивача доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване залишити без змін.
Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
На підставі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.
Так, ПрАТ С.В.Т.А. звернулося до господарського суду з позовом до ПАТ Брокбізнесбанк про визнання недійсним іпотечного договору від 30.04.2013 р., посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Марчук А.А., зареєстрованого в реєстрі за №540. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що генеральний кредитний договір, в забезпечення виконання зобов'язань за яким укладено спірний договір іпотеки, укладено з порушенням приписів чинного законодавства, а саме, укладено відповідачем без відповідної ліцензії. Оскільки спірний договір іпотеки є похідним від генерального кредитного договору є підстави визнати такий договір іпотеки недійсним. Крім цього, за твердженнями позивача, спірний договір іпотеки зі сторони позивача підписано особою без відповідних на те повноважень тощо.
Суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що доводи позивача є підставними та обґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню за наведених в позовній заяві підстав.
Так, задовольняючи позов, місцевий суд дійшов висновку, що для здійснення на території України платежів у іноземній валюті позичальнику або відповідачу необхідно отримати індивідуальну ліцензію Національного банку України. Однак ні у позичальника, ні у відповідача на момент укладання та виконання генерального кредитного договору такої індивідуальної ліцензії не було. Крім цього, судом встановлено, що згідно виданої довіреності на Соловко І.Р., яка підписала зі сторони позивача спірний договір іпотеки, їй надано право укладати правочини від імені ПрАТ С.В.Т.А. на суму, що не перевищує 1 000 000,00 грн., проте оцінка предмету іпотеки становить 15 912 400,00 грн.. Таким чином, у представника позивача не було достатнього обсягу цивільної дієздатності на укладення спірного договору, тому цей правочин укладено з перевищенням повноважень тощо.
Як встановлено матеріалами справи, 12.05.2006 р. між відповідачем (кредитором) та Публічним акціонерним товариством Івано-Франківський арматурний завод (позичальником) укладено генеральний договір кредитної лінії №2298 (далі - Генеральний договір), за умовами п. 1.2 якого відповідачем надається кредит у вигляді мультивалютної відкличної поновлювальної кредитної лінії окремими частинами. Сторони погодили суму ліміту кредитування в доларах США та/або євро та/або російських рублях та/або українських гривнях таким чином, щоб протягом всього строку дії цього договору розмір заборгованості позичальника за кредитом не перевищував суму, еквівалентну 10 000 000,00 грн. за офіційним обмінним курсом НБУ.
На виконання умов Генерального договору відповідач передав, а позичальник зобов'язався прийняти грошові кошти в іноземній валюті, використати їх за цільовим призначенням та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом та інші обов'язкові платежі.
Додатковою угодою №31 від 30.04.2013 р. до Генерального договору сторони виклали цей договір в новій редакції.
На підставі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 ЦК України).
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст.ст. 572, 575 ЦК України).
У відповідності до ст. 1 Закону України Про іпотеку іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно якого іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Так, 30.04.2013 р. між позивачем (іпотекодавцем) та відповідачем (іпотекодержателем) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Марчук А.А., зареєстрований в реєстрі за №540 (далі - Іпотечний договір), за умовами п. 2.1 якого іпотекодавець з метою забезпечення повного та своєчасного виконання зобов'язань позичальника за Генеральним договором передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку нерухоме майно (зазначений в плані літерою А корпус №3 загальною площею 14 930,9 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Коновальця, 229г).
За твердженнями позивача, після укладення додаткової угоди №31 від 30.04.2013 р. до Генерального договору йому стало відомо про те, що відповідачем було грубо порушено право позичальника на отримання кредиту в розмірі 10 000 000,00 грн., адже у відповідача не було індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення відповідних валютних операцій. Оскільки Генеральний договір укладено з порушенням приписів чинного законодавства, він є недійсним. Іпотечний договір, метою укладення якого було забезпечення виконання зобов'язань за Генеральним договором, є похідним від Генерального договору, тому позивач просив суд визнати Іпотечний договір недійсним.
Положеннями ч. 1 ст. 227 ЦК України встановлено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Правила наведеної норми закону поширюються на дво- та багатосторонні правочини (договори), які можуть укладатися як між юридичними особами, так і між юридичною особою та громадянином. Правочини, які передбачені ст. 227 ЦК України, належать до оспорюваних. Позов про визнання правочину недійсним за коментованою статтею може бути поданий самою юридичною особою, яка його вчинила, її контрагентами, учасниками (акціонерами) юридичної особи, органами, які здійснюють контроль за діяльністю юридичної особи, іншими заінтересованими особами, права чи законні інтереси яких порушені такими правочинами тощо.
Правочин вважається вчиненим без ліцензії, якщо на час такого вчинення останню не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію зупинено у передбачених законом випадках. При цьому не має значення, з яких причин була відсутня ліцензія, а також чи знала або повинна була знати про це інша сторона правочину. У разі, коли на момент вчинення правочину юридична особа не мала ліцензії, а на час, коли правочин був виконаний або мав бути виконаний, вона ліцензію отримала, підстави для визнання правочину недійсним відсутні (абзац третій п. 3.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ).
Доказів визнання недійсним в судовому порядку Генерального договору матеріали справи не містять, крім цього відсутність у відповідача на момент укладення цього правочину індивідуальної банківської ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій не може бути підставою для визнання недійсним Іпотечного договору, тому посилання місцевого суду на ці обставини є помилковими.
Проте, апеляційний господарський суд повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у представника позивача не було достатнього обсягу цивільної дієздатності на укладення Іпотечного договору, в зв'язку з чим цей правочин укладено з перевищенням повноважень.
Так, згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинного правочину, встановлено приписами ст. 203 ЦК України. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Положеннями ст. 23 Закону України Про господарські товариства передбачено, що управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства. Посадовими особами органів управління товариства є фізичні особи - голова та члени виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, наділені повноваженнями з управління товариством, якщо утворення такого органу передбачено установчими документами товариства.
На підставі ч. 1 ст. 32 Закону України Про акціонерні товариства вищим органом акціонерного товариства є загальні збори.
Відповідно до п. 22 ч. 2 ст. 33 Закону України Про акціонерні товариства прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства належить до виключної компетенції загальних зборів.
Значний правочин - правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності (п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України Про акціонерні товариства ).
У відповідності до п. 12.5 статуту ПрАТ С.В.Т.А. рішення про вчинення значного правочину приймається загальними зборами акціонерів.
Проте, як вбачається з Іпотечного договору, його підписано від імені позивача представником Соловко І.Р., яка діяла на підставі довіреності, згідно якої повіреному надано право укладати правочини від імені ПрАТ С.В.Т.А. на суму, що не перевищує 1 000 000,00 грн., натомість за умовами п. 2.4 Іпотечного договору - оцінка предмету іпотеки становить 15 912 400,00 грн. Отже у Соловко І.Р. не було достатнього обсягу цивільної дієздатності на укладання Іпотечного договору, тому місцевим судом правильно встановлено, що спірний правочин з боку позивача укладено особою з перевищенням повноважень.
Таким чином, позивачем у момент вчинення Іпотечного договору не дотримано передбачених ст. 203 ЦК України загальних вимог для чинності правочину, відтак цей правочин на підставі ст. 215 ЦК України має бути визнаний недійсним.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, проте апелянтом не доведено тих обставин, на які він посилався в апеляційній скарзі, не спростовано ним й наявних в матеріалах справи доказів на підтвердження позовних вимог
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 02.10.2015 р. у справі №909/172/15 - без змін.
Матеріали справи №909/172/15 повернути за належністю до господарського суду міста Києва.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді С.О. Алданова
Н.М. Коршун
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 22.12.2015 |
Оприлюднено | 30.12.2015 |
Номер документу | 54598953 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Дикунська С.Я.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні