Рішення

від 09.10.2015 по справі 308/4337/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/4337/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

09 жовтня 2015 року м. Ужгород

Судова колегія палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючої - судді Кожух О.А.

суддів - Леска В.В., Готри Т.Ю.

при секретарі - Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03 лютого 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третіх особи: Управління Держземагенства в Ужгородському районі, Товариства з обмеженою відповідальністю «Геодезичне та земельне бюро» - про скасування державної реєстрації та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1 у квітні 2014 року звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати запис про державну реєстрацію земельної ділянки в Поземельній книзі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з кадастровим номером НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2, та була внесена в Державний земельний кадастр на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж на місцевості (в натурі) земельної ділянки, виготовленої ТОВ «Геодезичне та земельне бюро», та повернути йому самовільно зайняту земельну ділянку (її частину) площею 0,0060 га.

Позов мотивував, зокрема, тим, що сусідка ОСОБА_2, яка є власником сусідньої земельної ділянки в АДРЕСА_1, самовільно захопила частину його земельної ділянки по АДРЕСА_2, а відомості про її ділянку були внесені до Державного земельного кадастру з порушенням вимог чинного законодавства. У зв'язку з захопленням відповідачкою частини земельної ділянки позивача, останній не в змозі зареєструвати належну йому земельну ділянку в Державному земельному кадастрі та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 03 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовлено у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

На таке рішення позивач подав апеляційну скаргу. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого у справі рішення та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. ст. 10, 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 303 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності суд першої інстанції виходив з того, що позивач дізнався про порушення своїх прав в 2005 році - після придбання земельної ділянки у чоловіка відповідачки ОСОБА_3, та не надав жодного доказу на підтвердження того, що ним пропущено з поважних причин строк для звернення до суду з позовом.

Проте таких висновків суд дійшов без повного з'ясування обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так, за змістом ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Тобто, суд відмовляє у позові за спливом позовної давності, якщо право позивача порушено, проте відсутні поважні причини пропущення позовної давності.

Суд першої інстанції залишив поза увагою те, що норма статті 267 ЦК України застосовується лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У разі відсутності такого права або якщо воно ніким не порушене, у задоволенні позову необхідно відмовити не з причин пропуску позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самого позову.

Так, позивач просив скасувати запис про державну реєстрацію земельної ділянки в Поземельній книзі, а державна реєстрація земельної ділянки була здійснена 20 лютого 2013 року. Саме у зв'язку з виготовленням Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж на місцевості (в натурі) земельної ділянки відповідачки та державною реєстрацією земельної ділянки позивачу стало відомо про те, що відповідачка самовільно зайняла частину його земельної ділянки, а тому підстав для відмови у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності - немає.

Як встановлено апеляційним судом, позивач 01 липня 2005 року придбав у ОСОБА_3, який є чоловіком відповідачки, земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,04 га за адресою: м. Ужгород, АДРЕСА_2 (а.с.13), і ця земельна ділянка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю НОМЕР_2, виданого 22.05.2001 (а.с.14). Як вбачається з Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 28 травня 2012 року, згідно топографо-геодезичної зйомки загальна площа зазначеної земельної ділянки відповідно до Державного акту складає 0,0382 га, а фактично площа становить 0,0322 (а.с.25).

ОСОБА_2 належала земельна ділянка по вул. Мечнікова, 7, загальною площею 0,074 га., на яку ОСОБА_2 було видано Державний акт про право приватної власності на землю НОМЕР_3 від 27.09.1996. Земельна ділянка мала форму неправильного чотирикутника, сторони якого - прямі лінії. Ширина земельної ділянки по межі від «Д» до «Г» - землі загального користування - становила 15,80 м. (а.с.15).

В подальшому частину земельної ділянки площею 0,37 га. згідно договору дарування ОСОБА_2 подарувала своєму синові ОСОБА_4 і останній 18 жовтня 2006 року отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_4. Земельна ділянка має форму неправильного чотирикутника, сторони якого - прямі лінії. Ширина земельної ділянки по межі від «Д» до «Г» - землі загального користування - становить 8,12 м. (а.с.16).

Проте згідно технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж на місцевості (в натурі) земельної ділянки ОСОБА_2, яка була виготовлена ТОВ „Геодезичне та земельне бюро" у 2012 році (а.с.110-123) (далі по тексту - Технічна документація), земельна ділянка ОСОБА_2 площею 0,37 га. має неправильну, складну форму. Ширина земельної ділянки по межі від «Д» до «Г» - землі загального користування - становить 10,93 м.

Таким чином, сумарна ширина земельних ділянок, які належить ОСОБА_2 та ОСОБА_4 становить 19,05 м., замість 15,80м., як було визначено у Державному акті про право приватної власності на землю НОМЕР_3, виданому ОСОБА_2 27.09.1996

Висновком судової земельно-технічної експертизи № 176/08-15 від 8 серпня 2015 року, яка була проведена за ухвалою апеляційного суду, встановлено наступне.

Земельна ділянка по Державному акту про право приватної власності на землю НОМЕР_3 від 27.09.1996 до поділу була однією суцільною, без окремих ділянок в середині. Технічна документація виготовлялась на ліву частину цієї земельної ділянки. Однак, після того, як земельна ділянка по Державному акту про право приватної власності на землю НОМЕР_3 від 27.09.1996 була поділена на дві рівні окремі земельні ділянки площею по 370 кв.м, всередині них (ділянок) утворилась ще одна земельна ділянка площею 62 кв.м., яка, як це слідує із збірного кадастрового плану, що відноситься до Технічної документації, перебуває в користуванні гр..ОСОБА_4

Конфігурація та площа земельної ділянки по АДРЕСА_1, по Державному акту про право приватної власності на землю НОМЕР_3 від 27.09.1996 до її поділу не відповідає конфігурації та сумарній площі земельних ділянок, що утворились після її поділу. Така невідповідність зумовлена в тому числі і неправильним визначенням меж в Технічній документації.

Земельні ділянки по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 в конфігурації, які зображені в Державному акті на право приватної власності на землю НОМЕР_2 від 22.05.2001, в Державному акті про право приватної власності на землю НОМЕР_3 від 27.09.1996 та Технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж на місцевості ( в натурі) земельної ділянки ОСОБА_2, виготовленої ТОВ „Геодезичне та земельне бюро", накладаються в плані одна на одну.

Має місце накладення земельної ділянки відповідача на земельну ділянку позивача і по технічній документації (площа накладення становить 22 кв. м.) і по фактичному користуванню - площа накладення становить 38 кв. м.

Отже, як зазначено судовим експертом, причиною накладення є неточності у виготовленні Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж на місцевості (в натурі) земельної ділянки ОСОБА_2, виготовленої ТОВ „Геодезичне та земельне бюро".

Саме на підставі цієї технічної документації 20 лютого 2013 року було проведено державну реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_2

Право власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано.

Відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. N 1051 (далі по тексту - Порядок) датою державної реєстрації земельної ділянки є дата відкриття Поземельної книги; номером Поземельної книги є кадастровий номер земельної ділянки (п. 50). До Поземельної книги як в електронній (цифровій) формі, так і в паперовій формі додаються відповідні документи, що є підставою для внесення відомостей до неї (п.п.52,54). Відповідальність за достовірність відомостей у таких документах несуть особи, які видали (склали) такі документи (п. 56).

Цим Порядком передбачено можливість виправлення технічних помилок у Поземельній книзі або на окремих її аркушах (п.63).

Позивач у позовній заяві зазначав, що накладання його земельної ділянки та земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_5 за адресою: АДРЕСА_3, є технічною помилкою геодезичних робіт, і підлягає виправленню без звернення до суду.

Представник відповідачки в судовому засіданні апеляційного суду заперечував факт накладення земельної ділянки по АДРЕСА_1 на земельну ділянку по АДРЕСА_2, та заперечував необхідність виправлення помилок у Технічній документації і, відповідно, у Поземельній книзі. Тому право позивача підлягає захисту саме в судовому порядку.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, шляхом, зокрема, застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до п. 60 Порядку запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду. Тому вимога позивача про скасування запису у Поземельній книзі від 20 лютого 2013 року про державну реєстрацію земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з кадастровим номером НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2, та була внесена в Державний земельний кадастр на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на місцевості (в натурі), виготовленої ТОВ «Геодезичне та земельне бюро», підлягає задоволенню.

Крім того, ОСОБА_1 просив повернути йому самовільно зайняту ОСОБА_2 частину земельної ділянки площею 0,0060 га. Проте, як зазначалось вище, висновком судової земельно-технічної експертизи встановлено, що площа накладення земельної ділянки відповідача на земельну ділянку позивача по фактичному користуванню становить 38 кв. м. Тому така позовна вимога підлягає частковому задоволенню і ОСОБА_2 необхідно повернути ОСОБА_1 частину самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,0038 га.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник заявили клопотання про стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем.

Згідно ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать і витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз, та витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч.ч.1,5 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивачем до позовної заяви, до апеляційної скарги та до клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи було додано квитанції по сплату судового збору на загальні суму 487,20 грн. (а.с. 1, 65, 147).

За проведення судової земельно-технічної експертизи позивачем було проведено оплату в сумі 7022,40 грн. (а.с.204-205), та 600 грн. було оплачено приватному підприємству "Ужгеостар" (а.с.206), яке ухвалою апеляційного суду від 9 червня 2015 було залучено в якості спеціалістів для надання безпосередньої технічної допомоги з використанням відповідного обладнання під час проведення експертизи. Всього витрати позивача, пов'язані з проведенням судової експертизи, склали 7622 грн.

Згідно п.п.1,2 ст.84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги; граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (далі - Закон) розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Як роз'яснено у п.п.47, 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року N 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» особа, яка надає правову допомогу, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено вищевказаним Законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Між ОСОБА_1 та адвокатом Леньо І.О. 1 квітня 2014 року був укладений договір про надання правової допомоги (а.с.210-213). Також у матеріалах справи наявні довіреності на представництво Леньо І.О. інтересів позивача (а.с.13, 124). У акті наданих послуг № 04-10/15 від 9 жовтня 2015 року зазначено, що були надані такі послуги з правової допомоги: складання процесуальних документів (позовної заяви, апеляційної скарги, клопотання про призначення експертизи), на що було витрачено шість годин; надання консультацій з приводу предмета спору - півтори години: участь у судових засіданнях в судах першої та апеляційної інстанції - 5,5 годин. Вартість години наданих послуг визначено 400 гривень, а загальна вартість правової допомоги з розрахунку 13 годин роботи складає 5200 грн. (а.с.215). Згідно розрахункової квитанції № 733908 9 жовтня 2015 року Леньо І.О. отримав 5200 грн. (а.с.214).

Відповідно до Закону компенсація, що виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину. 40 % від мінімальної заробітної плати, що була встановлена до 1 вересня 2015 року, становить 487 грн. Вартість години наданих Леньо І.О. послуг визначено 400 грн. , що не суперечить Закону.

Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції, через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права слід скасувати (п.п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України), та ухвалити у справі нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, а також стягнути з відповідача понесені ним судовим витрати.

Керуючись ст. 304, п.2 ч.1 ст. 307, п.3,4 ч. 1 ст.309, ст. ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 03 лютого 2015 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Скасувати запис у Поземельній книзі від 20 лютого 2013 року про державну реєстрацію земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з кадастровим номером НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2, та була внесена в Державний земельний кадастр на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на місцевості (в натурі), виготовленої ТОВ «Геодезичне та земельне бюро».

ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 частину самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,0038 га.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 487,20 грн. у відшкодування сплаченого судового збору та 7622,40 грн. у відшкодування витрат, пов'язаних з проведення судової земельно-технічної експертизи, та 5200 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча

Судді: