Рішення

від 07.10.2014 по справі 473/1732/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №473/1732/14-ц 07.10.2014 07.10.2014 07.10.2014

Провадження №22-ц/784/2732/14

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий у 1-й інстанції Вострікова Л.В.

Категорія 54 Доповідач у апеляційній інстанції ОСОБА_1

Р1ШЕННЯ

Іменем України

07 жовтня 2014року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Базовкіної Т.М.,

суддів: Лівінського І.В., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання - Шпонарській О.Ю.,

за участю представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

товариства з додатковою відповідальністю «Вознесенськавтотранс»

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 вересня 2014 року

за позовом

ОСОБА_4 до товариства з додатковою відповідальністю «Вознесенськавтотранс» ( далі - ТДВ «Вознесенськавтотранс») про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ТДВ «Вознесенськавтотранс» про поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначав, що він з 14 січня 2013 року був прийнятий на роботу водієм 1 класу на автобус ЛАЗ-695 на міське перевезення до ТДВ «Вознесенськавтотранс».

15 жовтня 2013 року звернувся до Пенсійного фонду України в м. Вознесенськ та Вознесенському районі Миколаївської області із заявою про розгляд документів щодо вирішення питання про призначення йому пенсії на пільгових умовах, з наданням інформації про його трудовий стаж.

У період з 25 по 30 жовтня 2013 року перебував на лікарняному, а коли 01 листопада 2013 року прибув до відповідача для виконання своїх трудових обов'язків, йому повідомили що його звільнено.

При особистій явці до товариства з наказом про звільнення не ознайомлювався, його копію не отримував.

Лише 17 січня 2014 року із відповіді Територіальної державної інспекції з питань праці у Миколаївській області від 12 грудня 2013 року він дізнався, що його звільнено наказом в.о. директора підприємства №111 від 10 жовтня 2013 року за угодою сторін.

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки з наказом про звільнення з роботи не ознайомлювався, копію наказу не отримував.

Посилаючись на викладені обставини та уточнюючи неодноразово свої позовні вимоги, позивач остаточно просив визнати наказ №111-к від 10 жовтня 2013 року та його звільнення незаконними, поновити його на роботі водієм та стягнути на його користь з відповідача невиплачену заробітну плату у сумі 1756 грн.46 коп. та середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 16183 грн.20 коп.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 вересня 2014 року позов задоволено. Постановлено: визнати наказ про звільнення ОСОБА_4 від 10 жовтня 2013 року №111-к та його звільнення незаконними, поновити ОСОБА_4 на роботі водієм у ТДВ «Вознесенськавтотранс», стягнути з ТДВ «Вознесенськавтотранс» на користь ОСОБА_4 невиплачену заробітну плату у розмірі 1756 грн.46 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 16 183 грн.20 коп., на користь держави судовий збір у розмірі 243 грн.60 коп.

В апеляційній скарзі ТДВ «Вознесенськавтотранс», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача та позивача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення відбулося незаконно, оскільки позивач не давав згоди на припинення трудового договору за згодою сторін.

Крім того, посилаючись на довідку Територіальної державної інспекції з питань праці у Миколаївській області ( далі - інспекція праці) між сторонами не досягнуто угоди про дату звільнення, оскільки про це не зазначено ні в заяві, ні в резолюції керівника підприємства.

Між тим з таким висновком суду погодитися не можна.

Згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України угода сторін є підставою для припинення трудового договору.

Угода сторін - це самостійна підстава для припинення трудового договору, яка відрізняється від припинення трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника тим, що у цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав. Характерним є й те, що волевиявлення з боку власника або уповноваженого ним органу може виходити лише від тих осіб, які безпосередньо наділені повноваженнями приймати на роботу та звільняти працівників.

Таким чином, угода про припинення трудового договору повинна бути добровільним волевиявленням обох сторін.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Із матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що наказом № 5 від 14 січня 2013 року позивача було прийнято на роботу водієм ЛАЗ-695 по 1 класу на міські перевезення ( а.с. 62).

10 жовтня 2013 року позивач у письмовій формі подав на ім'я директора товариства заяву про своє звільнення із займаної посади за угодою сторін ( а.с.63), що підтверджується копією заяви позивача з резолюцією виконуючою обов'язки директора товариства ОСОБА_5 «до наказу», яка на той час здійснювала безпосереднє керівництво товариством та начальника відділу експлуатації, який не заперечував проти звільнення.

В цей же день наказом №111-к позивача було звільнено із займаної посади за угодою сторін з 10 жовтня 2013 року на підставі його заяви ( а.с. 64).

Отже, подання позивачем заяви про звільнення з вищенаведених підстав та погодження відповідачем звільнення позивача, вказує на досягнення домовленостей на звільнення працівника за угодою сторін.

За такого, висновок суду першої інстанції про те, що відмова позивача від підпису з ознайомленням наказу про звільнення, про що складено відповідний акт, є свідченням того, що не було досягнуто взаємної згоди на припинення трудових відносин є помилковим, оскільки при звільненні з вказаних підстав можливо лише анулювання такої домовленості при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Згода відповідача на анулювання домовленості про припинення трудового договору відсутня.

Той факт, що сторони погодилися на звільнення з вказаних підстав і з вказаної дати ( так як позивач мав на меті оформити пільгову пенсію) свідчить і те, що до роботи наступного робочого дня після звільнення позивач не приступав, 23 жовтня 2013 року ним було отримано заборгованість по заробітній платі за вересень 2013 року та заробітна плата за фактично відпрацьований час у жовтні 2013 року з врахуванням компенсації за невикористану відпустку, яка нараховується та виплачується при звільненні. Вказані обставини підтверджуються табелем обліку використання робочого часу, з якого вбачається, що останнім робочим днем позивача було 10 жовтня 2013 року; видатковими - касовими ордерами №№469,470 від 23 жовтня 2013 року ( а.с 72-73,75- 77).

З врахуванням вищевикладених обставин, посилання у позові на те, що звільнення позивача 10 жовтня 2013 року є незаконним тому, що в заяві про звільнення не вказано дату звільнення, про що зазначено у листі Територіальної державної інспекції з питань праці в Миколаївській області від 12 грудня 2013 року, а отже не погоджено дату звільнення, не заслуговують на увагу.

Звертаючись до суду з даним позовом та вказуючи на те, що звільнення його з роботи було проведено з порушенням трудового законодавства, позивач заперечував написання особисто ним заяви про звільнення. Між тим, в порушення вимог ст.ст.58-60 ЦПК України останній, належних та допустимих доказів не надав. Питання про призначення судової почеркознавчої експертизи на предмет належності зазначених на цій заяві підписів ні він , ні його представник не порушували.

Крім того, не заслуговують на увагу і ним не доведено обставини щодо перебування його з 10 жовтня 2013 року у відпустці за власний рахунок.

Також є безпідставним посилання позивача як на доказ перебування у трудових відносинах з відповідачем на довідки від 11 та 15 жовтня 2013 року видані ТДВ «Вознесенськавтотранс» та пред'явленні ним до Пенсійного Фонду України у м. Вознесенськ, оскільки після проведення перевірки, довідка від 15 жовтня 2013 року була відізвана підприємством, а до Пенсійного фонду 04 грудня 2013 року направлено нову ( а.с.67-71).

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів на підставі наданих доказів, виходить із того, що сторони досягли беззаперечної згоди про звільнення ОСОБА_4 з 10 жовтня 2013 року, про що саме 10 жовтня 2013 року в.о. директора був виданий відповідний наказ, а тому у суду першої інстанції не було підстав для визнання наказу та звільнення незаконними та поновлювати позивача на роботі. Взаємної згоди сторін про анулювання домовленості про звільнення позивача з роботи не було.

З врахуванням викладеного не підлягає стягненню і середній заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки ця вимога є похідною вимоги про поновлення на роботі.

За такого рішення суду в цій частині в силу п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України слід скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

За змістом ст. ст. 94, 115 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Оскільки відповідач не виконав свого обов'язку щодо виплати позивачу його заробітної плати в установлені законом строки, суд обґрунтовано дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача належних йому від підприємства, але не виплачених при звільненні коштів.

Однак, не можна погодитись із висновком суду про розмір стягнутих на користь позивача сум, так як рішення в означеній частині не відповідає фактичним обставинам справи.

Як вбачається із матеріалів справи за жовтень 2013 року позивачеві було нарахована заробітна плата у розмірі 1756 грн.46коп., з яких 752 грн. 78 коп. це заробітна платі за фактично відпрацьований час, 993 грн.74 коп. компенсація за невикористану відпустку. Із цієї суми утримано податки та обов'язкові платежі в сумі 317 грн.21 коп. Таким чином, до сплати 1439 грн.25 коп.

23 жовтня 2013 року за видатковим касовим ордером позивачем було отримано 1420 грн.

Залишок склав 19 грн.25 коп., тому саме ця грошова сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача як заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі.

З врахуванням викладеного в силу вимог п. 2,3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду в цій частині слід змінити, зменшивши розмір стягнутої на користь позивача заборгованості по заробітній платі з 1756 грн.46 коп. до 19 грн.25 коп., а з урахуванням положень ст. 88 ЦПК України стягнути з відповідача на користь держави 2 грн. 66 коп. судового збору.

Керуючись статтями 303, 308, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю «Вознесенськавтотранс» задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 вересня 2014 року в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до товариства з додатковою відповідальністю «Вознесенськавтотранс» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та судового збору змінити.

Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю «Вознесенськавтотранс» на користь ОСОБА_4 заробітну плату у розмірі 19 (дев'ятнадцять)грн.25 коп., на користь держави судовий збір у розмірі 2 (дві) грн. 66 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: