Рішення

від 07.10.2015 по справі 910/18927/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2015Справа №910/18927/15

за позовом: Фермерського господарства «Рідний край - В», Миколаївська обл., смт.Врадіївка, ЄДРПОУ 35953356

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», м.Київ, ЄДРПОУ 37243279

за участю третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль», м.Київ, ЄДРПОУ 14305909

за участю третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Кабінету Міністрів України, м.Київ

за участю третьої особи 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерства аграрної політики та продовольства України, м.Київ, ЄДРПОУ 37471967

про стягнення 7 778 442,51 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Д'яченко К.С. - по дов.; Д'яченко С.О. - по дов.

від відповідача: Охріменко О.О. - по дов.

від третьої особи 1: Дем'янов І.Ю. - по дов.

від третьої особи 2: Ніжинський А.С. - по дов.

від третьої особи 3: не з'явився

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 26.08.2015р. оголошувалась перерва до 23.09.2015р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Фермерське господарство «Рідний край - В», Миколаївська обл., смт.Врадіївка звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 4 776 728,67 грн., 3% річних в розмірі 120 153,35 грн., інфляційних втрат в сумі 2 108 286,28 грн. та пені в розмірі 771 274,21 грн.

10.08.2015р. до господарського суду надійшла заява б/н від 06.08.2015р. Фермерського господарства «Рідний край - В» про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивачем заявлено до стягнення з відповідача основний борг в сумі 4 776 728,67 грн., 3% річних в розмірі 120 153,35 грн., інфляційні втрати в сумі 2 108 286,28 грн. та пеню в розмірі 773 274,21 грн.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява б/н від 06.08.2015р. Фермерського господарства «Рідний край - В» відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останній.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» умов договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. поставки в частині оплати товару в обсязі та строки, визначені укладеним між сторонами правочином, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у відзиві №2-1-10/844 від 11.08.2015р. та у судових засіданнях проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» було перераховано грошові кошти в якості оплати за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р. на розрахунковий рахунок позивача, що був зазначений в отриманому відповідачем рахунку-фактурі. Одночасно, на думку відповідача, Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» не є належним відповідачем по справі, оскільки відповідальність за невірне здійснення грошового переказу несе безпосередньо банківська установа, яка такий переказ здійснювала.

Ухвалою від 12.08.2015р. залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль» та в якості третіх осіб 2, 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кабінет Міністрів України і Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Третя особа 1 у судовому засіданні 07.10.2015р. зазначила, що на даний час неправомірних дій Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» при здійсненні банківських операцій з перерахування грошових коштів у відповідності до платіжного доручення Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» не встановлено. Одночасно, вказаним учасником судового процесу заперечено проти наявності підстав для стягнення оплати за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р. з банку, оскільки останній не є учасником спірних правовідносин.

Третя особа 2 питання щодо обґрунтованості заявленого Фермерським господарством «Рідний край - В» позову залишила на розсуд суду.

Міністерством аграрної політики та продовольства України правової позиції по суті спору висловлено не було.

У судовому засіданні 07.10.2015р. третя особа 3 не з'явилась, представника не направила, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористалась. Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника Міністерства аграрної політики та продовольства України у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 23.09.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що третя особа 3 була обізнана про час та місце наступного слухання справи.

З огляду на неявку третьої особи 3 у судове засідання 07.10.2015р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні вимоги ст.27 Господарського процесуального кодексу України покладено також і на третіх осіб.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 23.09.2015р. явка учасників судового процесу в судове засідання обов'язковою не визнавалась, а клопотань про відкладення розгляду спору не заявлялось.

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Розгляд справи №910/18927/15 здійснюється з 23.07.2015р., а отже подальше відкладення може призвести до порушення приписів господарського процесуального законодавства України та вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків судового розгляду спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що третя особа 3 в процесі розгляду справи 07.10.2015р. не скористались всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши всі представлені документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Сторонами протягом розгляду справи факт виникнення між Фермерським господарством «Рідний край - В» та Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» взаємних прав та обов'язків з поставки зерна не заперечувався.

Одночасно, в процесі розгляду спору сторонами представлено до матеріалів справи три примірники договору №МИК119П-С від 01.07.2014р.

Зокрема, заявником надано примірник, в якому відсутній підпис представника відповідача та печатка Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України». За поясненнями Фермерського господарства «Рідний край - В», вказаний примірник було передано до філії «Врадіївський елеватор» Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» для підпису директором покупця Чорним Юрієм Віталійовичем, проте, заявнику так і не було повернуто.

Наразі, відповідачем надано суду примірник договору, який було отримано Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» електронною поштою та який містив скановану копію підпису та печатки позивача.

До матеріалів справи також представлено копію договору №МИК119П-С від 01.07.2014р., що зроблена також з копії договору, наявної в матеріалах іншої судової справи.

З огляду на всі наявні в матеріалах справи документи у їх сукупності, враховуючи пояснення представників сторін, судом встановлено, що 01.07.2014р. між Фермерським господарством «Рідний край - В» (постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (покупець) було укладено договір №МИК119П-С поставки, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця зерно українського походження врожаю 2014р., а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар відповідно до умов правочину.

У специфікаціях №1 від 15.07.2014р. та №2 від 15.07.2014р. до договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. сторонами погоджено, що на умовах вказаного правочину поставляється пшениця третього класу 2014р. у кількості 1039,736 тон вартістю 2 599 340 грн. та пшениця шостого класу у кількості 1182 тон на суму 2 659 500 грн.

Договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 30.06.2015р., а в частині розрахунків за поставку товару - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Суд зауважує, що в матеріалах справи наявні декілька екземплярів договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р., проте, кожен з них містить тотожні істотні умови, внаслідок чого у суду не виникає сумнівів щодо досягнення між сторонами згоди стосовно укладання договору поставки пшениці саме з означеними вище істотними умовами правочину. Означені висновки суду в повному обсязі відповідають поясненням сторін, які у відповідності до приписів ст.32 Господарського процесуального кодексу України є одним з засобів доказування у господарському процесі.

Як вбачається з матеріалів справи, господарським судом міста Києва розглядалась справа №910/21797/14 за позовом Фермерського господарства «Рідний край - В» до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про визнання недійсним договору №1792810 від 11.07.2014р. комплексного банківського обслуговування та стягнення з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» заборгованості за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р. в сумі 91 350 грн.

Рішенням від 09.12.2014р. господарського суду міста Києва , яке залишено без змін постановою від 28.04.2015р. Київського апеляційного господарського суду, позовні вимоги Фермерського господарства «Рідний край - В» задоволено: визнано недійсним договір №1792810 від 11.07.2014р. комплексного банківського обслуговування; стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» заборгованість за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р. в сумі 91 350 грн.

У наведеному вище судовому акті судом було встановлено факт укладання між Фермерським господарством «Рідний край - В» та Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Отже, рішення від 09.12.2014р. господарського суду міста Києва, яке залишено без змін постановою від 28.04.2015р. Київського апеляційного господарського суду по справі №910/21797/14, має преюдиціальне значення, а встановлені ними факти повторного доведення не потребують.

З огляду на вищенаведене, приймаючи до уваги встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №МИК-119П-С від 01.07.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як зазначалось вище, асортимент та кількість товару, що поставляється в межах договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р., сторонами було погоджено у специфікаціях.

За умовами п.4.1 договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. постачальник поставляє товар на умовах EXW Франко-склад згідно правил Інкотермс в редакції 2010р. за винятком застережень, прямо передбачених договором. Місце поставки кожної окремої партії товару зазначається в специфікації.

Датою поставки товару вважається дата переоформлення товару на ім'я покупця за складським документом на зерновому складі. Дата видаткової накладної співпадає з датою переоформлення товару на ім'я покупця за складським документом на зерновому складі (п.4.2 договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р.).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. Фермерським господарством «Рідний край - В» було поставлено, а Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» прийнято товар, а саме пшеницю третього класу у кількості 1039,736 тон на суму 2 391 392,80 грн. за видатковою накладною №1/1 від 16.07.2014р. та пшеницю шостого класу у кількості 1182 тони за накладною №1/2 від 16.07.2015р. на суму 2 541 300 грн., що загалом становить 4 932 692, 80 грн.

Одночасно, на виконання умов спірного правочину позивачем також було здійснено переоформлення вказаного зерна, що підтверджується складськими квитанціями №392 від 15.07.2014р. та №393 від 15.07.2014р.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу докази, господарський суд виходить з наступного:

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою від 27.07.2015р. судом було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача товару в межах договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р.

Відповідачем в процесі розгляду справи факт отримання товару на суму 4 932 692, 80 грн. на підставі договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. було підтверджено, що також додатково вказує на те, що сторонами дійсно було укладено вказаний правочин саме з наведеними вище судом істотними умовами.

Одночасно, як зазначалось, господарським судом міста Києва розглядалась справа №910/21797/14.

У рішенні від 09.12.2014р. господарського суду міста Києва, яке залишено без змін постановою від 28.04.2015р. Київського апеляційного господарського суду по справі №910/21797/14, судом також було встановлено факт поставки Фермерським господарством «Рідний край - В» Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України» пшениці на суму 4 932 692, 80 грн.

Отже, враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Фермерським господарством «Рідний край - В» було належним чином виконано свої обов'язки перед Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в частині поставки пшениці за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р. на загальну суму 4 932 692, 80 грн.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом вказувалось, що у специфікаціях №1 від 15.07.2014р. та №2 від 15.07.2014р. до договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. сторонами погоджено, що на умовах вказаного правочину поставляється пшениця третього класу 2014р. у кількості 1039,736 тон вартістю 2 599 340 грн. та пшениця шостого класу у кількості 1182 тон на суму 2 659 500 грн.

За умовами п.5.1 договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. оплата товару, що поставляється за договором проводиться в національній валюті шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом строку, зазначеного у специфікаціях після останньої з подій: поставка товару; визначення якості та залікової ваги; пред'явлення постачальником рахунку-фактури; передача покупцю документів, зазначених у п.6.1 договору.

Пунктом 6.1 укладеного між сторонами правочину передбачено, що постачальник зобов'язується передати одночасно з товаром покупцю такі документи: оригінал складського документу (складської квитанції та/або складського свідоцтва) на товар, що оформлений на ім'я покупця; оригінал картки аналізу зерна, що видана складом; оригінал видаткової накладної; оригінал податкової накладної; оригінал акту приймання-передачі товару.

У специфікаціях №1 від 15.07.2014р. та №2 від 15.07.2014р. до договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. контрагентами досягнуто згоди стосовно того, що оплата товару здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту поставки товару.

Отже, враховуючи умови укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати товару, який було поставлено Фермерським господарством «Рідний край - В» Публічному акціонерному товариству «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на суму 4 932 692, 80 грн. за видатковими накладними №1/1 від 16.07.2014р. та №1/2 від 16.07.2014р., настав.

За твердженнями позивача, покупцем свої зобов'язання з оплати товару виконано не було, грошові кошти на розрахунковий рахунок за поставлений товар Фермерським господарством «Рідний край - В» товар не отримано.

Наразі, посилання відповідача на те, що Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» було оплачено товар за договором договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р., про що, на думку відповідача, свідчать платіжні доручення №16082 від 17.07.2014р. на суму 2 391 392,80 грн. та №16102 від 17.07.2014р. на суму 2 541 300 грн., суд до уваги не приймає з огляду на таке.

Як вбачається з означених платіжних документів, грошові кошти відповідачем було перераховано на рахунок №26003453254 у Публічному акціонерному товаристві «Райффайзен банк аваль».

Проте, за твердженнями позивача, вказаний рахунок Фермерським господарством «Рідний край - В» у Публічному акціонерному товаристві «Райффайзен банк аваль» не відкривався, а отже, грошові кошти, перераховані відповідачем на рахунок №26003453254, позивачем не отримувались.

У вимозі без номеру та дати, що була скерована відповідачу 09.09.2014р., позивачем було повідомлено відповідача про неотримання грошових коштів за товар, поставлений за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.07.2014р. Публічним акціонерним товариством «Райффайзен банк аваль» та Фермерським господарством «Рідний край - В» було підписано договір №1792810 комплексного банківського обслуговування, на підставі якого було відкрито Фермерському господарству «Рідний край - В» рахунок №26003453254.

Судом вже неодноразово вказувалось, що господарським судом міста Києва розглядалась справа №910/21797/14 за позовом Фермерського господарства «Рідний край - В» до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про визнання недійсним договору №1792810 від 11.07.2014р. комплексного банківського обслуговування та стягнення з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» заборгованості за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р. в сумі 91 350 грн.

У рішенні від 09.12.2014р. господарського суду міста Києва, яке залишено без змін постановою від 28.04.2015р. Київського апеляційного господарського суду по означеній справі, було встановлено, що рахунок №26003453254 у Публічному акціонерному товаристві «Райффайзен банк аваль» було відкрито на підставі договору №1792810 від 11.07.2014р. комплексного банківського обслуговування.

Судом встановлено, що договір комплексного банківського обслуговування №1792810 від 11.07.2014р. підписаний не директором Фермерського господарства «Рідний край - В» - Вдовиченко А.В., а невідомою особою, відтиск печатки на договорі зроблений не печаткою позивача. Означені вище висновки суду було обґрунтовано наявним в матеріалах справи висновком №1377/1378 від 11.08.2014р. експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області.

З огляду на наведене договір №1792810 від 11.07.2014р. комплексного банківського обслуговування, на підставі якого банком було відкрито на ім'я Фермерського господарства «Рідний край - В» рахунок №26003453254, було визнано недійсним.

Одночасно, наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що на теперішній час правоохоронними органами здійснюється розслідування обставин підробки документів, що було подано до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» для відкриття рахунку №26003453254 та дотримання відповідальними працівниками третьої особи 1 вимог законодавства щодо відкриття банківських рахунків.

Суд звертає увагу відповідача на те, що навіть встановлення в майбутньому у діях співробітників, в тому числі, Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» ознак кримінального правопорушення щодо відкриття рахунку №26003453254, ніяким чином не нівелює обов'язку Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» виконати належним чином свої грошові зобов'язання за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р., а лише обумовлює у подальшому право відповідача звернутись до осіб, вину яких буде встановлено у передбаченому чинним законодавством порядку, з окремим позовом з метою захисту своїх прав.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку, що перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок №26003453254, що був відкритий за договором №1792810 від 11.07.2014р., який визнано у передбаченому законом порядку недійсним, не свідчить про отримання постачальником за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р. оплати за поставлений товар на суму 4 932 692, 80 грн.

Посилання відповідача на те, що оплата була перерахована на банківський рахунок позивача, реквізити якого було зазначено у рахунках №1 від 16.07.2014р. та №2 від 16.07.2014р., виставлених на оплату товару, суд також до уваги не приймає з огляду на наступне.

За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до п.2.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. При цьому, копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом №55 від 07.04.2003р. Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, а у разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях, установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог. Правила нотаріального засвідчення копій документів встановлюються чинним законодавством. У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору. Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

Одночасно, згідно з вимогами згаданого вище Національного стандарту України відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.

Проте, представлені відповідачем документи означеним вимогам не відповідають (зокрема, останні не містять назви посади, ініціалів, прізвища особи, яка засвідчила копію та дати засвідчення), а отже, і не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів обґрунтування правової позиції Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

При цьому, суд зауважує, що ухвалою від 27.07.2015р. судом було звернуто увагу учасників судового процесу, що відповідно до вимог Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003», затвердженого наказом №55 від 07.04.2003р. Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, на кожній сторінці наданого до матеріалів справи документу в копії повинна міститись відмітка про засвідчення, яка складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Вказані дії суду в повному обсязі відповідають п.2.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Отже, з огляду на наведене, суд вважає, що відповідач був обізнаний щодо порядку подання доказів та обов'язкових вимог щодо їх належного засвідчення.

Крім того, посилання відповідача на примірник договору, в якому зазначено в розділі реквізити сторін рахунок №26003453254, що начебто належав постачальнику, суд також до уваги не приймає, оскільки представником Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» було зазначено, що означений примірник було отримано відповідачем електронною поштою. За твердженнями заявника, останнім наведений примірник з зазначенням рахунку №26003453254 не підписувався та не скріплювався печаткою Фермерського господарства «Рідний край - В».

Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача, що у договорі №МИК119 П-С від 01.07.2014р. ніяким чином не могло бути зазначено рахунок №26003453254 Фермерського господарства «Рідний край - В», оскільки, як було встановлено вище, вказаний рахунок було відкрито на підставі договору №1792810 від 11.07.2014р., тобто, пізніше ніж укладено спірний правочин. Тобто, станом на момент укладання спірного правочину позивачем ніяким чином не могло бути зазначено в якості своїх реквізитів номеру розрахункового рахунку, що був відкритий у майбутньому.

Одночасно, за поясненнями представника позивача, разом з видатковими накладними відповідачу також передавались і рахунки №1/1 від 16.07.2014р. на суму 2 391 392,80 грн. та №1/2 від 16.07.2014р. на суму 2 541 300 грн., в яких зазначено, що рахунком Фермерського господарства «Рідний край - В» є рахунок №26007151392, відкритий в Публічному акціонерному товаристві «Райффайзен банк Аваль». З наведених рахунків вбачається, що останні скріплено печаткою Фермерського господарства «Рідний край - В» та підписами директора і бухгалтера позивача, тоді як представлені відповідачем копії рахунків №1 від 16.07.2014р. та №2 від 16.07.2014р. печатки постачальника не містять.

За таких обставин, приймаючи до уваги все вищенаведене в сукупності, з огляду на те, що позивачем не відкривався рахунок 26003453254, на який відповідачем були сплачені грошові кошти за договором №МИК119 П-С від 01.07.2014р. поставки, враховуючи, що договір №1792810 від 11.07.2014р. визнано недійсним, тобто останній у відповідності до ст.216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, а Фермерським господарством «Рідний край - В» не отримано грошових коштів за поставлений ним відповідачу товар, суд дійшов висновку, що Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» порушено умови спірного правочину та товар на суму 4 932 692, 80 грн. не сплачено.

Вказані обставини також було встановлено в рішенні від 09.12.2014р. господарського суду міста Києва, яке залишено без змін постановою від 28.04.2015р. Київського апеляційного господарського суду по справі №910/21797/14, а отже, у відповідності до приписів ст.35 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення.

Господарський суд зазначає, що інші докази перерахування відповідачем грошових коштів в якості оплати товару за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р. в матеріалах справи відсутні.

Суд вважає за необхідне зауважити, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Суд зазначає, що фактичне неотримання позивачем грошових коштів за поставлений товар протягом року призводить до порушення прав та законних інтересів заявника, навіть, якщо, фактично причиною виникнення такого порушення стали неправомірні дії інших осіб, що мають ознаки кримінального правопорушення.

Судом також прийнято до уваги, що обґрунтовуючи суму основного боргу, яка заявлена до стягнення, позивачем вирахувано 91 350 грн., які було присуджено до стягнення з відповідача в межах провадження по справі №910/21797/14, та 64 614,13 грн., що були зараховані Фермерським господарством «Рідний край - В» на підставі заяви №51 від 11.03.2015р. у відповідності до вимог ст.601 Цивільного кодексу України.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фермерського господарства «Рідний край - В» до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про стягнення основного боргу в сумі 4 776 728,67 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Твердження відповідача про те, що Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» є неналежним відповідачем суд також не приймає до уваги з огляду на наступне.

За змістом ст.18 Господарського процесуального кодексу України до складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст.1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідачем слід вважати особу, яка залучається до участі у справі за вказівкою позивача чи з ініціативи суду, внаслідок припущення, що вона порушила чи оспорює права позивача. Зазвичай відповідачем є особа, яка знаходиться з позивачем у матеріальних правовідносинах.

З системного аналізу ст.ст.1, 21, 24, 65 Господарського процесуального кодексу України слідує, що набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін, а з фактом пред'явлення позову до особи. Аналогічну правову позицію підтримано у постанові від 22.05.2014р. Вищого господарського суду України по справі 910/5899/13.

Як вказувалось вище, підставою заявлених Фермерським господарством «Рідний край - В» позовних вимог є порушення Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» умов договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. поставки в частині оплати товару в обсязі та строки, обумовлені у правочині.

З наведеного вбачається, що фактично предметом спору є вимоги постачальника про стягнення оплати за поставлений товар, які заявлено саме до покупця такого товару, тобто, між сторонами спору дійсно існують матеріально-правові відносини.

Наразі, у суду відсутні підстави вважати, що у позивача є право на стягнення оплати за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р. з іншої особи, ніж визначена ним в якості відповідача.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення 3% річних в розмірі 120 153,35 грн., інфляційних втрат в сумі 2 108 286,28 грн. та пені в розмірі 773 274,21 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У ч.1 ст.549 Цивільного кодексу Українизазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За приписами ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту визначено, що пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За умовами п.8.3 договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. у випадку несвоєчасної оплати товару, покупець сплачує постачальнику на вимогу останнього пеню в розмірі 0,1% від загальної вартості несплаченої партії товару за кожен день прострочення, але не більше 10% від вартості неоплаченої партії товару. Вказаний розмір неустойки за порушення строків поставки товару наведено у кожному з наявних в матеріалах справи примірників договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. При цьому, судом прийнято до уваги, що сторонами в процесі розгляду справи було підтверджено факт забезпечення належного виконання покупцем своїх зобов'язань пенею у визначеному вище розмірі.

За порушення відповідачем строків внесення плати за товар позивачем за період з 19.09.2014р. по 19.03.2015р. нараховано пеню в сумі 773 274,11 грн.

Проте, після здійснення перевірки наведеного заявником розрахунку, судом встановлено, що останній містить помилки. При цьому, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.6 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Зміст укладеного між сторонами правочину не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. Умовами договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки за порушення строків оплати товару, ніж встановлений ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, не визначено.

Одночасно, суд зауважує, що заявником також необмежено суму пені 10% вартості неоплаченої партії товару, що передбачено умовами п.8.3 договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р.

Після здійснення власного розрахунку, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача пені в розмірі 493 269,98 грн., що не перевищує 10% від вартості неоплаченої партії товару.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем за порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р. було нараховано за період з 19.09.2014р. по 13.07.2015р. 3% річних на суму 120 153,35 грн. та інфляційні втрати з жовтня 2014р. по червень 2015р. на суму 2 108 286,28 грн.

Після проведення перевірки розрахунків, що були представлені заявником, судом встановлено, що останні є вірними.

При цьому, під час здійснення перевірки наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат судом прийнято до уваги, що згідно з п.3.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто, мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі №62-97р від 03.04.1997р. Верховного Суду України.

Відповідно до Листа №62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та Інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.12р. Вищого господарського суду України «Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Отже, з огляду на наведене суд дійшов висновку щодо задоволення в повному обсязі позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

За таких обставин, з огляду на все вищенаведене, враховуючи помилки заявника, допущені при нарахуванні пені, суд дійшов висновку, що позов Фермерського господарства «Рідний край - В» до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про стягнення основного боргу в сумі 4 776 728,67 грн., 3% річних в розмірі 120 153,35 грн., інфляційних втрат в сумі 2 108 286,28 грн. та пені в розмірі 773 274,21 грн. підлягає задоволенню частково.

Клопотання №2-4-10/939 від 22.09.2015р. Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про зупинення провадження по справі для направлення матеріалів справи до органу досудового розслідування було залишено судом без задоволення з наступних підстав.

За приписами ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Наразі, у суду відсутні підстави для направлення матеріалів справи до правоохоронних органів. При цьому, наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» вже самостійно звернулось до слідчого управління ГУ МВС України в місті Києві з заявою про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за фактом підробки документів та привласнення грошових коштів Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Суд зауважує, що встановлення в межах кримінального провадження вини певних осіб у привласненні грошових коштів, сплачених відповідачем на рахунок, що відкритий на підставі договору, що визнаний у судовому порядку недійсним, ніяким чином не вплинуло б на висновки суду щодо наявності підстав для стягнення з відповідача оплати за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р. з огляду на суб'єктний склад правовідносин з поставки зерна.

Таким чином, з огляду на наведене, клопотання №2-4-10/939 від 22.09.2015р. Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про зупинення провадження по справі було залишене судом без задоволення.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

З огляду на приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фермерського господарства «Рідний край - В», Миколаївська обл., смт.Врадіївка до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 4 776 728,67 грн., 3% річних в розмірі 120 153,35 грн., інфляційних втрат в сумі 2 108 286,28 грн. та пені в розмірі 773 274,21 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (01033, м.Київ, Печерський район, вул.Саксаганського, буд.1, ЄДРПОУ 37243279) на користь Фермерського господарства «Рідний край - В» (56301, Миколаївська область, Врадіївський район, селище міського типу Врадіївка, вул.Ломоносова, буд.3, ЄДРПОУ 35953356) основний борг в сумі 4 776 728,67 грн., 3% річних в розмірі 120 153,35 грн., інфляційні втрати в сумі 2 108 286,28 грн., пеню в розмірі 493 269,98 грн. та судовий збір в сумі 70 449,31 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 07.10.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 12.10.2015р.

Суддя М.О. Любченко