Постанова

від 27.12.2016 по справі 910/18927/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2016 року Справа № 910/18927/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач), Вовка І. В., Кондратової І. Д., розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі№ 910/18927/15 Господарського суду міста Києва за позовомФермерського господарства "Рідний край - В" доПублічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Публічне акціонерне товариство "Райффазен Банк Аваль", 1) Кабінет Міністрів України, 2) Міністерство аграрної політики та продовольства України про за участю від позивача: від відповідача: від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: стягнення 7776442,51 грн., Д'яченко К. С., Охріменко О. О., 1) не з'явились, 1) не з'явились, 2) не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 у справі № 910/18927/15 (суддя Любченко М. О) позовні вимоги Фермерського господарства "Рідний край - В", Миколаївська обл., смт. Врадіївка до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ про стягнення 4776728, 67 грн. основного боргу, 120153, 35 грн. 3% річних, 2108286, 28 грн. інфляційних втрат та 773274, 21 грн. пені частково задоволено. Стягнуто із Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь Фермерського господарства "Рідний край - В" 4776728, 67 грн. основного боргу, 120153, 35 грн. 3% річних, 2108286, 28 грн. інфляційних втрат, 493269, 98 грн. пені та 70449, 31 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі № 910/18927/15 (у складі колегії суддів: Скрипки І. М. - головуючого, Тищенко А. І., Гончарова С. А) рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 у справі № 910/18927/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі № 910/18927/15, Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі № 910/18927/15, а справу передати на новий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Фермерським господарством "Рідний край - В" та Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 01.07.2014 укладено договір № МИК119П-С поставки, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця зерно українського походження врожаю 2014 року, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар відповідно до умов правочину.

У специфікаціях № 1 від 15.07.2014 та № 2 від 15.07.2014 до договору № МИК-119П-С від 01.07.2014 сторонами погоджено, що на умовах вказаного правочину поставляється пшениця третього класу 2014 року у кількості 1039,736 т вартістю 2599340 грн. та пшениця шостого класу у кількості 1182 т на суму 2659500 грн.

Договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 30.06.2015, а в частині розрахунків за поставку товару - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

У матеріалах справи наявні декілька примірників договору № МИК-119П-С від 01.07.2014, проте кожен з них містить тотожні істотні умови, внаслідок чого не виникає сумнівів щодо досягнення між сторонами згоди з укладання договору поставки пшениці з означеними істотними умовами правочину.

Крім цього, сторонами не заперечувався факт виникнення між Фермерським господарством "Рідний край - В" та Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" взаємних прав та обов'язків з поставки зерна.

Приймаючи до уваги, передбачений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, судами правомірно прийнято до уваги договір № МИК-119П-С від 01.07.2014 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України, статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судами встановлено, що асортимент та кількість товару, що поставляється у межах договору № МИК-119П-С від 01.07.2014, сторонами погоджено у специфікаціях.

Відповідно до п.4.1 договору № МИК-119П-С від 01.07.2014 постачальник поставляє товар на умовах EXW Франко-склад відповідно до правил Інкотермс в редакції 2010 року за винятком застережень, прямо передбачених договором. Місце поставки кожної окремої партії товару зазначається в специфікації.

Датою поставки товару вважається дата переоформлення товару на ім'я покупця за складським документом на зерновому складі. Дата видаткової накладної співпадає з датою переоформлення товару на ім'я покупця за складським документом на зерновому складі (п. 4.2 договору № МИК-119П-С від 01.07.2014).

На виконання умов договору № МИК-119П-С від 01.07.2014 Фермерським господарством "Рідний край - В" поставлено, а Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" прийнято товар, а саме: пшеницю третього класу у кількості 1039,736 т на суму 2391392,80 грн. за видатковою накладною № 1/1 від 16.07.2014 та пшеницю шостого класу у кількості 1182 т за накладною № 1/2 від 16.07.2015 на суму 2541300, 00 грн., що загалом становить 4932692,80 грн.

На виконання умов вказаного правочину позивачем здійснено переоформлення вказаного зерна, що підтверджується складськими квитанціями № 392 від 15.07.2014 та № 393 від 15.07.2014.

Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до ст. 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Судами встановлено факт отримання товару на суму 4932692, 80 грн. за договором № МИК-119П-С від 01.07.2014 підтверджено, що також додатково вказує на те, що сторонами дійсно укладено вказаний правочин саме з наведеними істотними умовами.

Судами встановлено, що факт поставки Фермерським господарством "Рідний край - В" Публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" пшениці на суму 4932692, 80 грн.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що Фермерським господарством "Рідний край - В" належним чином виконано свої обов'язки перед Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" щодо поставки пшениці за договором № МИК-119П-С від 01.07.2014 на загальну суму 4932692,80 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судами встановлено, що у специфікаціях № 1 від 15.07.2014 та № 2 від 15.07.2014 до договору № МИК-119П-С від 01.07.2014 сторонами погоджено, що на умовах вказаного правочину поставляється пшениця третього класу 2014 року у кількості 1039,736 т вартістю 2599340 грн. та пшениця шостого класу у кількості 1182 т на суму 2659500 грн.

Відповідно до п. 5.1 договору № МИК-119П-С від 01.07.2014 оплата товару, що поставляється за договором проводиться в національній валюті шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом строку, зазначеного у специфікаціях після останньої з подій: поставка товару; визначення якості та залікової ваги; пред'явлення постачальником рахунку-фактури; передача покупцю документів, зазначених у п. 6.1 договору.

Пунктом 6.1 укладеного між сторонами правочину передбачено, що постачальник зобов'язується передати одночасно з товаром покупцю такі документи: оригінал складського документу (складської квитанції та/або складського свідоцтва) на товар, що оформлений на ім'я покупця; оригінал картки аналізу зерна, що видана складом; оригінал видаткової накладної; оригінал податкової накладної; оригінал акта приймання-передачі товару.

У специфікаціях № 1 від 15.07.2014 та № 2 від 15.07.2014 за договором № МИК-119П-С від 01.07.2014 контрагентами досягнуто згоди, що оплата товару здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту поставки товару.

Враховуючи умови укладеного між сторонами правочину, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов до правильного висновку, що строк оплати товару, який поставлено Фермерським господарством "Рідний край - В" Публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на суму 4932692, 80 грн., що підтверджується видатковими накладними № 1/1 від 16.07.2014 та № 1/2 від 16.07.2014, настав.

За твердженнями позивача, покупцем свої зобов'язання з оплати товару не виконано, грошові кошти на розрахунковий рахунок за поставлений товар Фермерським господарством "Рідний край - В" товар не отримано.

Відповідач посилається на те, що Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" оплачено товар за договором договору № МИК-119П-С від 01.07.2014, про що, на думку відповідача, свідчать платіжні доручення № 16082 від 17.07.2014 на суму 2391392,80 грн. та № 16102 від 17.07.2014 на суму 2541300 грн.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що доводи відповідача є необгрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Судами встановлено, що грошові кошти відповідачем перераховано на рахунок № 26003453254 у Публічному акціонерному товаристві "Райффайзен банк аваль", що підтверджується платіжними документами.

За твердженнями позивача, вказаний рахунок Фермерським господарством "Рідний край - В" у Публічному акціонерному товаристві "Райффайзен банк аваль" не відкривався, тому грошові кошти, перераховані відповідачем на рахунок № 26003453254, позивачем не отримано.

У вимозі без номеру та дати, яку скеровану відповідачу 09.09.2014 позивачем повідомлено відповідача про неотримання грошових коштів за товар, поставлений за договором № МИК-119П-С від 01.07.2014.

Судами встановлено, що на теперішній час правоохоронними органами здійснюється розслідування обставин підробки документів, що подано до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" для відкриття рахунку № 26003453254 та дотримання відповідальними працівниками 3-ї особи- 1 вимог законодавства щодо відкриття банківських рахунків.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що встановлення в майбутньому у діях співробітників, в тому числі Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" ознак кримінального правопорушення щодо відкриття рахунку № 26003453254, або інших осіб щодо незаконного заволодіння вказаними коштами, ніяким чином не нівелює обов'язку Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" виконати належним чином свої грошові зобов'язання за договором № МИК-119П-С від 01.07.2014, а лише обумовлює у подальшому право відповідача звернутись до осіб, вину яких буде встановлено у передбаченому чинним законодавством порядку, з окремим позовом з метою захисту своїх прав.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок № 26003453254, що відкритий за договором № 1792810 від 11.07.2014, який визнано у передбаченому законом порядку недійсним, не свідчить про отримання позивачем (постачальником) за договором № МИК-119П-С від 01.07.2014 оплати за поставлений товар на суму 4932692, 80 грн.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що доводи відповідача про те, що оплату перераховано на банківський рахунок позивача, реквізити якого зазначено у рахунках № 1 від 16.07.2014 та № 2 від 16.07.2014, виставлених на оплату товару, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. При цьому, копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом № 55 від 07.04.2003 Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, а у разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях, установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог. Правила нотаріального засвідчення копій документів встановлюються чинним законодавством. У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору. Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

Відповідно до вимог Національного стандарту України відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.

Представлені відповідачем документи означеним вимогам не відповідають (зокрема, останні не містять назви посади, ініціалів, прізвища особи, яка засвідчила копію та дати засвідчення), тому правомірно не прийнято судами в якості належних та допустимих у розумінні ст. 34 ГПК України доказів обґрунтування правової позиції Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Судом апеляційної інстанції зазначено, що ухвалою суду від 27.07.2015 звернуто увагу учасників судового процесу, що відповідно до вимог Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом № 55 від 07.04.2003 Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, на кожній сторінці наданого до матеріалів справи документу в копії повинна міститись відмітка про засвідчення, яка складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, що узгоджується з п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

З огляду на викладене, відповідач був обізнаний щодо порядку подання доказів та обов'язкових вимог щодо їх належного засвідчення.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що посилання відповідача на примірник договору, в якому зазначено в розділі реквізити сторін рахунок № 26003453254, що начеб-то належав постачальнику, правомірно не прийнято місцевим господарським судом, оскільки представником Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" зазначено, що вказаний примірник отримано відповідачем електронною поштою. За твердженнями позивача, останнім наведений примірник з зазначенням рахунку № 26003453254 не підписано та не скріплено печаткою Фермерського господарства "Рідний край - В".

В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що у договорі № МИК119 П-С від 01.07.2014 ніяким чином не могло бути зазначено рахунок № 26003453254 Фермерського господарства "Рідний край - В", оскільки, як встановлено вище, вказаний рахунок відкрито на підставі договору № 1792810 від 11.07.2014, тобто, значно пізніше ніж укладено спірний правочин.

На момент укладання спірного правочину позивачем ніяким чином не могло бути зазначено в якості своїх реквізитів номеру розрахункового рахунку.

За поясненнями представника позивача, разом з видатковими накладними відповідачу передано рахунки № 1/1 від 16.07.2014 на суму 2391392,80 грн. та № 1/2 від 16.07.2014 на суму 2541300 грн., в яких зазначено, що рахунком Фермерського господарства "Рідний край - В" є рахунок № 26007151392, відкритий в Публічному акціонерному товаристві "Райффайзен банк Аваль". З наведених рахунків вбачається, що останні скріплено печаткою Фермерського господарства "Рідний край - В" та підписами директора і бухгалтера позивача, тоді як представлені відповідачем копії рахунків № 1 від 16.07.2014 та № 2 від 16.07.2014 печатки постачальника не містять.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" порушено умови вказаного правочину та не оплачено товар на суму 4932692, 80 грн., а Фермерським господарством "Рідний край - В" не отримано грошових коштів за поставлений ним відповідачу товар.

Судами встановлено, що інші докази перерахування відповідачем грошових коштів в якості оплати товару за договором № МИК-119П-С від 01.07.2014 в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Відповідно до ст. 11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом № 2148-08 від 19.10.1973 Президії Верховної Ради Української РСР кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

У рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_10 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов'язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що фактичне неотримання позивачем грошових коштів за поставлений товар протягом року призводить до порушення прав та законних інтересів заявника, навіть, якщо, фактично причиною виникнення такого порушення стали неправомірні дії інших осіб, що мають ознаки кримінального правопорушення.

Обґрунтовуючи суму основного боргу, яку заявлено до стягнення, позивачем вираховано 91350,00 грн., 64614,13 грн., що зараховано Фермерським господарством "Рідний край - В" відповідно до вимог ст. 601 Цивільного кодексу України на підставі заяви № 51 від 11.03.2015.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правомірного висновку щодо правомірності заявлених до стягнення вимог про стягнення основного боргу в сумі 4776728,67 грн.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" є належним відповідачем, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 18 ГПК України до складу учасників судового процесу входять сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами та відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст.1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідачем слід вважати особу, яка залучається до участі у справі за вказівкою позивача чи з ініціативи суду, внаслідок припущення, що вона порушила чи оспорює права позивача. Зазвичай відповідачем є особа, яка знаходиться з позивачем у матеріальних правовідносинах.

З системного аналізу ст. ст. 1, 21, 24, 65 ГПК України слідує, що набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін, а з фактом пред'явлення позову до особи. Аналогічну правову позицію зазначено у постанові Вищого господарського суду України від 22.05.2014 у справі № 910/5899/13.

Судами встановлено, що підставою заявлених Фермерським господарством "Рідний край - В" позовних вимог є порушення Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" умов договору поставки № МИК-119П-С від 01.07.2014 щодо оплати товару в обсязі та строки, обумовлені у правочині.

Предметом спору є вимоги постачальника про стягнення оплати за поставлений товар, які заявлено саме до покупця такого товару, тобто, між сторонами спору дійсно існують матеріально-правові відносини.

У суду відсутні підстави вважати, що у позивача є право на стягнення оплати за договором № МИК-119П-С від 01.07.2014 з іншої особи.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення 120153, 35 грн. 3% річних, 2108286,28 грн. інфляційних втрат та 773274,21 грн. пені, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акта передбачено, що пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Судами встановлено, що відповідно до п. 8.3 договору № МИК-119П-С від 01.07.2014 у випадку несвоєчасної оплати товару, покупець сплачує постачальнику на вимогу останнього пеню в розмірі 0,1% від загальної вартості несплаченої партії товару за кожен день прострочення, але не більше 10% від вартості неоплаченої партії товару. Вказаний розмір неустойки за порушення строків поставки товару наведено у кожному з наявних у матеріалах справи примірників договору № МИК-119П-С від 01.07.2014.

За порушення відповідачем строків внесення плати за товар позивачем за період з 19.09.2014 по 19.03.2015 нараховано 773274,11 грн. пені.

Після здійснення перевірки наведеного заявником розрахунку, місцевим господарським судом встановлено, що останній містить помилки.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Судами встановлено, що зміст укладеного між сторонами правочину не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст. 232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. Умовами договору № МИК-119П-С від 01.07.2014 передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки за порушення строків оплати товару, ніж встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не визначено.

Заявником необмежено суму пені 10% вартості неоплаченої партії товару, що передбачено умовами п. 8.3 договору № МИК-119П-С від 01.07.2014.

Після здійснення власного розрахунку, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 493269,98 грн. пені, що не перевищує 10% від вартості неоплаченої партії товару.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що позивачем за порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором № МИК-119П-С від 01.07.2014 нараховано за період з 19.09.2014 по 13.07.2015 120153,35 грн. 3% річних та 2108286,28 грн. інфляційних втрат з жовтня 2014 року по червень 2015 року.

Після проведення перевірки розрахунків, що представлено заявником, судами встановлено, що останні є правильними.

Під час здійснення перевірки наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат судами правомірно прийнято до уваги, що відповідно до п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Тому повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники відповідно до статтей 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними, і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто, мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Відповідно до листа Верховного Суду України № 62-97 від 03.04.1997 "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Тому з огляду на викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку щодо задоволення в повному обсязі позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи помилки заявника, допущені при нарахуванні пені, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку про задоволення позову Фермерського господарства "Рідний край - В" до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення 4776728,67 грн. основного боргу, 120153,35 грн. 3% річних, 2108286,28 грн. інфляційних втрат та 493269,98 грн. пені, а в решті вимог слід відмовити.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі № 910/18927/15 Господарського суду міста Києва прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Безпідставне посилання суду апеляційної інстанції на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015, позовні вимоги Фермерського господарства "Рідний край - В" задоволено; визнано недійсним договір від 11.07.2014 № 1792810 комплексного банківського обслуговування, який укладений між Фермерським господарством "Рідний край-В" та Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль"; стягнуто із Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 91350,00 грн. заборгованості за договором № МИК-119П-С від 01.07.2014, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2015 у справі № 910/21797/14 задоволено касаційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Проте рішенням Господарського суду міста Києва від 22.03.2016 у справі № 910/21797/14 позов частково задоволено. Визнано недійсним договір комплексного банківського обслуговування від 11.07.2014 № 1792810, який укладений між Фермерським господарством "Рідний край-В" та Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль". У задоволенні решти позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 у справі № 910/21797/14 рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2016 залишено без змін.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином постанова Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі № 910/18927/15 Господарського суду міста Києва підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі № 910/18927/15 Господарського суду міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 у справі № 910/18927/15 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж. О. Судді:Вовк І. В. Кондратова І. Д.