Постанова

від 05.10.2016 по справі 910/18927/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2016 р. Справа№ 910/18927/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Д’яченко С.О. - дов. б/н від 14.06.2016р.(у Господарському суді Миколаївської області);

від відповідача: Охріменко О. О. - дов. № 876 від 28.12.2015р.;

від третьої особи - 1: не з'явилися;

від третьої особи - 2: не з'явилися;

від третьої особи - 3: Недашківська О. В. - дов. № 31-4/15 від 05.05.2016р.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015р.

у справі № 910/18927/15 (суддя Любченко М.О)

за позовом Фермерського господарства "Рідний край -В"

до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (третя особа-1)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кабінет Міністрів України (третя особа-2)

Міністерство аграрної політики та продовольства України (третя особа-3)

про стягнення 7 778 442,51 грн.

В судовому засіданні 05.10.2016р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Рідний край - В", Миколаївська обл., смт.Врадіївка звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення основного боргу в сумі 4 776 728,67 грн., 3% річних в розмірі 120 153,35 грн., інфляційних втрат в сумі 2 108 286,28 грн. та пені в розмірі 773 274,21 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог б/н від 06.08.2015р., яка прийнята місцевим господарським судом до розгляду).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №МИК 119П-С від 01.07.2014р. в частині розрахунків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2015р. у справі №910/18927/15 позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь Фермерського господарства "Рідний край - В" основний борг в сумі 4 776 728,67 грн., 3% річних в розмірі 120 153,35 грн., інфляційні витрати в сумі 2 108 286,28 грн., пеню в розмірі 493 269,98 грн., судовий збір у розмірі 70 449,31 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вищевказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в позові повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права та неповним з»ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015р., колегією суддів у складі: головуючий суддя ОСОБА_1., судді Зеленін В.О.,Синиця О.Ф., апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції склад колегії суддів змінювався.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016р., колегією суддів у складі: головуючий суддя ОСОБА_1., судді Мартюк А.І., Зубець Л.П., зупинено провадження у справі №910/18927/15 до вирішення Господарським судом міста Києва справи №910/21797/14 за позовом Фермерського господарства "Рідний край - В" до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсним договору та стягнення 91 350,00 грн. та набранням рішення у цій справі законної сили.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/2126/16 від 07.06.2016р. у зв'язку зі звільненням у відставку головуючого судді (судді-доповідача) ОСОБА_1., відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/18927/15.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 07.06.2016р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тищенко А.І.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2016р., від 20.07.2016р. відповідно колегією суддів в зазначеному складі апеляційну скаргу прийнято до провадження, поновлено апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 20.09.2016р.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, строк розгляду справи продовжувався, розгляд справи у відповідності до ст. 77 ГПК України відкладався, останній раз на 05.10.2016р.

22.09.2016р. від позивача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якого просив забезпечити у Господарському суді Миколаївської області.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2016р. колегією суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тищенко А.І. вказане клопотання задоволено.

Представник відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції в Київському апеляційному господарському суді 05.10.2016р. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції в Господарському суді Миколаївської області 05.10.2016р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник третьої особи-3 в судовому засіданні в режимі відеоконференції в Київському апеляційному господарському суді 05.10.2016р. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представники третьої особи-1 та третьої особи-2 в судове засідання апеляційної інстанції 05.10.2016р., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з'явилися, причини їх неявки суду не повідомили. Оскільки їх явка в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 01.07.2014р. між Фермерським господарством "Рідний край - В" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (покупець) було укладено договір №МИК119П-С поставки, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця зерно українського походження врожаю 2014р., а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар відповідно до умов правочину.

У специфікаціях №1 від 15.07.2014р. та №2 від 15.07.2014р. до договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. сторонами погоджено, що на умовах вказаного правочину поставляється пшениця третього класу 2014р. у кількості 1039,736 тон вартістю 2 599 340 грн. та пшениця шостого класу у кількості 1182 тон на суму 2 659 500 грн.

Договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 30.06.2015р., а в частині розрахунків за поставку товару - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

В матеріалах справи наявні декілька екземплярів договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р., проте, кожен з них містить тотожні істотні умови, внаслідок чого у колегії суддів не виникає сумнівів щодо досягнення між сторонами згоди стосовно укладання договору поставки пшениці саме з означеними вище істотними умовами правочину.

Крім того, сторонами протягом розгляду справи факт виникнення між Фермерським господарством "Рідний край - В" та Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" взаємних прав та обов'язків з поставки зерна не заперечувався.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент прийняття оспорюваного рішення у даній справі, господарським судом міста Києва розглядалась справа №910/21797/14 за позовом Фермерського господарства "Рідний край - В" до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" та Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" про визнання недійсним договору №1792810 від 11.07.2014р. комплексного банківського обслуговування та стягнення з Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" заборгованості за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р. в сумі 91 350, 00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.12.2014р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015р., позовні вимоги Фермерського господарства "Рідний край - В" задоволено: визнано недійсним договір №1792810 від 11.07.2014р. комплексного банківського обслуговування; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" заборгованість за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р. в сумі 91 350, 00 грн.

У наведеному вище судовому акті судом було встановлено факт укладання між Фермерським господарством "Рідний край - В" та Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р.

Статтею 35 ГПК України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Отже, рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2014р., залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015р. у справі №910/21797/14, на момент прийняття оспорюваного рішення у даній справі, мали преюдиційне значення, а встановлені ними факти повторного доведення не потребують.

Приймаючи до уваги встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, колегія суддів приймає до уваги договір №МИК-119П-С від 01.07.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як зазначалось вище, асортимент та кількість товару, що поставляється в межах договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р., сторонами було погоджено у специфікаціях.

За умовами п.4.1 договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. постачальник поставляє товар на умовах EXW Франко-склад згідно правил Інкотермс в редакції 2010р. за винятком застережень, прямо передбачених договором. Місце поставки кожної окремої партії товару зазначається в специфікації.

Датою поставки товару вважається дата переоформлення товару на ім'я покупця за складським документом на зерновому складі. Дата видаткової накладної співпадає з датою переоформлення товару на ім'я покупця за складським документом на зерновому складі (п.4.2 договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р.).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. Фермерським господарством "Рідний край - В" було поставлено, а Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" прийнято товар, а саме пшеницю третього класу у кількості 1039,736 тон на суму 2 391 392,80 грн. за видатковою накладною №1/1 від 16.07.2014р. та пшеницю шостого класу у кількості 1182 тони за накладною №1/2 від 16.07.2015р. на суму 2 541 300, 00 грн., що загалом становить 4 932 692, 80 грн.

Одночасно, на виконання умов спірного правочину позивачем також було здійснено переоформлення вказаного зерна, що підтверджується складськими квитанціями №392 від 15.07.2014р. та №393 від 15.07.2014р.

У відповідності до ст.664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідачем в процесі розгляду справи факт отримання товару на суму 4 932 692, 80 грн. на підставі договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. було підтверджено, що також додатково вказує на те, що сторонами дійсно було укладено вказаний правочин саме з наведеними вище істотними умовами.

У рішенні господарського суду міста Києва від 09.12.2014р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015р. у справі №910/21797/14, яке набрало законної сили на момент прийняття оспорюваного рішення, судом також було встановлено факт поставки Фермерським господарством "Рідний край - В" Публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" пшениці на суму 4 932 692, 80 грн.

Таким чином, враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що Фермерським господарством "Рідний край - В" було належним чином виконано свої обов'язки перед Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в частині поставки пшениці за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р. на загальну суму 4 932 692, 80 грн.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У специфікаціях №1 від 15.07.2014р. та №2 від 15.07.2014р. до договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. сторонами погоджено, що на умовах вказаного правочину поставляється пшениця третього класу 2014р. у кількості 1039,736 тон вартістю 2 599 340 грн. та пшениця шостого класу у кількості 1182 тон на суму 2 659 500 грн.

За умовами п.5.1 договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. оплата товару, що поставляється за договором проводиться в національній валюті шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом строку, зазначеного у специфікаціях після останньої з подій: поставка товару; визначення якості та залікової ваги; пред'явлення постачальником рахунку-фактури; передача покупцю документів, зазначених у п.6.1 договору.

Пунктом 6.1 укладеного між сторонами правочину передбачено, що постачальник зобов'язується передати одночасно з товаром покупцю такі документи: оригінал складського документу (складської квитанції та/або складського свідоцтва) на товар, що оформлений на ім'я покупця; оригінал картки аналізу зерна, що видана складом; оригінал видаткової накладної; оригінал податкової накладної; оригінал акту приймання-передачі товару.

У специфікаціях №1 від 15.07.2014р. та №2 від 15.07.2014р. до договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. контрагентами досягнуто згоди стосовно того, що оплата товару здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту поставки товару.

Таким чином, враховуючи умови укладеного між сторонами правочину, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що строк оплати товару, який було поставлено Фермерським господарством "Рідний край - В" Публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на суму 4 932 692, 80 грн. за видатковими накладними №1/1 від 16.07.2014р. та №1/2 від 16.07.2014р., настав.

За твердженнями позивача, покупцем свої зобов'язання з оплати товару виконано не було, грошові кошти на розрахунковий рахунок за поставлений товар Фермерським господарством "Рідний край - В" товар не отримано.

Відповідач, у свою чергу, посилається на те, що Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" було оплачено товар за договором договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р., про що, на думку відповідача, свідчать платіжні доручення №16082 від 17.07.2014р. на суму 2 391 392,80 грн. та №16102 від 17.07.2014р. на суму 2 541 300 грн.

Однак, такі доводи відповідача колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на наступне.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з означених платіжних документів, грошові кошти відповідачем було перераховано на рахунок №26003453254 у Публічному акціонерному товаристві "Райффайзен банк аваль".

Проте, за твердженнями позивача, вказаний рахунок Фермерським господарством "Рідний край - В" у Публічному акціонерному товаристві "Райффайзен банк аваль" не відкривався, а отже, грошові кошти, перераховані відповідачем на рахунок №26003453254, позивачем не отримувались.

У вимозі без номеру та дати, що була скерована відповідачу 09.09.2014р., позивачем було повідомлено відповідача про неотримання грошових коштів за товар, поставлений за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.07.2014р. Публічним акціонерним товариством "Райффайзен банк аваль" та Фермерським господарством "Рідний край - В" було підписано договір №1792810 комплексного банківського обслуговування, на підставі якого було відкрито Фермерському господарству "Рідний край - В" рахунок №26003453254, що встановлено судом у справі №910/21797/14 між тими ж сторонами.

Договір комплексного банківського обслуговування №1792810 від 11.07.2014р. підписаний не директором Фермерського господарства "Рідний край - В" - Вдовиченко А.В., а невідомою особою, відтиск печатки на договорі зроблений не печаткою позивача.

Вказані висновки суду було обґрунтовано наявним в матеріалах справи висновком експеризи №1377/1378 від 11.08.2014р. Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області.

З огляду на наведене договір №1792810 від 11.07.2014р. комплексного банківського обслуговування, на підставі якого банком було відкрито на ім'я Фермерського господарства "Рідний край - В" рахунок №26003453254, було визнано недійсним.

Одночасно, наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що на теперішній час правоохоронними органами здійснюється розслідування обставин підробки документів, що було подано до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" для відкриття рахунку №26003453254 та дотримання відповідальними працівниками третьої особи 1 вимог законодавства щодо відкриття банківських рахунків.

Колегія суддів зазначає, що навіть встановлення в майбутньому у діях співробітників, в тому числі, Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" ознак кримінального правопорушення щодо відкриття рахунку №26003453254, або інших осіб щодо незаконного заволодіння вказаними коштами, ніяким чином не нівелює обов'язку Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" виконати належним чином свої грошові зобов'язання за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р., а лише обумовлює у подальшому право відповідача звернутись до осіб, вину яких буде встановлено у передбаченому чинним законодавством порядку, з окремим позовом з метою захисту своїх прав.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок №26003453254, що був відкритий за договором №1792810 від 11.07.2014р., який визнано у передбаченому законом порядку недійсним, не свідчить про отримання позивачем (постачальником) за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р. оплати за поставлений товар на суму 4 932 692, 80 грн.

У зв'язку з цим, доводи відповідача про те, що оплата була перерахована на банківський рахунок позивача, реквізити якого було зазначено у рахунках №1 від 16.07.2014р. та №2 від 16.07.2014р., виставлених на оплату товару, колегія суддів вважає необгрунтованими та не приймає до уваги, з огляду на наступне.

За приписами ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до п.2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. При цьому, копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом №55 від 07.04.2003р. Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, а у разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях, установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог. Правила нотаріального засвідчення копій документів встановлюються чинним законодавством. У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору. Подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

Одночасно, згідно з вимогами згаданого вище Національного стандарту України відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.

Проте, представлені відповідачем документи означеним вимогам не відповідають (зокрема, останні не містять назви посади, ініціалів, прізвища особи, яка засвідчила копію та дати засвідчення), а отже, вірно не прийняті судом в якості належних та допустимих у розумінні ст.34 ГПК України доказів обґрунтування правової позиції Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

При цьому, колегія суддів, зауважує, що ухвалою від 27.07.2015р. судом було звернуто увагу учасників судового процесу, що відповідно до вимог Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом №55 від 07.04.2003р. Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, на кожній сторінці наданого до матеріалів справи документу в копії повинна міститись відмітка про засвідчення, яка складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, що узгоджується з п.2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

З огляду на викладене, відповідач був обізнаний щодо порядку подання доказів та обов'язкових вимог щодо їх належного засвідчення.

Крім того, посилання відповідача на примірник договору, в якому зазначено в розділі реквізити сторін рахунок №26003453254, що начеб-то належав постачальнику, також правомірно не прийняті місцевим господарським судом, оскільки представником Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" було зазначено, що означений примірник було отримано відповідачем електронною поштою. За твердженнями позивача, останнім наведений примірник з зазначенням рахунку №26003453254 не підписувався та не скріплювався печаткою Фермерського господарства "Рідний край - В".

В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд вірно зазначив, що у договорі №МИК119 П-С від 01.07.2014р. ніяким чином не могло бути зазначено рахунок №26003453254 Фермерського господарства "Рідний край - В", оскільки, як було встановлено вище, вказаний рахунок було відкрито на підставі договору №1792810 від 11.07.2014р., тобто, значно пізніше ніж укладено спірний правочин.

Тобто, станом на момент укладання спірного правочину позивачем ніяким чином не могло бути зазначено в якості своїх реквізитів номеру розрахункового рахунку, що був відкритий у майбутньому невідомими особами.

Одночасно, за поясненнями представника позивача, разом з видатковими накладними відповідачу також передавались і рахунки №1/1 від 16.07.2014р. на суму 2 391 392,80 грн. та №1/2 від 16.07.2014р. на суму 2 541 300 грн., в яких зазначено, що рахунком Фермерського господарства "Рідний край - В" є рахунок №26007151392, відкритий в Публічному акціонерному товаристві "Райффайзен банк Аваль". З наведених рахунків вбачається, що останні скріплено печаткою Фермерського господарства "Рідний край - В" та підписами директора і бухгалтера позивача, тоді як представлені відповідачем копії рахунків №1 від 16.07.2014р. та №2 від 16.07.2014р. печатки постачальника не містять.

За таких обставин, приймаючи до уваги все вищенаведене в сукупності, з огляду на те, що позивачем не відкривався рахунок 26003453254, на який відповідачем були сплачені грошові кошти за договором поставки №МИК119 П-С від 01.07.2014р., враховуючи, що на момент прийняття оскаржуваного рішення договір №1792810 від 11.07.2014р. визнано недійсним, тобто останній у відповідності до ст.216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, а Фермерським господарством "Рідний край - В" не отримано грошових коштів за поставлений ним відповідачу товар, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" порушено умови спірного правочину та товар на суму 4 932 692, 80 грн. не оплачено.

Вказані обставини на момент прийняття оспорюваного рішення судом першої інстанції 07.10.2015р. також були встановлені в рішенні господарського суду міста Києва від 09.12.2014р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015р. у справі №910/21797/14, яке набрало чинності, а отже, у відповідності до приписів ст.35 ГПК України мали преюдиційне значення.

Інші докази перерахування відповідачем грошових коштів в якості оплати товару за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р. в матеріалах справи відсутні.

Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції ч.3 ст.207 ГК України, ст.599 ЦПК України, ст.22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст.ст.42, 43 ГПК України не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013р. №7-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004р. №15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Колегія суддів вважає, що фактичне неотримання позивачем грошових коштів за поставлений товар протягом року призводить до порушення прав та законних інтересів заявника, навіть, якщо, фактично причиною виникнення такого порушення стали неправомірні дії інших осіб, що мають ознаки кримінального правопорушення.

Обґрунтовуючи суму основного боргу, яка заявлена до стягнення, позивачем вираховано 91 350, 00 грн., які було присуджено до стягнення з відповідача в межах провадження у справі №910/21797/14 на момент звернення з позовом та прийняття рішення у даній справі, та 64 614,13 грн., що були зараховані Фермерським господарством "Рідний край - В" на підставі заяви №51 від 11.03.2015р. у відповідності до вимог ст.601 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо правомірності заявлених до стягнення вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 4 776 728,67 грн.

Твердження відповідача про те, що Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" є неналежним відповідачем, також, вірно не прийняті місцевим господарським судом до уваги, з огляду на наступне.

За змістом ст.18 ГПК України до складу учасників судового процесу входять сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст.1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідачем слід вважати особу, яка залучається до участі у справі за вказівкою позивача чи з ініціативи суду, внаслідок припущення, що вона порушила чи оспорює права позивача. Зазвичай відповідачем є особа, яка знаходиться з позивачем у матеріальних правовідносинах.

З системного аналізу ст.ст.1, 21, 24, 65 ГПК України слідує, що набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін, а з фактом пред'явлення позову до особи. Аналогічну правову позицію підтримано у постанові від 22.05.2014р. Вищого господарського суду України у справі № 910/5899/13.

Підставою заявлених Фермерським господарством "Рідний край - В" позовних вимог є порушення Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" умов договору поставки № МИК-119П-С від 01.07.2014р. в частині оплати товару в обсязі та строки, обумовлені у правочині.

З наведеного вбачається, що фактично предметом спору є вимоги постачальника про стягнення оплати за поставлений товар, які заявлено саме до покупця такого товару, тобто, між сторонами спору дійсно існують матеріально-правові відносини.

Наразі, у суду відсутні підстави вважати, що у позивача є право на стягнення оплати за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р. з іншої особи, ніж визначена ним в якості відповідача.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, місцевий господарський суд дійшов також вірного висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення 3% річних в розмірі 120 153,35 грн., інфляційних втрат в сумі 2 108 286,28 грн. та пені в розмірі 773 274,21 грн. виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За приписами ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту визначено, що пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За умовами п.8.3 договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. у випадку несвоєчасної оплати товару, покупець сплачує постачальнику на вимогу останнього пеню в розмірі 0,1% від загальної вартості несплаченої партії товару за кожен день прострочення, але не більше 10% від вартості неоплаченої партії товару. Вказаний розмір неустойки за порушення строків поставки товару наведено у кожному з наявних в матеріалах справи примірників договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р.

При цьому, сторонами в процесі розгляду справи було підтверджено факт забезпечення належного виконання покупцем своїх зобов'язань пенею у визначеному вище розмірі.

За порушення відповідачем строків внесення плати за товар позивачем за період з 19.09.2014р. по 19.03.2015р. нараховано пеню в сумі 773 274,11 грн.

Проте, після здійснення перевірки наведеного заявником розрахунку, місцевим господарським судом встановлено, що останній містить помилки.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Зміст укладеного між сторонами правочину не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. Умовами договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р. передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки за порушення строків оплати товару, ніж встановлений ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, не визначено.

Одночасно, заявником також необмежено суму пені 10% вартості неоплаченої партії товару, що передбачено умовами п.8.3 договору №МИК-119П-С від 01.07.2014р.

Після здійснення власного розрахунку, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача пені в розмірі 493 269,98 грн., що не перевищує 10% від вартості неоплаченої партії товару.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем за порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №МИК-119П-С від 01.07.2014р. було нараховано за період з 19.09.2014р. по 13.07.2015р. 3% річних на суму 120 153,35 грн. та інфляційні втрати з жовтня 2014р. по червень 2015р. на суму 2 108 286,28 грн.

Після проведення перевірки розрахунків, що були представлені заявником, судом встановлено, що останні є вірними.

При цьому, під час здійснення перевірки наведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат судом прийнято до уваги, що згідно з п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто, мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р.

Відповідно до Листа Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997р. "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. "Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Отже, з огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо задоволення в повному обсязі позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

При цьому, враховуючи помилки заявника, допущені при нарахуванні пені, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позову Фермерського господарства "Рідний край - В" до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення основного боргу в сумі 4 776 728,67 грн., 3% річних в розмірі 120 153,35 грн., інфляційних втрат в сумі 2 108 286,28 грн. та пені в розмірі 493 269,98 грн., а в решті вимог слід відмовити.

Колегія суддів зазначає про відсутність подвійного стягнення з відповідача вартості поставленого товару, оскільки позивачем спірні кошти, перераховані відповідачем на розрахунковий рахунок, відкритий невідомими особами, та який не належав позивачеві, останнім не отримувались, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Необхідно також зазначити, що позивач не має законних підстав витребовувати кошти, перераховані відповідачем на розрахунковий рахунок, який не належить позивачеві, оскільки вказані кошти можливі до витребування лише відповідачем - особою, яка здійснювала їх перерахування.

Оскільки на момент прийняття судом оскаржуваного рішення у даній справі 07.10.2015р. рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2014р. та постанова КАГС від 28.04.2015р. у справі №910/21797/14 набрали законної сили та були чинними, колегія суддів звертає увагу на відсутність правових підстав для прийняття і покладення в основу рішення обставин, викладених у справі №910/21797/14 під час нового розгляду справи після скасування Вищим господарським судом України 22.12.2015р. рішення та постанови апеляційної інстанції.

За наявності відповідних підстав, обставини, встановлені під час нового розгляду справи №910/21797/14 можуть бути підставою для перегляду оскаржуваного рішення за нововиявленими обставинами.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015р. у справі № 910/18927/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2015р. у справі №910/18927/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/18927/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

С.А. Гончаров