Ухвала

від 07.10.2015 по справі 2а-381/11/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" жовтня 2015 р. м. Київ К/9991/65347/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Костенка М.І. Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю представників сторін: від позивача - не з'явився,

від відповідача - Лаврук В.В.,

прокурор - Кузнецова Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигазмаш»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 р.

у справі № 2а-381/11/0970 (№ 125139/11/9104)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигазмаш»

до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області

за участю прокуратури Івано-Франківської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Карпатигазмаш» (далі - позивач, ТОВ «Карпатигазмаш») звернулось до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області (далі - відповідач, Коломийська ОДПІ), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.07.2010 р. №0004942310/0, № 0004952310/0, від 30.08.2010 р. № 0004942310/1, № 0004952310/1, від 26.10.2010 р. № 0004942310/2, № 0004952310/2.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.09.2011 р. позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області від 30.07.2010 р. № 0004942310/0, №0004952310/0, від 30.08.2010 р. № 0004942310/1, № 0004952310/1, від 26.10.2010 р. № 0004942310/2, № 0004952310/2; вирішено питання про судові витрати.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 р. постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.09.2011 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 р. та залишити в силі постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.09.2011 р.

Відповідач у письмових запереченнях та в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 21.06.2010 р. по 12.07.2010 р., на підставі направлень від 18.06.2010 р. № 288, від 05.07.2010 р. № 314 посадовими особами Коломийської ОДПІ була проведена планова виїзна перевірка фінансово-господарської діяльності ТОВ «Карпатигазмаш» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 р. по 31.03.2010 р., за результатами якої складено акт від 15.07.2010 р. №1661/231/31603641 та встановлено порушення позивачем вимог: - підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження валового доходу на загальну суму 5 959 065 грн. та заниження валових витрат на загальну суму 5 279 406 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток на 2 809 618 грн.; - підпунктів 7.2.1, 7.2.4 пункту 7.2 статті 7, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми податкового кредиту по податку на додану вартість на суму 784 775 грн., в результаті чого занижено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість на 783 810 грн. та зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р. 26 Декларації) у сумі - 965 грн. за березень 2010 року.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 30.07.2010 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0004942310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1 175 715 грн., з яких 783 810 грн. - за основним платежем та 391 905 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0004952310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 5 499 440,50 грн., з яких 2 809 618 грн. - за основним платежем та 2 689 822,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами оскарження позивачем зазначених податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку, скарги позивача були залишені без задоволення та були прийняті податкові повідомлення від 30.08.2010 р. № 0004942310/1, № 0004952310/1 та від 26.10.2010 р. № 0004942310/2, № 0004952310/2 зі зміною лише граничного строку сплати визначених податкових зобов'язань.

Як вбачається з акту перевірки від 15.07.2010 р. № 1661/231/31603641 підставою для нарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ «НВП «Системні технології», ТОВ «АСТ «Арсенал», ТОВ «ПетроПродукт» та ТОВ «Олімп», які, за твердженням відповідача, були оформленні неналежним чином.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що податковий орган, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за період, що перевірявся по взаємовідносинах ТОВ «НВП «Системні технології», ТОВ «АСТ «Арсенал», ТОВ «ПетроПродукт» та ТОВ «Олімп» є обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статі 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема: - рух активів у процесі здійснення господарської операції; - установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; - установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов'язковими але не вичерпними. В даному випадку судами попередніх інстанцій не в повній мірі досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Як задовольняючи позов (суд першої інстанції), так і відмовляючи у задоволенні позовних вимог (суд апеляційної інстанції), суди обмежилися лише дослідженням обставин встановлених актом податкової перевірки та матеріалами кримінальної справи порушеної відносно посадових осіб підприємства позивача.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Суд касаційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар (послугу) в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а мусять ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалися взагалі.

Касаційна ж інстанція згідно з частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатигазмаш» - задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.09.2011 р. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 р. у справі № 2а-381/11/0970 (№ 125139/11/9104) - скасувати.

Справу № 2а-381/11/0970 (№ 125139/11/9104) направити на новий судовий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя підпис І.В. Приходько Судді підпис М.І. Костенко підпис В.П. Юрченко