Постанова

від 12.03.2019 по справі 2а-381/11/0970

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

12 березня 2019 року

справа №2а-381/11/0970

адміністративне провадження №К/9901/25097/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Карпатигазмаш

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2016 року у складі судді Гундяка В.Д.,

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2016 року у складі суддів Сапіги В.П., Левицької Н.Г., Обрізки І.М.,

за участі прокурора

у справі № 2а-381/11/0970 (876/3296/16)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Карпатигазмаш

до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

31 січня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю Карпатигазмаш (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу від 30 липня 2010 року №№0004942310/0, №0004952310/0, від 30 серпня 2010 року №№0004942310/1, 0004952310/1, від 26 жовтня 2010 року №№0004942310/2, 0004952310/2, з мотивів безпідставності їх прийняття.

Розгляд справи здійснювався судами неодноразово, судові рішення, які є предметом перегляду цієї справи прийняті в порядку нового розгляду відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 07 жовтня 2015 року.

30 березня 2016 року постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2016 року, відмовлено Товариству у задоволені позову.

07 липня 2016 року Товариством подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства в повному обсязі.

Позивач доводить, що не заявлені конкурсні вимоги податковим органом в справі про банкрутство є погашеними, внаслідок чого податкові повідомлення-рішення, які є предметом цієї справи, підлягають скасуванню.

07 липня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано справу №2а-381/11/0970 з Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

04 серпня 2016 року податковим органом надане заперечення на касаційну скаргу Товариства до Вищого адміністративного суду України, в якому відповідач просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

01 листопада 2016 року справа № 2а-381/11/0970 (876/3296/16) надійшла до Вищого адміністративного суду України.

19 лютого 2018 року справа № 2а-381/11/0970 ( 876/3296/16) разом із матеріалами касаційної скарги К/9901/3979/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатигазмаш" є юридичною особою, з 15 вересня 2004 року взяте на податковий облік в органах державної податкової служби.

Працівниками податкового органу у червні-липні 2010 року проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань додержання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2008 року по 31 березня 2010 року, результати якої викладені в акті від 15 липня 2010 року за №1661/231/31603641 (далі - акт перевірки).

На підставі акта перевірки керівником податкового органу винесені податкові повідомлення-рішення від 30 липня 2010 року за №0004942310/0, яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 175 715, 00 грн, в тому числі, за основним платежем в сумі 783810,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 391905,00 грн, за №0004952310/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток (доходи) приватних підприємств на загальну суму 5 499 440,50 грн, в тому числі, за основним платежем в сумі 2 809 618,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 2689822,50 грн. За результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, скарги позивача залишені без задоволення та керівником податкового органу винесені податкові повідомлення-рішення від 30 серпня 2010 року за №0004942310/1 і №0004952310/1 та від 26 жовтня 2010 року за №0004942310/2 і №0004952310/2.

Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість слугували висновки контролюючого органу про неправомірність формування Товариством валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП "Системні технології", Товариством з обмеженою відповідальністю "АСТ "Арсенал", Товариством з обмеженою відповідальністю "ПетроПродукт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олімп".

Суди попередніх інстанцій відмовляючи в задоволенні позовних вимог, погодилися з правомірністю прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з того, що податковий орган, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Суд зазначає, що по суті податкових правопорушень, покладених податковим органом в основу нарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій, Товариством доводи касаційною скаргою на спростування висновків податкового органу не наведені.

Суди попередніх інстанцій висновуючись на положеннях статі 69 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначили, що предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування валових витрат, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та здійснили системний аналіз положень пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року, який зумовив висновок про те, що до складу валових витрат відносяться ті витрати, що здійснені платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та не зазначені в пунктах 5.3 - 5.7 цієї статті, та те, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій з огляду на визначення статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинного документа, як документа, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, здійснений висновок про те, що будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, яка в розумінні статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є дією або подією, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Податковий орган доводить, що в основу прийняття податкового повідомлення-рішення №0004952310/0 покладений висновок про протиправне не включення позивачем до складу валового доходу безповоротної фінансової допомоги у вигляді сум простроченої кредиторської заборгованості по Товариству з обмеженою відповідальністю НВП "Системні технології", Товариству з обмеженою відповідальністю "ПетроПродукт" та Товариству з обмеженою відповідальністю "АСТ "Арсенал".

Актом перевірки на підставі даних бухгалтерського обліку Товариства встановлено кредиторську заборгованість позивача перед Товариством з обмеженою відповідальністю НВП "Системні технології" в сумі 730000 грн, яка виникла у вересні 2005 року.

Судами попередніх інстанцій здійснений системний аналіз положень статті 257 Цивільного кодексу України, пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємства № 334/94-ВР, який з урахуванням встановлених обставин зумовив висновок про те, що строк позовної давності по стягненню з позивача заборгованості Товариством з обмеженою відповідальністю НВП "Системні технології" закінчився у вересні 2008 року, так як ні податковому органу, ні суду документів на встановлення факту переривання терміну позовної давності по цим розрахунках надано не було.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у позивача існує кредиторська заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ПетроПродукт" за контрактом від 06 вересня 2005 року, предметом якого була поставка на Товариству метил-трет-бутилового ефіру в об'ємі 6000 тонн, загальна вартість контракту становить 7 (сім) млн. доларів США, розрахунки у термін, встановлений контрактом, проведені не були, що не заперечуються позивачем та доказуванню у відповідності до вимог частини 3 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає. Доказів використання метил-трет-утиловий ефіру в об'ємі 6000 тонн у своїй господарській діяльності, зберігання та транспортування придбаного товару позивач не надав.

В попередньому акті перевірки Товариства від 27 листопада 2008 року №135/231/31603641 (додаток 2-2 до акту перевірки) та даних бухгалтерського обліку (журнал-ордер №10 по 632 рахунку за 2008 та 2009 роки) зазначено, що у нього рахується кредиторська заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ПетроПродукт". Термін позовної давності відповідно до норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства України по кредиторській заборгованості закінчився у жовтні 2009 року.

Лист контрагенту позивача від 30 серпня 2008 року №30/8 про переуступку заборгованості Товариства в сумі 862 858 дол. США згідно договору №12/2005 від 22.04.2005 року компанії "LІВRАNО LLС" визнаний неналежним доказом, з огляду на те, що в даному листі не вказано реквізитів нового кредитора, якому повинна бути повернута заборгованість, вказано реквізити договору, укладеного позивачем з іншим суб'єктом господарювання, а саме з Товариством з обмеженою відповідальністю "АСТ "Арсенал". Оригінал договору про переуступку заборгованості компанії "LІВRАNО LLС" чи іншого документу, який би підтвердив факт зміни кредитора, судом не надано.

Висновуючись на положеннях статті 8 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів від 14 червня 1974 року, яка ратифікована відповідно до Закону України від 14 липня 1993 року і набрала для України чинності 01 квітня 1994 року, для країн-учасниць, що є сторонами зовнішньоекономічного договору, термін позовної давності становить 4 роки та приписах Положення бухгалтерського обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999 року за №237, поточна заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності, є безнадійною заборгованістю, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що строк позовної давності по стягненню заборгованості перед даним контрагентом закінчився у жовтні 2009 року.

Щодо взаєморозрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю "АСТ "Арсенал", яким за договором поставки продукції від 22 квітня 2005 року поставлено Товариству труби встановленого ГОСТу та діаметру, на загальну суму 3348473 грн, кредиторська заборгованість за цим договором складає 842 100 грн, терміном її виникнення є липень 2005 року.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області по справі № Б24/182-0 юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТ "Арсенал" (м. Дніпропетровськ, код ЄДРПОУ 31459271) ліквідовано.

Аналізуючи положення пункту 3 статті 205 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання та положення статті 256 Цивільного кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про те, що у разі якщо підприємство - кредитор ліквідовано без визнання правонаступництва, то господарське зобов'язання щодо погашення векселів, отримувачем яких він є, припиняється.

Судами попередніх інстанцій встановлені обставини вексельної форми розрахунків Товариством з обмеженою відповідальністю Арсенал .

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про відсутність безпосереднього зв'язку витрат за надані Товариством з обмеженою діяльністю НВП "Системні технології", Товариством з обмеженою діяльністю "ПетроПродукт" та Товариством з обмеженою діяльністю "АСТ "Арсенал" товари (послуги) з господарською діяльністю позивача, що вказує на незаконність включення до декларацій з податку на прибуток відповідних сум до складу валових витрат, які документально не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами та доводить порушення позивачем вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та правомірність зменшення валових витрати на суму 2809618 грн.

Аналізуючи правопорушення стосовно завищення Товариством сум витрат, пов'язаних з наданням маркетингових послуг та незаконного віднесення до складу податкового кредиту податку на додану вартість по операціях з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" вищеозначених послуг на суму 784775 грн, суди попередніх інстанцій висновувалися на системному аналізі підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (в редакції на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 168/97-ВР), який зумовив висновок про те, що чинним законодавством визначені виключні умови включення сум, одержаних внаслідок здійснення підприємницької діяльності до складу податкового кредиту, а також визначені всі необхідні документи, при тому будь-які відхилення від норм законодавства слід вважати порушенням норм податкового законодавства.

Суди попередніх інстанцій, враховуючи положення наведених норм, дійшли висновку про те, що обов'язок підтвердити правомiрнiсть та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного облiку покладається на платника-покупця товарiв (робiт, послуг), позаяк саме вiн є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартiсть, що пiдлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за взаєморозрахунками Товариства по придбанню у Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" рекламних послуг на загальну суму 4708 650,00 грн (з ПДВ) податкові накладні датовані листопадом-груднем 2006 року і згідно розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів до декларацій з ПДВ за листопад-грудень 2008 року віднесені до складу податкового кредиту в сумі 784775,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено невідповідність обов'язкових реквізитів податкової накладної фактичним обставинам.

Як підставу для включення до податкового кредиту 784755 грн позивачем надано договір про надання послуг б/н від 02 жовтня 2006 року, податкова накладна №13 від 15 листопада 2006 року, акт приймання-передачі виконаних робіт б/н від 15 листопада 2006 року, податкова накладна № 20 від 28 листопада 2006, акт приймання-передачі виконаних робіт б/н від 28 грудня 2006 року, при цьому відсутні платіжні документи, а по даних банківських виписок не встановлено перерахування коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "Олімп", кредиторська заборгованість перед цим підприємством не відображена у документах бухгалтерського обліку за перевірений період та не зазначена в актах попередніх перевірок, що свідчить про фактичну відсутність вказаних господарських операцій.

Оцінюючи спір у цій частині, судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом підприємницької діяльності Товариства надання в оренду приміщень та реалізація товарно-матеріальних цінностей, послуг, реалізація продукції через бар та магазин, сукупний валовий дохід за 2006 рік складав 578613,00 грн, а вартість придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" рекламних послуг склала 4708650,00 грн, що значно (у 8 раз) перевищує сукупний валовий дохід позивача у 2006 році.

За висновком судів попередніх інстанцій вказана обставина свідчить про те, що зміст вищевказаних господарських відносин суперечить основній меті здійснення підприємницької діяльності - отримання прибутку та ставить під сумнів реальність господарської операції.

Згідно ухвали господарського суду Запорізької області по справі №12/2/08 від 26 серпня 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Олімп" ліквідовано, остання звітність по податку на додану вартість подана 20 липня 2005 року (декларація за № 22882), 21 липня 2005 року (№ 23471) - розрахунок комунального податку, 29 липня 2005 року (№ 24826) - декларація з податку на прибуток підприємств.

Твердження Товариства про те, що розрахунки за придбані роботи (послуги) у Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" проведено у вексельній формі обґрунтовано відхилені судом попередніх інстанцій.

Сукупність обставини, на переконання судів попередніх інстанцій, свідчать про відсутність фактично здійснених господарських операцій, і вказують на їх безтоварність та удаваність, відтак їх результати не могли бути враховані позивачем при визначенні об'єкта оподаткування, що доводить безпідставність формування податкового кредиту та правомірність нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість податковим органом.

З посиланням на положення статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та підпункту 17.1.3. пункту 7.1 статті 17 ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", суди попередніх інстанцій встановили наявність підстав для застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Відтак, за висновками судів попередніх інстанцій податковим органом правомірно донараховано Товариству податок на додану вартість в сумі 1 175 715 грн. і податку на прибуток приватних підприємств в сумі 5 499 440,50 грн.

Суд визначає, що по суті прийнятих податковим органом податкових повідомлень - рішень, які є предметом розгляду у даній справі, доводи Товариства у касаційній скарзі відсутні.

Суд визнає, що податкові повідомлення рішення, якими нараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість є актами індивідуальної дії, способом реалізації владних управлінських функцій, однією із форм визначення (нарахування) платнику податків податкового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій, на підставі якого виникає обов'язок щодо їх сплати, при цьому узгодженість зазначених у них сум пов'язана зокрема із закінченням судових процедур.

Заявник касаційної скарги доводить, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню у зв'язку з ухваленням Вищим господарським судом України постанови від 29 жовтня 2014 року по справі № Б-23/25-13/92, яка є преюдиційною та підтверджує факт погашення у Товариства з обмеженою відповідальністю Карпатигазмаш податкових зобов'язань перед Коломийською ОДПІ, отже і її вимог зі сплати податків та зборів в сумі 6675155,5 грн, то такі не приймаються судом до уваги з огляду на те, що за приписами підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України - податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Суд визнає, що правове навантаження податкових повідомлень - рішень, якими визначаються (нараховуються) податкові зобов'язання, застосовуються штрафні (фінансові) санкції, у випадку їх не сплати перетворюються у податковий борг, є підставою виникнення грошових зобов'язань.

Юридичні факти встановлені у межах справи про банкрутство доводять погашення боргу в межах судових процедур, визначених Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , йдеться не про визначення (виникнення) податкового боргу, а є погашеним в силу частини другої статті 14 цього Закону.

У даній справі спір стосується виключно прийняття податкових повідомлень - рішень, факт належності визначених ними до вимог конкурсних кредиторів згідно частини другої статті 14 Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та визнання погашеними податкових зобов'язань з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в межах справи про банкрутство не є предметом розгляду цієї справи.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Карпатигазмаш залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2016 року у справі № 2а-381/11/0970 (876/3296/16) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер