Ухвала

від 06.10.2015 по справі 818/5677/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/5609/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - ДПІ) на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2013 року у справі 818/5677/13-а за адміністративним позовом Торгівельно-комерційної фірми «Тополя» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Товариство) до ДПІ,

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0000261502/15337 від 25.03.2013 року щодо збільшення грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Зазначило, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюється виключно договором оренди земельної ділянки, зміна її допускається виключно шляхом внесення змін до договору оренди.

8 серпня 2013 року постановою Сумського окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.

4 грудня 2013 року постановою Харківського апеляційного адміністративного суду постанова Сумського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2013 року скасована, позов задоволено.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0000261502/15337 від 25.03.2013 року скасоване.

Задовольняючи позов, суд зазначив, що Товариство правомірно нарахував податкове зобов'язання з орендної плати за земельну ділянку у розмірі 1,0 % від нормативної грошової оцінки.

ДПІ звернулася з касаційною скаргою про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду та ухвалення нової постанови про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 8.07.1996 року між Сумською міською радою та Товариством був укладений договір № 51 щодо оренди земельної ділянки, площею 0,05 га, на вул. Тополянська, 69 в м. Сумах, строком до 8.07.2021 року, з орендною платою на рік 1,0% від грошової оцінки земельної ділянки.

13 лютого 2012 року Товариство подало до ДПІ податкову декларацію зі сплати податку за земельну ділянку за 2012 рік, якою узгодило податкове зобов'язання з орендної плати за земельну ділянку на 2012 рік.

20 лютого 2013 року ДПІ була здійснена камеральна перевірка податкової декларації Товариства зі сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на 2012 рік, за наслідками якої того ж дня був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України занижена сума податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за грудень 2012 року, у розмірі 412,77 грн.

25 березня 2013 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000261502/15337 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, у розмірі 619,16 грн.

Колегія суддів вважає висновок окружного адміністративного суду про відмову у задоволенні позову обґрунтованим з таких підстав.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону, а з 01 січня 2011 року будь-які питання щодо оподаткування регулюються Податковим кодексом України , і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Податкового кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодексу України який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пп. 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу , - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Апеляційний суд, задовольняючи позов не звернув уваги на те, що Податковим кодексом України визначений обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати у розмірі встановленому цім Кодексом.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК ). Подібне визначення міститься і у статті 21 Закону України № 161-XIV «Про оренду землі» .

Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України .

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України ).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК ; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Окружний суд обґрунтовано зазначив, що з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України , до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України .

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи те, що постанова апеляційного адміністративного суду ухвалена з порушенням норм матеріального права, постанова Сумського окружного адміністративного суду повинна бути залишена без змін, як така, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Керуючись ст., ст. 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 грудня 2013 року скасувати, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.