Ухвала

від 06.10.2015 по справі 806/7897/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2015 року м. Київ К/800/31139/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - ДПІ) на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року у справі № 806/7897/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Юніверсал Лоджистік Лімітед» (далі - Товариство) до ДПІ,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0001732201, № 0001742201 від 18.10.2013 року щодо збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток і податку на додану вартість.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи первинними документами.

12 березня 2014 року постановою Житомирського оружного адміністративного суду позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0001732201, № 0001742201 від 18.10.2013 року визнані протиправними та скасовані.

27 травня 2014 року постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду постанова Житомирського оружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року скасована в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0001732201 від 18.10.2013 року щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток, у розмірі 38 115,00 грн., в цій частині у задоволенні позову відмовлено.

В іншій частині постанова суду першої інстанції залишена без змін.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Житомирського окружного адміністративного суду та постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, з 10.09.2013 року до 30.09.2013 року ДПІ була здійснена документальна планова виїзна перевірка Товариства щодо дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 7.06.2011 року до 31.12.2012 року, за наслідками якої 7.10.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог пп. 138.1.1 п. 138.1 , п.,п. 138.2 , 138.8 ст. 138 , пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України занижений податок на прибуток, у розмірі 75 250,00 грн., а також у порушення п.,п. 176.1 , 176.2 ст. 176 , п.,п. 198.1 , 198.2 , 198.3 , 198.6 ст. 198 , п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість, у розмірі 175 890,00 грн.

18 жовтня 2013 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0001732201 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток, у розмірі 91 053,00 грн., № 0001742201 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 219 863,00 грн.

Колегія суддів вважає висновки першої та апеляційної інстанцій обґрунтованими з таких підстав.

У акті перевірки зазначено, що Товариство у порушення вимог пп. 138.1.1 п. 138.1 , п.,п. 138.2 , 138.8 ст. 138 , пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України завищило витрати з отриманих інформаційно-консультаційним послугам та використання дизельного пального на орендовані транспортні засоби, які відповідно до наданих до перевірки документів не підтверджені перевіркою та не доведені в використанні в господарській діяльності підприємства, у розмірі 358 333,00 грн.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу ; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу .

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу , які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу ; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу ; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Згідно з п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу . У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення.

Специфіка юридичних послуг передбачає безпосередню взаємодію замовника та виконавця у процесі надання цих послуг.

Суди встановили, що 1.12.2012 року між Товариством та ФОП ОСОБА_1. був укладений договір № 01/12/12 (далі - Договір) щодо надання інформаційно-консультаційних послуг.

Для підтвердження виконання зазначеного договору Товариство надало акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № 436 від 31.12.2012 року; платіжні доручення про оплату послуг № 2086 від 22.03.2013 року; податкові накладні.

Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору в порядку та на умовах, визначених договором, Виконавець зобов'язується за завданням Замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги (надалі іменуються «послуги»): інформаційно-консультаційні послуги з юридичних питань, а Замовник зобов'язується оплачувати надані послуги.

Згідно з п. 2.1 Договору Виконавець зобов'язаний за завданням Замовника надавати останньому визначені цим договором послуги в строк не пізніше 10 днів з дня отримання завдання.

Пунктом 3.1 Договору за надання передбачених договором послуг Замовник виплачує Виконавцю 150 000,00 грн. шляхом перерахування на поточний рахунок.

Відповідно до п.,п. 3.2, 3.3 Договору здавання послуг Виконавцем та приймання їх результатів Замовником оформлюється Актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками Сторін. Підписання Акта приймання-передачі наданих послуг представником Замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку.

Апеляційний суд правильно зазначив, що Товариством не були надані суду докази щодо надавання ФОП ОСОБА_1. завдання про надання інформаційно-консультаційних послуг з питань бухгалтерського обліку - оформлення відряджень.

До матеріалів адміністративної справи не були надані докази, що ФОП ОСОБА_1. міг надавати інформаційно-консультаційні послуги з питань бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.,ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № 436 від 31.12.2012 року, в якому зазначено лише про надання інформаційно-консультативних послуг згідно договору №01/12/12 від 1.12.2012 року, не є таким, що беззаперечно підтверджує факт надання таких послуг, оскільки він не має обов'язкових реквізитів, які повинні містити первинні документи.

Зазначений акт не містить жодної інформації щодо змісту та обсягів цих послуг, що унеможливлює зробити висновок стосовно певної господарської операції та її зв'язку з господарською діяльністю Товариства.

Акт не розкриває змісту наданих послуг, не містять деталізованої інформації про фактично надані послуги, їх обсяг та характер, строки виконання та результати здійснених заходів, що, у свою чергу, виключає можливість оцінки подальшого використання спірних послуг у діяльності товариства.

Апеляційний суд правильно зазначив, що документи, на які посилається Товариство на підтвердження господарської операції, оформлені у порушення вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і не можуть вважатися первинними бухгалтерськими документами.

20 вересня 2012 року між Товариством та ТОВ «Ренесанс Логістик Сістемс» був укладений договір № 1-8 щодо оренди транспортних засобів.

Для підтвердження виконання зазначеного договору та списання палива Товариство надало тимчасові реєстраційні талони; свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; подорожні листи; договори про надання послуг; заявки на перевезення вантажу; накази про встановлення норм списання пального на транспортні засоби; акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг); рахунки-фактури.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України (пункт 185.1 статті 185 Податкового кодексу України ).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу ) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.,п. 198.1 , 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу ). У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу . У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Відповідно до п. 201.1 0 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що Товариством були надані первинні документи, складені відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , які підтверджують придбання дизельного пального та використання його в господарській діяльності.

Товариством правомірно віднесено до складу витрат 208 333,00 грн. для придбання дизельного палива, збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток (доходи) у цій частині є необґрунтованим.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись ст., ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року, яка залишена в силі постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року, та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.