Ухвала

від 07.10.2015 по справі а17/403-06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

У Х В А Л А

"07" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/15333/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О., Леонтович К.Г., Чумаченко Т.А.,

провівши попередній розгляд адміністративної справи за позовом Приватного підприємства «Метида» до Дніпропетровської районної державної адміністрації про зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою Приватного підприємства «Метида» на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2012 року, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2006 року Приватне підприємство «Метида» звернулось до суду з вказаним позовом, у якому просило зобов'язати відповідача:

- передати в оренду земельну ділянку, межі якої встановлені та погоджені, загальною площею 9,39 га, розташовану поза межами населеного пункту на території Кіровської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, для будівництва спортивно-оздоровчого комплексу;

- укласти договір оренди землі строком на 50 років на земельну ділянку, межі якої встановлені та погоджені, загальною площею 9,39 га, яка розташована поза межами населеного пункту на території Кіровської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, в редакції договору оренди землі від 10.10.2006, та здійснити його державну реєстрацію.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2006 року позов задоволено частково. Зобов'язано Дніпропетровську районну державну адміністрацію передати в оренду Приватному підприємству «Метида» земельну ділянку, межі якої встановлені та погоджені, загальною площею 9,39 га, розташовану поза межами населеного пункту на території Кіровської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, для будівництва спортивно-оздоровчого комплексу. Зобов'язано Дніпропетровську районну державну адміністрацію укласти з Приватним підприємством «Метида» договір оренди землі строком на 50 років на земельну ділянку, межі якої встановлені та погоджені, загальною площею 9,39 га, яка розташована поза межами населеного пункту на території Кіровської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, в редакції проекту Приватного підприємства «Метида». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2012 року постанову суду першої інстанції скасовано. Прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі Приватне підприємство «Метида», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

З`ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з «…» питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів «…». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час звернення Приватного підприємства «Метида» до суду з позовом) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Вирішуючи спір по суті, суд залишив поза увагою те, що у відносинах, які склалися між сторонами, відповідач як власник землі вільний у виборі суб'єкта щодо надання йому права оренди земельної ділянки в порядку, встановленому законом, при цьому він не здійснював владних управлінських функцій.

Враховуючи наведене, суд дійшов помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, може бути розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічний висновок щодо застосування вищезазначених норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року (справа № 21-493а14) та від 9 грудня 2014 року (справа № 21-308а14).

Відповідно до частини 1 статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У частині 3 статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Отже, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.

Згідно пунктом 1 частини 1 статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Керуючись статтями 157, 211, 220-1, 228, 230, 231 КАС України,

ухвалив:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Метида» задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2006 року і постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 липня 2012 року - скасувати.

Закрити провадження у адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Метида» до Дніпропетровської районної державної адміністрації про зобов'язання вчинити дії.

Роз'яснити позивачеві право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: