Постанова

від 27.02.2007 по справі 36/437-3/320

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

36/437-3/320

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

27 лютого 2007 р.                                                                                   № 36/437-3/320  

     Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. –головуючого,

Ковтонюк Л.В.,

Чабана В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної

скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми “Древбумснабстрой”, смт. Ювілейний, Дніпропетровська обл.,

напостанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2006р.

у справігосподарського суду м. Києва № 36/437-3/320

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми “Древбумснабстрой”

доМіністерства оборони УкраїниТовариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми “Рубеж”, м. Дніпропетровськ

за участю        спору третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет Дніпропетровський обласний військовий комісаріат

провизнання договору оренди недійсним.

У справі оголошувалась перерва з 26.02.2007р. по 27.02.2007р.

за участю представників сторін:26.02.07р.                                      27.02.07р.

від позивач –                                   Гринь Г.В.;                                  Гринь Г.В.;

від ТОВ ВКФ “Рубеж” –              Філоненко Л.Г.                             не з'явилися.

УСТАНОВИВ:

          14.07.1999р. між Міністерством оборони України (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційною фірмою “Древбумснабстрой” (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень №156/1999/ГоловКЕУ, відповідно до умов якого орендодавець здав, а орендар прийняв у строкове платне користування приміщення в службовому будинку №1, загальною площею 983,4кв.м., за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Пушкіна, 59, строком на 25 років (до 2024р.). Цього ж дня підписано акт приймання –передачі нежитлового приміщення.

          22.08.2000р. стосовно зазначеного нежитлового приміщення між Міністерством оборони України (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційною фірмою “Рубеж” (орендар) укладено договір оренди №170/2000/ГоловКЕУ,  зі строком дії  до 22.08.2005р.,  підписано акт приймання –передачі цих приміщень.

          У вересні 2005р. ТОВ ВКФ “Древбумснабстрой” звернулися до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору №170/2000/ГоловКЕУ. Позовні вимоги обґрунтовували тим, що договір №156/1999/ГоловКЕУ від 14.07.1999р. не було ні розірвано, а ні визнано недійсним, тому орендодавець неправомірно  уклав з ТОВ ВКФ “Рубеж” договір оренди на приміщення, яке є об'єктом оренди раніше укладеного, діючого договору.

          У відзивах на позовну заяву Міністерством оборони України та ТОВ ВКФ “Рубеж” проти доводів позивача заперечували та просили припинити провадження у справі, посилаючись на відсутність предмету спору, оскільки на момент  звернення ТОВ ВКФ “Древбумснабстрой” до суду  строк дії договору №170/2000/ГоловКЕУ закінчився. Крім того, в період підписання договору  №170/2000/ГоловКЕУ від 22.08.2000р. дія договору №156/1999/ГоловКЕУ від 14.07.1999р. припинена за згодою сторін.

          10.10.2006. рішення господарського суду міста Києва (суддя Хілінська В.В.), залишеним без змін 05.12.2006р. постановою Київського апеляційного господарського суду (судді Розваляєва Т.С. –головуючий, Григорович О.М., Рєпіна Л.О.) у позові відмовлено, мотивуючи відсутністю підстав для визнання договору №170/2000/ГоловКЕУ від 22.08.2000р. недійсним, оскільки на момент його укладання  дія договору №156/1999/ГоловКЕУ від 14.07.1999р. була припинена. Суди виходили з того, що 11.08.2000р. позивач звертався з листом до начальника Головного КЕУ МО України генерал –майора Литвиненка В.В. з проханням достроково припинити дію договору оренди  №156/1999/ГоловКЕУ від 14.07.1999р., згоду на що МО України висловили в п. 11.7 договору №170/2000/ГоловКЕУ від 22.08.2000р., у якому зазначено вважати договір №156/1999/ГоловКЕУ таким, що втратив  силу в зв'язку з його розірванням. Крім того, факт розірвання договору від 14.07.1999р. підтверджено постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.10.200р. у справі № 12/101(30/80), що має преюдиціальне значення.

          У касаційній скарзі ТОВ ВКФ “Древбумснабстрой” просили скасувати ухвалені рішення, а справу направити для нового розгляду, посилаючись на неповне з'ясування фактичних обставин справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та ухвалення незаконних рішень.

           Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення” від 29.12.76 № 11 обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судові рішення обох інстанцій зазначеним вимогам не відповідають, оскільки ухвалені всупереч положенням ст.43 Господарського процесуального кодексу України, необґрунтовано віддаючи перевагу доказам, наданих відповідачем, безмотивно відхиливши твердження та надані докази позивачем. Зокрема, попередніми судовими інстанціями не звернуто увагу та не перевірено наявність передаточного балансу, акту інвентаризації майна та акту приймання-передачі спірного майна від ТОВ ВКФ “Древбумснабстрой” до Міністерства оборони України перед підписання спірного договору оренду. Не перевірено та не надано правової оцінки твердженням позивача про те, що лист ТОВ ВКФ “Древбумснабстрой” від 15.08.2000р., яким начебто орендар звертався до Головного квартирно –експлуатаційного управління МО України, існує лише фізично, але нікуди не направлявся і не був підставою для вчинення  будь-яких дій, виходячи з того, що листом № 144/46/617 від 25.03.2003р. начальник Головного квартирно –експлуатаційного управління МО України  Драло В.Г. повідомляв, що зазначений лист від 15.08.2000р. на адресу Дніпропетровського ОВК та ТОВ ВКФ “Древбумснабстрой” про розірвання договору оренди №156/1999/ГоловКЕУ від 14.07.1999р. не направлявся, не готувався та у діловодстві не обліковується.

Як убачається з п.11.7 договору №170/2000/ГоловКЕУ від 22.08.2000р. вважати договір  №156/1999/ГоловКЕУ втратившим силу в зв'язку з його розірванням. Визнаючи правомірним у такий спосіб припинення орендних відносин, суди не звернули увагу на п.п. 10.3, 10.4 договору оренди  №156/1999/ГоловКЕУ від 14.07.1999р., зі змісту яких убачається, що зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін, а дострокове розірвання, за певних умов, лише за рішенням суду та не перевірили наявність зазначених підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог обидві судові інстанції  посилались на наявність обставин, які не підлягають доказування з урахуванням положень ст.35 Господарського процесуального кодексу України. Такі висновки не є достатньо обґрунтовані, оскільки  обставини щодо законності припинення договору №156/1999/ГоловКЕУ від 14.07.1999р. не були предметом дослідження у справі № 12/101 (30/80). Висновки Вищого господарського суду України у справі 12/101 (30/80) ґрунтуються лише на тому, що оцінка обставин щодо розірвання договору оренди №156/1999/ГоловКЕУ від 14.07.1999р. та правомірність укладання договору №170/2000/ГоловКЕУ від 22.08.2000р. були предметом дослідження у справі № 30/165 (Д10/132). Проте, при розгляді справи № 30/165 (Д10/132) за поданням військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі МО України  до ТОВ ВКФ “Рубеж” її предметом було розірвання договору оренди від 22.08.2000р., а не припинення дії договору оренди від 14.07.1999р.

Зі змісту рішення господарського суду м. Києва від 10.10.2006р. вбачається, що в задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав їх недоведеності та пропуску строку позовної давності. Залишаючи зазначене рішення без змін, апеляційним судом позиція стосовно пропуску строку позовної давності не висловлена, в зв'язку з чим, касаційна інстанція дійшла висновку, що Київський апеляційний господарський суд погодився з рішенням місцевого суду  в цій частині. Проте, судами, усупереч вимогам ст.80 Цивільного кодексу УРСР, не обговорено, у процесі розгляду справи, причини пропуску строків позовної давності, їх поважність, оскільки відповідно до положень зазначеної норми з'ясування  причин пропуску строків позовної давності є не правом, а обов'язком суду, тому це є самостійною підставою для скасування ухвалених рішень.

Зважаючи на вимоги ч. 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми “Древбумснабстрой” задоволити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2006р. та рішення господарського суду м. Києва   від 10.10.2006р. у справі №36/437-3/320 скасувати, а справу направити для нового розгляду.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань

СуддяЛ.В. Ковтонюк

СуддяВ.В. Чабан