Рішення

від 07.10.2015 по справі 5015/7256/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2015р. Справа № 5015/7256/11

За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Ряст», м. Львів; до відповідача:Виробничо-торгівельної фірми «Опір» Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України», м. Львів; про:стягнення боргу Суддя Крупник Р.В. Секретар Айзенбарт А.І. Представники сторін: від позивача:ОСОБА_1 - директор, ОСОБА_2 - представник; від відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4 - представники за довіреністю.

Представникам сторін роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою «Ряст» (надалі - Позивач, ТОВ ВКФ «Ряст») до Виробничо-торгівельної фірми «Опір» Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України» (надалі - Відповідач, ВТФ «Опір») про стягнення 1318491,29 грн., з яких 949435,00 грн. основного боргу, 18586,81 грн. пені, 25611,33 грн. 3% річних, 134971,15 грн. індексу інфляції та 189887,00 грн. штрафу.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Востаннє, постановою Вищого господарського суду України від 24.06.2015р. у справі №5015/7256/11 касаційну скаргу ТОВ ВКФ «Ряст» задоволено частково, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.03.2015р. та рішення господарського суду Львівської області від 16.12.2014р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Внаслідок автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №5015/7256/11 передано на розгляд судді Крупнику Р.В.

Ухвалою суду від 23.07.2015р. суд прийняв справу до розгляду, який призначив на 06.08.2015р. Розгляд справи відкладався на 20.08.2015р. та 03.09.2015р. В судовому засіданні 03.09.2015р. суд оголосив перерву до 14.09.2015р.

Ухвалою суду від 14.09.2015р. суд продовжив строк розгляду справи на 15 днів, а сам розгляд відклав на 01.10.2015р. В судовому засіданні 01.10.2015р. відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення колегіального розгляду справи та оголошено перерву до 07.10.2015р.

Представники позивача в судове засідання 07.10.2015р. з'явилися, позовні вимоги підтримали, просили позов задоволити повністю з підстав, вказаних у позовній заяві та письмових поясненнях до неї.

В засіданні наголосили, що між позивачем та відповідачем - ВТФ «Опір» в червні 2010 року укладено договір про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків, яким визначено графік погашення заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 949435,00грн., що виникла внаслідок неналежного виконання ВТФ «Опір» взятих на себе зобов'язань на підставі ряду договорів, укладених між сторонами протягом 2005-2009р. Оскільки відповідачем у встановлений договором строк заборгованість не погашено, ТОВ ВКФ «Ряст» звернулось до суду із позовною заявою про стягнення 949435,00грн. основного боргу, 18586,81грн. пені, 25611,33грн. 3% річних, 134971,15грн. індексу інфляції та 189887,00грн. штрафу.

Представники відповідача в судове засідання 07.10.2015р. з'явились, проти позову заперечили з мотивів, наведених у відзиві на позов та додатково поданих поясненнях. В засіданні наголосили, що кожен із договорів, зазначених у договорі про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків, насправді не підтверджує виникнення та наявність боргових зобов'язань ВТФ «Опір» перед позивачем. Відтак, просили у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.06.2010р. між позивачем (Сторона-1 за договором) та відповідачем (Сторона-2 за договором) укладено Договір про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків (Т.1 а.с.11) .

У пункті 1 Договору сторони визначили, що станом на 15.06.2010р. існує борг відповідача перед позивачем на загальну суму 949435,00грн. Наявність зазначеного боргу підтверджують наступні документи:

- договір №07/01 від 20.07.2005р.;

- договір №01/06 від 27.07.2006р.;

- договір №04/06 від 03.05.2006р.;

- договір безвідсоткової позики від 17.06.2009р.;

- виписки банку;

- накладні на відвантаження товару;

- акт звірки до договору №07/01 від 20.07.2005р. станом на 15.06.2010р. на суму 219287,80 грн.;

- акт звірки до договору №01/06 від 27.07.2006р. станом на 15.06.2010р. на суму 582747,20 грн.;

- акт звірки до договору №04/06 від 03.05.2006р. станом на 15.06.2010р. на суму 92400,00 грн.;

- акт звірки до договору безвідсоткової позики від 17.06.2009р. станом на 15.06.2010р. на суму 55000,00 грн.

Відповідно до п.2 Договору сторона-2 визнає суму боргу, визначену в пункті 1 цього договору, перед стороною-1 та підписом на цьому договорі підтверджує відсутність будь-яких заперечень щодо підстав виникнення боргу та його розміру.

У п.3 Договору, сторони домовились, що сторона-2 зобов'язана оплатити стороні-1 суму боргу за наступним графіком: до 25.08.2010р. - 189887,00 грн.; до 25.09.2010р. - 189887,00 грн.; до 25.10.2010р. - 189887,00 грн.; до 25.11.2010р. - 189887,00 грн.; до 25.12.2010р. - 189887,00 грн.

Згідно з п.4 договору, сторона-2 зобов'язалась погасити борг, визначений у п.1 цього договору не пізніше 31.12.2010р.

Оскільки відповідачем взяті на себе за договором зобов'язання не виконано, ТОВ ВКФ «Ряст», в порядку досудового врегулювання спору, направило відповідачу вимогу №01/01 від 20.01.2011р. про погашення заборгованості в розмірі 949435,00грн. у найкоротший строк (Т.1 а.с.12) .

У відповідь на вказану вимогу, ВТФ «Опір» листом №02 від 15.02.2011р., підтвердила заборгованість в сумі 949435,00грн. та повідомила про відсутність коштів для погашення зазначеної заборгованості, у зв'язку із важким економічним становищем (Т.1 а.с.13) .

Зазначені обставини зумовили звернення ТОВ ВКФ «Ряст» до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача 949435,00 грн. основного боргу, 18586,81 грн. пені, 25611,33 грн. 3% річних, 134971,15 грн. індексу інфляції та 189887,00 грн. штрафу.

При винесенні рішення суд керується наступним.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Згідно зі ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарське зобов'язання, у відповідності до ст.174 ГК України, може виникати, зокрема, із господарського договору.

Відповідно до п.1 ч.4 ст.179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, серед іншого, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Проаналізувавши умови Договору про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010р., суд приходить до висновку, що він фактично спрямований на встановлення порядку виконання зобов'язань за попередньо укладеними між сторонами договорами №07/01 від 20.07.2005р., №01/06 від 27.07.2006р., №04/06 від 03.05.2006р. та договором безвідсоткової позики від 17.06.2009р., шляхом визначення графіку проведення оплат. Як вбачається з постанови Вищого господарського суду України від 24.06.2015р., суд касаційної інстанції теж зазначає, що Договір про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010р. фактично є договором про відстрочку виконання зобов'язань за іншими договорами, зазначеними у пункті 1 цього договору.

Направляючи дану справу на новий розгляд, ВГСУ в постанові від 24.06.2015р. вказав, що для правильного вирішення спору, господарському суду необхідно дослідити договори №07/01 від 20.07.2005р., №01/06 від 27.07.2006р., №04/06 від 03.05.2006р. та договір безвідсоткової позики від 17.06.2009р., встановити за якими саме договорами (із зазначених в п.1 договору від 15.06.2010 р.) і які саме зобов'язання виникли у відповідача, в т.ч. за які саме послуги, роботи, і якими первинними бухгалтерськими документами підтверджено здійснення господарських операцій відповідно до умов договорів, зазначених у п.1 договору від 15.06.2010 р. та суму боргу за кожним з договорів.

Тобто, з викладеного вбачається, що Вищий господарський суд України наголосив на тому, що слід з'ясувати чи відбувались господарські операції за кожним з вищевказаних договорів, і якими первинними документами це підтверджено.

Відповідно до положень ст.111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

А тому, на виконання наведених вказівок, суд зазначає наступне.

1. Правові відносини, які виникли між ТОВ ВКФ «Ряст» та ВТФ «Опір» згідно Договору №07/01 від 20.07.2005р.

Так, між ТОВ ВКФ «Ряст» (підрядник за договором) та ВТФ «Опір» (замовник за договором), укладено Договір №07/01 від 20.07.2005р. (Т.3 а.с.75-78) , за яким підрядник виконує на власний ризик власними та залученими силами і засобами передбачені даним договором роботи, а саме: ремонтні роботи за адресами: м. Львів, вул. Голубовича, 34 і м. Львів, вул. Сяйво, 15 та здає в обумовлені строки виконані роботи замовнику (п.1).

Відповідно до п.2.1 Договору, договірна вартість робіт за цим договором визначається відповідно до кошторисної документації на виконувані роботи, оформляється додатками до договору, які є невід'ємними частинами даного договору.

В процесі нового розгляду справи, позивачем долучено до матеріалів справи підписані сторонами протоколи узгодження договірних цін та договірні ціни до Договору №07/01 від 20.07.2005р. (Т.6 а.с.41-52) , зокрема, договірну ціну за капітальний ремонт дахів по вул. Голубовича, 34 у м. Львові на суму 42012,00 грн.; договірну ціну за ремонт приміщень по вул. Голубовича, 34 у м. Львові на суму 364873,00 грн.; договірну ціну за ремонт території по вул. Голубовича, 34 у м. Львові на суму 169488,00 грн. та договірну ціну за ремонт приміщень по вул. Сяйво, 15 у м. Львові на суму 55687,00 грн., а всього на загальну суму 632060,00 грн. Оригінали вказаних документів оглянуто судом в судовому засіданні.

Суд не бере до уваги твердження представників відповідача, що протоколи узгодження договірних цін та самі договірні ціни є підробленими і були виготовлені перед судовим засіданням 03.09.2015р., оскільки належних доказів, які б підтверджували факт підробки цих документів відповідачем не надано. Покликання ж представників відповідача на те, що про факт підробки цих документів свідчить відмінність підпису ОСОБА_5, а також такі обставини, як те, що судовий розгляд справи триває протягом п'яти років і позивач міг раніше подати вказані документи та те, що печатка відповідача знаходиться у позивача не заслуговують на увагу, оскільки такі являються лише припущеннями відповідача, не підтвердженими жодними доказами.

Таким чином, наявність згаданих протоколів узгодження договірних цін та самих договірних цін до Договору №07/01 від 20.07.2005р. спростовують твердження відповідача про те, що сторонами у цьому договорі не погоджено істотну умову договору - ціну, а відтак, він є неукладеним.

Крім цього, наявність вказаних протоколів, а також інших доказів, які знаходяться в матеріалах справи (зокрема актів приймання виконаних підрядних робіт) дають суду підстави прийти до висновку, що за своїм правовим характером Договір №07/01 від 20.07.2005р. являється договором будівельного підряду до котрого підлягають до застосування, зокрема, положення передбачені параграфом 3 Глави 61 ЦК України.

Відповідно до п.2.4 Договору №07/01, підставою для оплати є акти виконаних робіт. Порядок оплати: післяоплата згідно акту здачі-приймання виконаних робіт.

До матеріалів справи долучено акти приймання виконаних підрядних робіт типової форми №КБ-2в за листопад 2005 року на суму 42012,00грн., за листопад 2006 року на суму 169488,00грн., за серпень 2007 року на суму 44299,20грн., за листопад 2007 року на суму 34662,20грн., за липень 2008 року на суму 134169,60грн. та за грудень 2008 року на суму 55687,20грн., а всього на суму 480318,20 грн. (Т.3 а.с.81-131).

Зазначені акти підписано повноважними представниками сторін із зазначенням дати вчинення відповідної дії та скріплено їх печатками.

Щодо зауважень відповідача з приводу того, що підписи сторін проставлено не на кожному аркуші, а лише на останньому, що на його думку свідчить про те, що дані, наведені на попередніх аркушах та останній сторінці не співпадають , суд звертає увагу, що аркуші, на яких проставлено підписи сторін та їх печатки, містять також обов'язкову графу «Всього по акту» із зазначенням загальної вартості робіт, виконаних протягом визначеного періоду. Проведення математичного підрахунку дає можливість верифікувати належність аркушів, на яких проставлено підписи до конкретних актів виконаних робіт.

До кожного із вказаних актів долучено підсумкові відомості ресурсів (витрати - за прийнятими нормами). Також на підтвердження здійснення відповідних господарських операцій долучено податкові накладні №52 від 30.11.2005р., №7 від 09.02.2006р., №8 від 14.02.2006р., №27 від 03.07.2006р., №70 від 30.11.2006р., №43 від 31.08.2007р., №75 від 30.11.2007р., №26 від 31.07.2008р. та №62 від 30.12.2008р. (Т.3 а.с.132-140).

Відповідно до ч.4 ст.882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Спільним наказом Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21.06.2002р. №237/5 «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві» (чинний на момент виконання робіт за договором), затверджено типові форми первинних облікових документів у будівництві №КБ-2в «ОСОБА_4 приймання виконаних підрядних робіт» та №КБ-3 «Довідка про вартість виконаних підрядних робіт» та запроваджено їх застосування з 1 липня 2002 року.

Згідно наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №416/299 від 29.12.2000р., акт виконаних підрядних робіт складається для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт та проведення розрахунків за виконані підрядні роботи на будівництві на основі журналу обліку виконаних робіт у двох примірниках і подається субпідрядником - генпідряднику, генпідрядником - замовнику.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що належними доказами, які являються первинними та підтверджують факт виконання позивачем робіт і передання цих робіт відповідачу є акти приймання виконаних підрядних робіт форми № КБ-2в.

Суд зазначає, що в матеріалах справи знаходиться висновок №3095 судової інженерно-технічної експертизи, складений 14.02.2014р. в якому зазначено, що будівельні роботи, які проведені ТОВ ВКФ «Ряст» на об'єктах за адресою м. Львів, вул. Голубовича, 34 та Сяйво, 15, у м. Львові виконані у повному обсязі згідно актів приймання виконаних робіт (ф.КБ-2в), які прийняті і підписані замовником на суму 480315,00грн.

Разом з тим, оцінюючи вказаний висновок, як доказ у справі, суд вважає його неналежним та не бере до уваги, оскільки він є неповним, адже в ньому зазначено, що визначити за результатами обстеження перелік та об'єм робіт, виконаних в той чи інший період не вбачається можливим, оскільки значна частина робіт, що містяться в наданих на дослідження матеріалах є прихованими роботами та роботами, які перевіряються технічним наглядом в процесі їх виконання і не можуть бути перевірені обстеженням, тому для експертного висновку недостатньо первинних документів. При цьому, в постанові від 24.06.2015р. Вищий господарський суд України теж наголошує на неповноті висновку судової інженерно-технічної експертизи.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначає, що позивачем не доведено належними доказами факт виконання робіт за Договором №07/01 від 20.07.2005р. Натомість, як стверджують представники відповідача, позивачем жодних робіт не виконувалося.

З цього приводу суд вказує на наступне.

За змістом ст.ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами як письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вже зазначалося, позивачем на підтвердження факту виконання будівельних робіт за Договором №07/01мна загальну суму 480318,20 грн. та передачі цих робіт відповідачу було надано підписані між сторонами та скріплені печатками сторін ОСОБА_4 приймання виконаних підрядних робіт форми №КБ-2в, які являються первинними обліковими документами у будівництві.

Враховуючи дані акти, на відповідача покладається тягар доказування того, що відомості, відображені в них не відповідають дійсності. Суд зазначає, що належним доказом, який би доводив таке спростування являється висновок експерта. При цьому, судова експертиза може призначатись як з ініціативи суду, так і за клопотанням учасників судового процесу.

В постанові від 24.06.2015р. Вищий господарський суд України зазначив, що для вирішення даного судового спору необхідною умовою є проведення комплексної експертизи, оскільки головним завданням комплексної експертизи є розв'язання питань, які належать до суміжних знань експертів, тобто таких, що лежать у спільній площині кількох (двох і більше) галузей знань.

Враховуючи дану вказівку ВГСУ, на новому розгляді судом було запропоновано позивачу та відповідачу визначитися із призначенням в даній справі комплексної експертизи і вирішити питання щодо здійснення оплати за проведення вказаної експертизи.

В письмових поясненнях від 03.09.2015р. (Т.6 а.с.68-71) позивач заявив, що станом на сьогоднішній день проведення об'єктивної експертизи є неможливим. І у випадку призначення комплексної експертизи з ініціативи суду, вона позивачем оплачуватися не буде .

В письмових поясненнях від 03.09.2015р. (Т.6 а.с.72-73) відповідач зазначив, що на даний час відповідач не здійснює господарської діяльності та має скрутне фінансове становище, що унеможливлює оплату послуг експерта щодо надання висновку. Відтак відповідач не має змоги оплатити проведення експертизи, тому в разі призначення експертизи з покладенням обов'язку оплати на відповідача, оплачувати таку експертизу відповідач не буде .

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» №4 від 23.03.2012р. витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести заінтересована сторона, а у разі призначення господарським судом судової експертизи з власної ініціативи - сторона, визначена в ухвалі господарського суду про призначення судової експертизи. Тому в зазначеній ухвалі суд вправі зобов'язати відповідну сторону перерахувати, в тому числі шляхом здійснення попередньої оплати, суму витрат на проведення експертизи на рахунок експертної установи. У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони або сторони, зобов'язаної ухвалою господарського суду, від оплати витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи, суд може запропонувати іншій стороні оплатити ці витрати, а за відсутності і її згоди та за неможливості проведення судової експертизи без попередньої оплати її вартості суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, суд зазначає, що не зважаючи на вказівки ВГСУ щодо необхідності проведення в даній справі комплексної експертизи, від сторін не поступало клопотання про призначення цієї експертизи. Разом з тим, знаючи наперед, що жодна із сторін не здійснюватиме оплати за проведення експертизи , суд вважає за недоцільне призначати вказану експертизу із власної ініціативи із покладенням обов'язку здійснення оплати на відповідну сторону, оскільки такі дії суду матимуть наслідком необгрунтоване затягування судового процесу і призводитимуть до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку (це при тому, що вказана справа вже розглядається в судах впродовж п'яти років).

З огляду на викладене суд розглядає дану справу на підставі наявних в матеріалах справи доказів. При цьому наголошує, що за відсутності висновку експерта, який би спростовував відомості викладені в актах приймання виконаних підрядних робіт форми №КБ-2в, твердження відповідача, що позивачем не виконувалися та не передавалися роботи за Договором №07/01 від 20.07.2005р. є недоведеними.

На підтвердження часткової оплати виконаних робіт ВТФ «Опір» на суму 261030,00грн. позивачем долучено до матеріалів справи банківські виписки про рух коштів по рахунку ТОВ «ВКФ «Ряст» за період з 26.12.2005р. по 07.09.2009р. включно (Т.3 а.с.141-161) .

Відповідно до ч.1 ст.875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Згідно з ч.4 ст.879 ЦК України, оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які би свідчили про повне виконання ВТФ «Опір» взятого на себе за Договором №07/01 від 20.07.2005р. обов'язку із оплати за виконані ТОВ «ВКФ «Ряст» роботи.

Окрім цього, до матеріалів справи долучено акт звірки взаємних розрахунків між сторонами по оплаті за виконані електромонтажні, ремонтно-будівельні роботи, поставку електротоварів та будматеріалів згідно договору 07/01 від 20.07.2005р., підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками, за яким сальдо станом на 15.06.2010р. на користь ТОВ «ВКФ «Ряст» становить 219287,80грн. (Т.3 а.с.79-80).

Твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи дозволу на виконання будівельно-монтажних робіт не спростовує факту виконання робіт ТОВ «ВКФ «Ряст» за Договором №07/01 від 20.07.2005р. Окрім того, суд звертає увагу, що згідно п.1.2 ДБН А.3.1-5-96 «Організація будівельного виробництва» (чинний на момент підписання договору та виконання робіт), обов'язок отримання такого дозволу покладається на замовника.

Судом не береться до уваги твердження відповідача, що в Договорі №07/01 від 20.07.2005р. не передбачено всіх істотних умов (які повинні у відповідності до ч.5 ст.318 ГК України бути передбачені в договорах такого роду), що свідчить про його неукладення, оскільки як вбачається з матеріалів справи, позивачем та відповідачем виконувався вказаний договір. Разом з тим, як роз'яснив Пленум ВГСУ в п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.

Враховуючи вищенаведене, на виконання вказівок ВГСУ викладених в постанові від 24.06.2015р., суд зазначає, що наявність основної заборгованості за Договором про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010р. в частині 219287,80грн., не оплачених ВТФ «Опір» за виконані ТОВ ВКФ «Ряст» роботи згідно Договору №07/01 від 20.07.2005р. не спростована відповідачем та обгрунтовується самим Договором №07/01, протоколами узгодження договірних цін до вказаного договору, ОСОБА_4 приймання виконаних підрядних робіт форми №КБ-2в, які являються первинними обліковими документами у будівництві, банківськими виписками про рух коштів, а також іншими матеріалами справи.

2. Правові відносини, які виникли між ТОВ ВКФ «Ряст» та ВТФ «Опір» згідно Договору №04/06 від 03.05.2006р.

Між ТОВ ВКФ «Ряст» (замовник за договором) та ВТФ «Опір» (підрядник за договором) укладено Договір №04/06 від 03.05.2006р. (Т.3 а.с. 162-165) , за яким підрядник виконує на власний ризик власними та залученими силами і засобами передбачені даним договором роботи, а саме: ремонтно-будівельні та електромонтажні роботи та здає в обумовлені строки виконані роботи замовнику (п.1).

Відповідно до п.2.1 Договору, договірна вартість робіт за цим договором визначається відповідно до кошторисної документації на виконувані роботи, оформляється додатками до договору, які є невід'ємними частинами даного договору.

В процесі нового розгляду справи, позивачем долучено до матеріалів справи підписані сторонами протоколи узгодження договірних цін та договірні ціни до Договору №04/06 від 03.05.2006р. (Т.6 а.с.53-67) , зокрема, договірну ціну за електромонтажні роботи за адресою: м. Львів, вул. Варшавська, 136 (квартирні електромережі, коридорні електромережі) на суму 21200,40 грн.; договірну ціну за винесення за межі будівництва 4-х кабельних ліній 10КВ на суму 81000,00 грн.; договірну ціну за виконання електромонтажних робіт за адресою: м. Львів, вул. Варшавська, 136 4-9 поверхи 1 та 2 під'їздів (квартирні електромережі, коридорні електромережі) на суму 52400,40 грн.; договірну ціну за ремонт кабельних ліній за адресою: м. Львів, вул. Варшавська на суму 34800,00 грн. та договірну ціну за виконання електромонтажних робіт за адресою: м. Львів, вул. Варшавська, 136 (3, 4, 5 під'їзди) (квартирні електромережі, коридорні електромережі) на суму 122606,40 грн., а всього на загальну суму 312007,20 грн. Оригінали вказаних документів оглянуто судом в судовому засіданні.

Суд не бере до уваги твердження представників відповідача, що протоколи узгодження договірних цін та самі договірні ціни є підробленими і були виготовлені перед судовим засіданням 03.09.2015р., оскільки належних доказів, які б підтверджували факт підробки цих документів відповідачем не надано. Покликання ж представників відповідача на те, що про факт підробки цих документів свідчить відмінність підпису ОСОБА_5, а також такі обставини, як те, що судовий розгляд справи триває протягом п'яти років і позивач міг раніше подати вказані документи, та те, що печатка відповідача знаходиться у позивача не заслуговують на увагу, оскільки такі являються лише припущеннями відповідача не підтвердженими жодними доказами.

Таким чином, наявність згаданих протоколів узгодження договірних цін та самих договірних цін до Договору №04/06 від 03.05.2006р. спростовують твердження відповідача про те, що сторонами у цьому договорі не погоджено істотну умову договору - ціну, а відтак, він є неукладеним.

Крім цього, наявність вказаних протоколів, а також інших доказів, які знаходяться в матеріалах справи (зокрема, актів приймання виконаних підрядних робіт) дають суду підстави прийти до висновку, що за своїм правовим характером Договір №04/06 від 03.05.2006р. являється договором будівельного підряду до котрого підлягають до застосування, зокрема, положення передбачені параграфом 3 Глави 61 ЦК України.

Відповідно до п.2.4 договору, підставою для оплати є акти виконаних робіт. Порядок оплати: післяоплата згідно акту здачі-приймання виконаних робіт. Згідно з п.2.5 договору, замовник має право на авансування.

До матеріалів справи долучено наступні акти приймання виконаних підрядних робіт типової форми №КБ-2в за червень 2007 року на суму 81000,00грн., за січень 2008 року на суму 21200,00грн., за березень 2008 року на суму 52400,00грн. та за грудень 2008 року на суму 34800,00грн. (Т.3 а.с.170-194).

Зазначені акти підписано повноважними представниками сторін із зазначенням дати вчинення відповідної дії та скріплено їх печатками.

Суд звертає увагу, що аркуші, на яких проставлено підписи сторін містять також обов'язкову графу «Всього по акту» із зазначенням загальної вартості робіт, виконаних протягом визначеного періоду. Проведення математичного підрахунку дає можливість визначити вартість та обсяги виконаних робіт.

До кожного із них долучено підсумкові відомості ресурсів (витрати - за прийнятими нормами).

Відповідно до ч.4 ст.882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Спільним наказом Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21.06.2002р. №237/5 «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві» (чинний на момент виконання робіт за договором), затверджено типові форми первинних облікових документів у будівництві №КБ-2в «ОСОБА_4 приймання виконаних підрядних робіт» та №КБ-3 «Довідка про вартість виконаних підрядних робіт» та запроваджено їх застосування з 1 липня 2002 року.

Згідно наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №416/299 від 29.12.2000р., акт виконаних підрядних робіт складається для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт та проведення розрахунків за виконані підрядні роботи на будівництві на основі журналу обліку виконаних робіт у двох примірниках і подається субпідрядником - генпідряднику, генпідрядником - замовнику.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що належними доказами, які являються первинними та підтверджують факт виконання відповідачем робіт і передання цих робіт позивачу є акти приймання виконаних підрядних робіт форми № КБ-2в.

На підтвердження проведених за договором оплат на користь ВТФ «Опір» на суму 311800,00грн. позивачем долучено до матеріалів справи банківські виписки про рух коштів по рахунку ТОВ ВКФ «Ряст» за період з 03.05.2006р. по 12.12.2008р. включно (Т.3 а.с.223-253).

Відповідно до ч.1 ст.875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Згідно з ч.4 ст.879 ЦК України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснено часткове авансування передбачених договором робіт на суму 94200,00грн., однак доказів на підтвердження виконання підрядником робіт на таку суму до матеріалів справи не долучено.

До матеріалів справи також долучено Угоду про припинення договору №04/06 від 03.05.2006р., підписану сторонами 20.01.2009р. (Т.3 а.с.166-167) , якою встановлено, що станом на 20.01.2009р. замовником сплачено на виконання договору 311800,00грн., а підрядником виконано робіт та здано згідно актів здачі-приймання виконаних робіт на загальну суму 219400,00грн. (п.2), відтак на день її підписання, замовником зайво сплачено 92400,00грн. (п.3).

Відповідно до п.4 угоди, сторони домовились припинити дію договору №04/06 від 03.05.2006р. шляхом його розірвання з моменту підписання цієї угоди. Окрім цього, підрядник, згідно п.5 угоди, зобов'язався перерахувати замовнику суму зайво сплаченого, яка визначена в п.3 угоди в 20-денний термін, з моменту її підписання.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які би свідчили про повне виконання ВТФ «Опір» робіт на суму 311800,00 грн. (яка була проплачена позивачем), а також належні докази повернення ТОВ ВКФ «Ряст» авансових коштів.

Окрім цього, до матеріалів справи долучено акт звірки взаємних розрахунків між сторонами по оплаті за виконані електромонтажні, ремонтно-будівельні роботи згідно Договору 04/06 від 03.05.2006р., підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками, за яким сальдо станом на 15.06.2010р. на користь ТОВ ВКФ «Ряст» становить 92400,00грн. (Т.3 а.с.168-169) .

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує, що платіжні документи, надані позивачем не свідчать про розрахунки саме за Договором 04/06 від 03.05.2006р., оскільки в призначенні платежу у всіх без винятку виписках з банку зазначено, що оплата здійснювалася згідно рахунку за товари та/або роботи. Між сторонами було укладено багато договорів, а відтак не можна зробити висновок, що вказані проплати позивача здійснювалися в межах спірного договору.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 1089 ЦК України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків визначені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Національного банку України від 21.01.2004 року №22. Нормами зазначеної Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів, в тому числі, платіжних доручень.

Відповідно до п. 1.13 Інструкції платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Вимоги до форми платіжного доручення зазначені у п. 3.1 Інструкції, відповідно до якої платіжне доручення повинно містити такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату складання і номер; прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; найменування та код банку платника; найменування/прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; найменування та код банку отримувача; суму цифрами та словами; призначення платежу ; підпис платника.

При цьому, п. 3.9. Інструкції встановлено, що реквізит "призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Відповідно до пункту 2.29 Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платник може змінити реквізит "Призначення платежу" до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення.

Згідно листа Національного банку України від 09.06.2011 N 25-111/1438-7141 після списання коштів з рахунку платника, питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами переказу без участі банку .

З матеріалів справи вбачається, що в наданих позивачем виписках з банку в графі «Призначення платежу» зазначено, що оплата здійснювалася згідно рахунку за товари та/або роботи. Разом з тим, суд бере до уваги те, що після здійснення вказаних проплат, в Угоді про припинення договору №04/06 від 03.05.2006р., підписаній сторонами 20.01.2009р., сторони уточнили інформацію щодо призначення цих коштів та вирішили, що платежі на вказану суму було здійснено за Договором №04/06 від 03.05.2006р.

Також суд зазначає те, що акти звірки взаємних розрахунків не являються первинними документами, які підтверджують наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань між сторонами, оскільки такі акти є лише документами по яких бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій .

Разом з тим, згідно ст.3 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства .

Таким чином, хоча акти звірки взаємних розрахунків не являються первинними документами, у цих актах сторони вправі уточнювати інформацію щодо призначення платежів здійснених згідно платіжних доручень (які являються первинними документами), оскільки акти звірки є документами, які підтверджують рух грошових коштів підприємства.

Як вже зазначалося, в підписаному між сторонами ОСОБА_4 звірки взаємних розрахунків між сторонами по оплаті за виконані електромонтажні, ремонтно-будівельні роботи згідно Договору 04/06 від 03.05.2006р., сторони зазначили, що платежі на суму 311800,00 грн. було здійснено за Договором №04/06 від 03.05.2006р. (Т.3 а.с.168-169)

Враховуючи вищенаведене, позивачем належними доказами доведено факт перерахування коштів за Договором 04/06 від 03.05.2006р. А тому, на виконання вказівок ВГСУ викладених в постанові від 24.06.2015р. суд зазначає, що наявність основної заборгованості за договором про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010р. в частині 92400,00 грн., не повернутих ВТФ «Опір» авансових коштів, сплачених ТОВ ВКФ «Ряст» за Договором №04/06 від 03.05.2006р. не спростована відповідачем та обгрунтовується самим Договором №04/06, протоколами узгодження договірних цін до вказаного договору, банківськими виписками про перерахунок 311800,00 грн. (які являються первинними обліковими документами), Угодою про припинення договору та актом звірки взаємних розрахунків (які являються документами в яких сторони уточнили інформацію щодо призначення платежів), а також відсутністю в матеріалах справи підписаних ОСОБА_4 приймання виконаних підрядних робіт форми №КБ-2 на повну суму оплати.

3. Правові відносини, які виникли між ТОВ ВКФ «Ряст» та ВТФ «Опір» згідно Договору №01/06 від 27.05.2006р.

Також між ТОВ ВКФ «Ряст» (покупець за договором) та ВТФ «Опір» (постачальник за договором) укладено Договір №01/06 поставки товару від 27.07.2006р. (Т.4 а.с.1-3) , за яким постачальник зобов'язався передати у власність покупцю товар, кількість і асортимент якого визначається в супровідних накладних, а покупець - прийняти даний товар і сплатити ціну, визначену у супровідній накладній відповідно до кожного конкретного факту поставки товару (п.1.1).

Відповідно до п.1.4 Договору, загальна вартість товару, що є предметом даного договору, становить сукупність усіх поставок за договором. Ціни на товар вказуються у конкретних супровідних накладних, специфікаціях. Орієнтовна вартість товару становить 900000,00грн., в т.ч. ПДВ - 150000,00грн.

Згідно з п.3.2 Договору, передача товару постачальником і прийняття його покупцем посвідчуються відповідними бухгалтерськими документами (видаткові накладні, акти прийому-передачі, тощо), які підписуються повноважними представниками сторін даного договору.

Відповідно до п.2.1 Договору, покупець зобов'язаний провести повну оплату за поставлений товар не пізніше як за 30 календарних днів з моменту виписування накладної в розмірі, визначеному в кожній відповідні накладній на отримання товару та відповідно до вказаних в ній цін. Проте, пунктом 2.4 Договору, передбачено право покупця здійснювати авансові платежі, які зараховуються в день підписання накладної.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем сплачено 868060,00грн., що підтверджується банківськими виписками про рух коштів по рахунку ТзОВ «Виробничо-комерційна фірма «Ряст» за період з 27.07.2006р. по 26.03.2010р. включно (Т.4 а.с.9-56) . З вказаних банківських виписок прослідковується, що оплата здійснювалася, зокрема, за кабель, електротовари та інший товар.

Як зазначає позивач, на виконання умов вказаного договору відповідачем поставлено товару на суму 285312,80грн. Разом з тим, належних доказів поставки відповідачем цього товару позивач не надав. Надав суду пояснення, що в нього відсутні первинні документи поставки ВТФ «Опір» товару, оскільки термін зберігання таких документів відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2012р. №578/5 - закінчився.

Таким чином, як зазначає позивач, ним недопоставлено товару на суму 582747,20грн.

Як передбачено ч.1 ст.712 ЦК України та ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

До матеріалів справи також долучено угоду про припинення договору №01/06 поставки товару від 27.07.2006р. (Т.4 а.с.4-5) , підписану сторонами 14.05.2010р., якою встановлено, що станом на 14.05.2010р. покупцем сплачено на виконання договору поставки 868060,00грн., а постачальником поставлено товар на загальну суму 285312,80грн. (п.2), відтак, на день її підписання, постачальником не поставлено продукцію, яка оплачена покупцем на суму 582747,20грн. (п.3).

Відповідно до п.4 угоди, сторони домовились припинити дію договору №01/06 від 27.07.2006р. шляхом його розірвання з моменту підписання цієї угоди. Окрім цього, постачальник, згідно п.5 угоди, зобов'язався перерахувати суму передоплати, яка визначена в п.3 угоди в 20-денний термін, з моменту її підписання.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які би свідчили про повне виконання ВТФ «Опір» взятого на себе зобов'язання із повернення авансових платежів ТОВ ВКФ «Ряст».

Окрім цього до матеріалів справи долучено акт звірки взаємних розрахунків між сторонами по оплаті за поставку електротоварів згідно договору №01/06 від 27.07.2006р. (Т.4 а.с.6-8) , підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками, за яким сальдо станом на 14.05.2010р. на користь ТзОВ «Виробничо-комерційна фірма «Ряст» становить 582747,20грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує, що платіжні документи, надані позивачем не свідчать про розрахунки саме за Договором №01/06 від 27.07.2006р., оскільки в призначенні платежу у всіх без винятку виписках з банку зазначено, що оплата здійснювалася згідно рахунку за товари та/або роботи. Між сторонами було укладено багато договорів, а відтак не можна зробити висновок, що вказані проплати позивача здійснювалися в межах спірного договору.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 1089 ЦК України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків визначені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Національного банку України від 21.01.2004 року №22. Нормами зазначеної Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів, в тому числі, платіжних доручень.

Відповідно до п. 1.13 Інструкції платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Вимоги до форми платіжного доручення зазначені у п. 3.1 Інструкції, відповідно до якої платіжне доручення повинно містити такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату складання і номер; прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; найменування та код банку платника; найменування/прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; найменування та код банку отримувача; суму цифрами та словами; призначення платежу ; підпис платника.

При цьому, п. 3.9. Інструкції встановлено, що реквізит "призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Відповідно до пункту 2.29 Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платник може змінити реквізит "Призначення платежу" до списання коштів з його рахунку, оформивши нове платіжне доручення.

Згідно листа Національного банку України від 09.06.2011 N 25-111/1438-7141 після списання коштів з рахунку платника, питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами переказу без участі банку .

З матеріалів справи вбачається, що в наданих позивачем виписках з банку в графі «Призначення платежу» зазначено, що оплата здійснювалася згідно рахунку за товари та/або роботи. Разом з тим, суд бере до уваги те, що після здійснення вказаних проплат, в Угоді про припинення договору №01/06 від 27.07.2006р., підписаній сторонами 14.05.2010р., сторони уточнили інформацію щодо призначення цих коштів та вирішили, що платежі на суму 868060,00грн. було здійснено за Договором №01/06 від 27.07.2006р.

Також суд зазначає те, що акти звірки взаємних розрахунків не являються первинними документами, які підтверджують наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань між сторонами, оскільки такі акти є лише документами по яких бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій .

Разом з тим, згідно ст.3 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства .

Таким чином, хоча акти звірки взаємних розрахунків не являються первинними документами, у цих актах сторони вправі уточнювати інформацію щодо призначення платежів здійснених згідно платіжних доручень (які являються первинними документами), оскільки акти звірки є документами, які підтверджують рух грошових коштів підприємства.

Як вже зазначалося, в підписаному між сторонами ОСОБА_4 звірки взаємних розрахунків між сторонами по оплаті за виконані електромонтажні, ремонтно-будівельні роботи згідно Договору №01/06 від 27.07.2006р., сторони зазначили, що платежі на суму 868060,00грн. було здійснено за Договором №01/06 від 27.07.2006р.

Враховуючи вищенаведене, позивачем належними доказами доведено факт перерахування коштів за вказаним Договором. Більше того, відповідачем не надано доказів того, що кошти, які перераховувалися позивачем згідно наявних в матеріалах справи банківських виписок, перераховувалися за якимось іншим договором, який було укладено між сторонами.

Судом не береться до уваги твердження відповідача, що в Договорі №01/06 від 27.07.2006р. не передбачено всіх істотних умов (зокрема найменування та кількість продукції, яка мала бути поставленою), що свідчить про його неукладення, оскільки як вбачається з матеріалів справи, позивачем та відповідачем виконувався вказаний договір.

Разом з тим, як роз'яснив Пленум ВГСУ в п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами.

Більше того, суд звертає увагу на те, що в п.1.1 Договору сторони погодили, що кількість і асортимент товару визначатиметься в супровідних накладних. Разом з тим, відсутність в матеріалах справи супровідних накладних жодним чином не свідчить про неукладеність договору.

Враховуючи вищенаведене, на виконання вказівок ВГСУ викладених в постанові від 24.06.2015р., суд зазначає, що наявність основної заборгованості за договором про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010р. в частині 582747,20грн., не повернутих ВТФ «Опір» авансових коштів, сплачених ТОВ ВКФ «Ряст» за Договором №01/06 від 27.07.2006р., не спростована відповідачем та обгрунтовується самим Договором №01/06, банківськими виписками про перерахунок 868060,00 грн. (які являються первинними обліковими документами), Угодою про припинення договору та актом звірки взаємних розрахунків (які являються документами в яких сторони уточнили інформацію щодо призначення платежів), а також відсутністю в матеріалах справи доказів поставки відповідачем товару на оскаржувану суму.

4. Правові відносини, які виникли між ТОВ ВКФ «Ряст» та ВТФ «Опір» згідно Договору безвідсоткової позики від 17.06.2009р.

Між ТОВ ВКФ «Ряст» (позикодавець за договором) та ВТФ «Опір» (позичальник за договором) укладено Договір безвідсоткової позики від 17.06.2009р. (Т.4 а.с.57-58) , за яким позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти в розмірі, що обумовлені цим договором, а позичальник зобов'язався повернути таку саму суму грошових коштів в порядку та на умовах, визначених цим договором (п.1.1).

За умовами цього договору, він є безвідсотковим (п.2.2), а розмір позики становить 55000,00грн. (п.2.1).

Позикодавець надає позику протягом 3 банківських днів з моменту його підписання (п.3.1). Позика надається у безготівковому порядку (п.3.2). Позика вважається наданою позикодавцем позичальнику з моменту перерахування грошей, що підтверджує платіжне доручення (п.3.3).

До матеріалів справи долучено копію банківської виписки про рух коштів по рахунку позивача, у якій відображено безготівковий переказ коштів в розмірі 55000,00грн. з рахунку ТОВ ВКФ «Ряст» на рахунок ВТФ «Опір» із призначенням платежу: «Безвідсоткова цільова позика згідно договору позики від 17.06.2009р. без ПДВ». (Т.4 а.с.60-62).

В матеріалах справи відсутні докази, які би спростовували зазначені обставини. Відтак, суд приходить до висновку, що позивачем взяте на себе за договором зобов'язання із передання у власність відповідача грошових коштів виконано своєчасно та в повному обсязі.

Відповідно до умов договору, строк надання позики позичальнику становить 6 місяців з моменту надання позики та оформлення в порядку, передбаченому п.3.3 цього договору (4.1). Остаточною датою повернення позики є: « 17» грудня 2009 року (п.4.2). Позика повертається шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок позикодавця (п.5.1). Позика вважається повернутою в момент фактичної передачі позичальником позикодавцеві суми позики, визначеної в п.2.1 цього договору, що підтверджує оформлений належним чином прибутковий касовий ордер або зарахування грошової суми, що позичалася, на поточний рахунок позикодавця (п.5.2).

Згідно зі ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як визначено ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернута позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що свідчили б про повне чи часткове повернення ВТФ «Опір» грошових коштів, отриманих від ТОВ ВКФ «Ряст» за договором безвідсоткової позики від 17.06.2009р. Натомість, у акті звірки взаємних розрахунків по наданню безвідсоткової цільової позики згідно договору позики від 17.06.2009р., підписаному повноважними представниками сторін та скріпленому їх печатками, зазначено, що сальдо станом на 15.06.2010р. становить 55000,00 грн. на користь ТОВ ВКФ «Ряст» (Т.4 а.с.59) .

Враховуючи вищенаведене, на виконання вказівок ВГСУ викладених в постанові від 24.06.2015р., суд зазначає, що наявність основної заборгованості за договором про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010р. в частині 55000,00грн., отриманих ВТФ «Опір» за договором безвідсоткової позики від 17.06.2009р. та не повернутих останнім не спростована відповідачем та обгрунтовується самим договором позики, банківською випискою про перерахування коштів в сумі 55000,00 грн. та відсутністю доказів повернення цих коштів.

Суд не приймає до уваги зауваження відповідача про те, що при підписанні договору про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010р. та актів звірок, директор ВТФ «Опір» п. Франчук С.Н. та бухгалтер підприємства п. Деба Л.І. діяли недобросовісно та всупереч інтересам ВТФ «Опір», протиправно стверджуючи про наявність боргу, якого насправді не існує, оскільки зазначені припущення не підтверджені належними та допустимими доказами. До матеріалів справи приєднано фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва - ТзОВ ВКФ «Ряст», складений станом на 31.12.2013р. та поданий в ДПІ у Шевченківському районі м. Львова ГУ Міндоходів Львівської області 28.02.2014р., за яким, згідно із розшифровкою рядка 160 «Дебіторська заборгованість» за ВТФ «Опір» ТМАІ ЛОАІ ВОІ СОІУ числиться дебіторська заборгованість в розмірі 949435,00грн. Відповідачем фінансових звітів ВТФ «Опір» не надано.

Щодо тверджень відповідача про те, що договір про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010р. не може служити підставою для позову, оскільки він є неукладеним, зважаючи на те, що від імені ТзОВ ВКФ «Ряст» зазначений документ підписано заступником директора п. Зелінським О.В., який діяв на підставі Статуту, а не довіреності, а відтак, не мав повноважень на вчинення таких дій, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 15.36 статуту ТзОВ ВКФ «Ряст» в редакції від 25.06.2006р., що діяла на момент укладення вказаного договору, зазначено, що в разі тимчасової відсутності директора його повноваження здійснює заступник директора, який без довіреності і на час виконання обов'язків директора має повноваження директора передбачені статутом.

Окрім того, згідно зі ст.241 ЦК України, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Так, до матеріалів справи долучено лист ВТФ «Опір» №02 від 15.02.2011р. за підписом директора п. Франчука С.Н., надісланий у відповідь на вимогу позивача про проведення оплати за договором від 15.06.2010р., із проханням про відтермінування сплати, що свідчить про визнання факту існування договору.

Щодо твердження відповідача про відсутність заборгованості перед позивачем зважаючи на оплати, проведені ним у 2005-2010 роках суд, проаналізувавши долучені відповідачем банківські виписки про рух коштів по рахунках ВТФ «Опір» та оцінивши їх у сукупності із іншими доказами по справі приходить до висновку, що частина із вказаних платежів врахована сторонами при укладенні договору про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010р. та відображена у підписаних ними актах звірок. Щодо решти зазначених у банківських виписках платежів, відповідачем висловлено припущення про їх можливе зарахування на погашення заборгованості, проте не доведено, що вказані господарські операції здійснені на виконання зобов'язань за будь-яким із договорів, зазначених у п.1 договору про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010р.

Оскільки, визначений договором про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010р. розмір заборгованості ВТФ «Опір» перед ТОВ ВКФ «Ряст» на суму 949435,00грн. обґрунтований матеріалами справи, доказів на підтвердження її погашення повністю чи частково сторонами не подано, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу відповідачем не спростовані, а відтак підлягають до задоволення.

Що стосується позовних вимог про стягнення пені, штрафу, 3% річних та індексу інфляції, суд зазначає наступне.

У відповідності до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Правова норма ч.1 ст.612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст.230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У договорі про врегулювання відносин щодо взаємних розрахунків від 15.06.2010р. сторони дійшли згоди, що за прострочення здійснення оплати згідно графіку, визначеного в п.3 договору сторона 2 сплачує стороні-1 пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від несплаченої суми (п.5), а за порушення терміну погашення, встановленого у п.4 цього договору (яким визначено кінцевий термін погашення заборгованості - 31.12.2010р.) сторона 2 зобов'язана сплатити стороні-1 штраф у розмірі 20% від простроченої суми (п.8).

Натомість сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проаналізувавши долучені позивачем до заяви про уточнення позовних вимог (вх.№682/12 від 12.01.2012р.), яка прийнята судом, розрахунки сум, заявлених до стягнення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 18586,81грн. пені, нарахованих за період з 26.08.2010р. по 25.02.2011р. включно, 189887,00грн. штрафу в розмірі 20% від суми основного боргу та 25611,33грн. 3% річних, нарахованих за період з 26.08.2010р. по 20.09.2011р. підлягають до задоволення в повному обсязі.

В той же час, суд звертає увагу на роз'яснення, надані Пленумом Вищого господарського суду у Постанові №14 від 17.12.2013р. Так, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п.3.1). Відповідно до п.3.2 вказаної Постанови, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Провівши перерахунок в межах визначеного позивачем періоду з 26.08.2010р. по 20.09.2011р., суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення індексу інфляції підлягають до задоволення частково в розмірі 131971,46грн.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як роз'яснено Пленумом Вищого господарського суду України у п.4.4 Постанови №7 від 21.02.2013р., у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Суд звертає увагу, що відповідно до п.19 ст.5 Закону України «Про судовий збір», громадські організації інвалідів (спілки та інші об'єднання громадських організацій інвалідів), їх підприємства, установи та організації, громадські організації ветеранів, їх підприємства, установи та організації звільнені від сплати судового збору за подання позовів, з якими вони звертаються до суду.

В той же час, відповідно до ч.4 ст.49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Відтак, суд приходить до висновку, що витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача в розмірі 26309,82грн. за розгляд справи господарським судом першої інстанції, 13154,92грн. за розгляд касаційної скарги на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2014р., 12379,04 грн. за розгляд касаційної скарги на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.03.2015р. та стягнути їх на користь позивача. В решті, судові витрати слід покласти на позивача, в тому числі, стягнути в Доход державного бюджету України 30,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення господарського суду від 20.02.2012р. та 30,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення господарського суду від 16.12.2014р., враховуючи звільнення відповідача від сплати судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду.

Також суд звертає увагу, що п.3 ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 25.12.2012р. у справі №5015/7256/11 проведення оплати виставленого експертною установою рахунку для проведення експертизи покладено на ВТФ «Опір». У листі Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз №3095 від 14.02.2014р. (вх.№01-04/1242/14 від 03.03.2014р.) зазначено, що експертиза вартістю 7360,00грн. оплачена попередньо стороною по справі.

Відповідно до п.3 ч.5 ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, суд приходить до висновку, що витрати на проведення судової експертизи в розмірі 16,74 грн. слід покласти на ТзОВ ВКФ «Ряст», в решті - на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Виробничо-торгівельної фірми «Опір» Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України» (м. Львів, вул. Генерала Чупринки, буд.85; код ЄДРПОУ 308233194) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Ряст» (м. Львів, вул. Лінкольна, буд.23; код ЄДРПОУ 13834333) 949435,00грн. основного боргу, 18586,81грн. пені, 189887,00грн. штрафу, 25611,33грн. 3% річних, 131971,46грн. індексу інфляції та 51843,78 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Ряст» (м. Львів, вул. Лінкольна, буд.23; код ЄДРПОУ 13834333) в доход Державного бюджету України 60,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення господарського суду.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Ряст» (м. Львів, вул. Лінкольна, буд.23; код ЄДРПОУ 13834333) на користь Виробничо-торгівельної фірми «Опір» Трускавецької міської асоціації інвалідів Львівської обласної асоціації інвалідів Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України» (м. Львів, вул. Генерала Чупринки, буд.85; код ЄДРПОУ 308233194) 16,74 грн. витрат за проведення судової експертизи.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

7. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 15.10.2015р.

Суддя Крупник Р.В.