Постанова

від 06.10.2015 по справі 911/1511/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2015 р. Справа№ 911/1511/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Овчінніков С.О., Матюшина О.В.;

відповідача: Косянчук В.В.;

третьої особи: Чепурда П.І.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємства "Сітал Гласс"

на рішення Господарського суду Київської області

від 21.07.2015р.

у справі №911/1511/13 (суддя Ярема В.А.)

за позовом Приватного підприємства "Сітал Гласс"

до Приватного акціонерного товариства "Білицький завод

"Теплозвукоізоляція"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Голови комітету кредиторів Приватного акціонерного

товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" Медведєва

Тараса Олександровича

про стягнення 3 344 029,92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Сітал Гласс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" (далі - відповідач) 3 360 404,86 грн. шкоди, завданої внаслідок знесення відповідачем належної позивачу тимчасової споруди та знищення належного йому майна.

В процесі судового розгляду позивач неодноразово уточняв свої вимоги і згідно з останньою заявою від 01.10.2013р. (том справи - 2, аркуші справи - 166-167) позивач просив суд стягнути з відповідача 3 344 029,92 грн. шкоди, з них: 2 451 489,00 грн. - майнова шкода, 859 603,92 грн. - упущена вигода, 33 000,00 грн. - витрати, пов'язані з оплатою послуг експерта-оцінювача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач зніс (знищив) належну позивачу тимчасову споруду у спосіб, який призвів до знищення як самої споруди, так і цінного обладнання, матеріалів для виробництва автомобільного скла та інших майнових активів позивача. Шкода, завдана позивачу, має бути відшкодована відповідачем.

Відповідач проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості вимог позивача належними доказами. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- позивач без дозволу відповідача збудував на орендованій виробничій площадці тимчасову споруду, чим порушив умови укладеного між сторонами договору, який відповідач вирішив розірвати в порядку ст. 783 Цивільного кодексу України;

- позивачем не доведено, що саме відповідач вчинив дії, пов'язані зі знесенням належної позивачу тимчасової споруди та, які за своїми наслідками, спричинили б позивачу заявлену до стягнення шкоду;

- в судовому порядку було встановлено, що договір оренди між позивачем та відповідачем є неукладеним, а тому він не породжує для сторін жодних прав та обов'язків;

- позивач не надав жодного доказу на підтвердження набуття права власності на спірну споруду, а також документів, які б свідчили про прийняття закінченого об'єкту будівництва в експлуатацію, у зв'язку з чим позивач не може вважатися власником такої споруди;

- позивач не надав документів на підтвердження наявності у нього збитків, пов'язаних із знесенням тимчасової споруди, та доказів перебування обладнання в знесеній споруді, а тому позивачем не підтверджий факт настання збитків у зв'язку зі знищенням такого обладнання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.05.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 196-197), на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено голову комітету кредиторів Приватного акціонерного товариства "Білицький завод "Теплозвукоізоляція" Медведєва Тараса Олександровича (далі - третя особа).

Третя особа проти позову заперечувала, зазначаючи наступне:

- договір оренди між позивачем та відповідачем є неукладеним і таким, що не породжує для сторін права та обов'язки, оскільки при укладенні договору не було дотримано вимог ст. 794 Цивільного кодексу України;

- оскільки договір оренди є неукладеним, то в даному випадку відсутні підстави для стягнення з відповідача збитків у зв'язку з неналежним виконанням вказаного договору;

- позивачем не доведено: протиправність дій чи бездіяльності саме відповідача (його працівників під час виконання ними своїх трудових або службових обов'язків); які саме дії (бездіяльність) відповідача призвели до збитків (наявність зв'язку зі збитками); розмір заявлених до стягнення збитків.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.11.2014р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2015р., позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 780 760,78 грн. матеріальної шкоди, 233 602,80 грн. вартості робіт по відновлювальному ремонту тимчасової будівлі, 5 786,00 грн. вартості пінопласту та 67 208,00 грн. відшкодування судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (том справи - 4, аркуші справи - 171-178, 272-278).

Постановою Вищого господарського суду України від 30.04.2015р. рішення Господарського суду Київської області від 26.11.2014р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2015р. у справі №911/1511/13 було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (том справи - 5, аркуші справи - 70-77). Скасовуючи рішення судів попередніх інстанції, Вищий господарський суд України в своїй постанові, зокрема, зазначав наступне:

- господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час вирішення спору у цій справі не встановлено з належних доказів вчинення протиправних дій саме відповідачем (зокрема, що знесення тимчасової споруди позивача було здійснено саме відповідачем) та їх зв'язку зі збитками позивача;

- рішення місцевого господарського суду не містить посилань на конкретні докази, з яких встановлено факт знесення тимчасової споруди позивача саме відповідачем. Лист прокуратури міста Ірпеня (вих.№62-1517) від 03.03.2015р., на який послався господарський суд апеляційної інстанції у прийнятій постанові, не є таким доказом у розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, згідно положень цієї статті, вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, (а не лист органу прокуратури під час проведення досудового розслідування) є обов'язковим для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою;

- при розгляді спору, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не було належним чином з'ясовано матеріально-правові підстави заявлених позовних вимог, а саме, на які саме норми права посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог та чи вважає позивач, що до відшкодування підлягає позадоговірна шкода чи, що збитки були заподіяні йому у зв'язку з неналежним виконанням (невиконанням, порушенням) відповідачем зобов'язання за договором (в цьому випадку, також має бути досліджено відповідний договір).

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №911/1511/13 від 21.07.2015р., прийнятим за результатами нового розгляду вказаної справи, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю (том справи - 5, аркуші справи - 157-162).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №911/1511/13 від 21.07.2015р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводилися позивачем під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2015р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Корсакова Г.В., Тарасенко К.В.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.09.2015р.

31.08.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача та третьої особи надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони просили суд відмовити в задоволенні скарги у зв'язку з її необґрунтованістю та безпідставністю.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Корсакової Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Корсакової Г.В. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.09.2015р.

03.09.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: постанови Ірпінського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області про закриття кримінального провадження від 19.08.2015р.

Вказане клопотання було задоволено судом.

В судове засідання 03.09.2015р. з'явилися представники сторін та третьої особи.

Представник третьої особи заявив усне клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні з метою надання можливості ознайомитися з додатково поданими позивачем доказами та надати письмові пояснення з цього приводу.

Колегія суддів задовольнила клопотання представника третьої особи та на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголосила в судовому засіданні 03.09.2015р. перерву до 24.09.2015р.

Через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшли: 10.09.2015р. - доповнення третьої особи до відзиву на апеляційну скаргу; 14.09.2015р. - доповнення відповідача до відзиву на апеляційну скаргу; 24.09.2015р. - клопотання позивача, в якому він просив суд при розгляді справи врахувати вимоги ст. 33 Господарського процесуального кодексу України та ст. 1166 Цивільного кодексу України у розумінні презумпції вини заподіювача шкоди, як юридичної підстави для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Вказані документи були залучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 24.09.2015р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №911/1511/13 від 21.07.2015р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні 24.09.2015р. представники відповідача та третьої особи заперечували проти апеляційної скарги з підстав, наведених у відзивах на апеляційну скаргу та доповненнях до них, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 24.09.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 06.10.2015р.

06.10.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.10.2015р.

В судовому засіданні 06.10.2015р. представник позивача підтримав свою позицію, висловлену у попередньому судовому засіданні з урахуванням додаткових письмових пояснень, просив задовольнити апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 06.10.2015р. представники відповідача та третьої особи також підтримали раніше надані пояснення, просили суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 06.10.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін та третьої особи, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.03.2011р. між позивачем, як орендарем, та відповідачем, як орендодавцем, було укладено договір оренди нерухомого майна №222 (далі - Договір оренди) (том справи - 1, аркуші справи - 31-35).

За умовами Договору оренди (п.1.1) орендодавець передає, а орендар приймає в оренду (далі - об'єкт оренди) 278,40 кв. м виробничої площадки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Об'єкт оренди належить орендодавцю на праві власності.

В п. 11.1 Договору оренди передбачено, що строк дії останнього встановлений з 01.03.2011р. по 01.03.2014р.

На виконання умов Договору оренди відповідач передав, а позивач прийняв об'єкт оренди, про що сторонами було складено та підписано відповідний акт приймання-передачі від 01.02.2011р. (том справи - 1, аркуш справи - 36).

Позивач звернувся до відповідача з приводу можливості встановлення тимчасової споруди на території об'єкту оренди (виробничого майданчику) (том справи - 1, аркуш справи - 38).

Відповідач в гарантійному листі повідомив позивача про відсутність заперечень щодо встановлення тимчасової споруди на території виробничого майданчику за умови відновлення нормального стану виробничого майданчику протягом 3-х місяців після припинення строку дії Договору оренди (том справи - 1, аркуш справи - 39).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що між сторонами було погоджено та складено локальний кошторис №2-1-1/1 станом на 01.07.2011р., згідно з яким загальна вартість будівельних робіт та матеріалів з улаштування тимчасової споруди різання та обробки скла на виробничій площадці відповідача становить 662 420,00 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 50-55).

27.08.2012р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до Договору оренди, в якій вони дійшли згоди щодо збільшення площі об'єкта оренди до 500 кв. м. (том справи - 1, аркуш справи - 37).

За кілька місяців відповідач звернувся до позивача із заявою №1/589 від 14.12.2012р. (том справи - 1, аркуш справи - 98), в якій повідомляв про намір достроково розірвати Договір оренди з 01.01.2013р. та просив позивача звільнити об'єкт оренди від майнових активів, а також направив позивачу вимогу вих. №1/590 від 13.12.2012р. (том справи - 1, аркуш справи - 99) про негайне знесення незаконно збудованої споруди і приведення ділянки, на якій розташована ця споруда, у нормальний стан. При цьому відповідач повідомив позивача про те, що у випадку незадоволення його вимоги, вищезгадану споруду буде демонтовано силами відповідача.

Позивач стверджує, що 14.12.2012р. відповідачем було знесено належну позивачу тимчасову споруду у спосіб, який призвів до знищення як самої споруди, так і цінного обладнання, матеріалів для виробництва автомобільного скла та інших майнових активів позивача.

В матеріалах справи наявні складені позивачем Акти про залишки готової продукції від 13.12.2012р., про знищення готової продукції та обладнання від 10.01.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 118-120).

Внаслідок неправомірних дій відповідача, позивачу було завдано шкоду у загальному розмірі 3 334 092,92 грн., з яких: 2 451 489,00 грн. - реальні збитки, пов'язані з руйнуванням належного позивачу майна, 859 603,92 грн. - недоодержаний прибуток (упущена вигода), із розрахунку суми укладених позивачем договорів по виробництву та поставці автомобільного скла, які в подальшому були розірвані внаслідок їх невиконання позивачем, 33 000,00 грн. - витрати, понесені позивачем на оплату звіту Української універсальної біржі від 27.09.2013р. з незалежної оцінки майна Д-НАК 11/01 та упущеної вигоди в результаті збитків, заподіяних позивачу, підготовленого на підставі договору №Д-203/09/13 від 27.09.2013р.

З урахуванням наведеного, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів і просив стягнути з відповідача 3 334 092,92 грн. шкоди.

Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, визнавши вимоги позивача необґрунтованими та документально непідтвердженими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Скасовуючи попередні судові рішення у даній справі, Вищий господарський суд України в своїй постанові від 30.04.2015р. зазначав про необхідність з'ясування матеріально-правових підстав заявлених позовних вимог, а саме, на які саме норми права посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог та чи вважає він, що до відшкодування підлягає позадоговірна шкода чи, що збитки були заподіяні йому у зв'язку з неналежним виконанням (невиконанням, порушенням) відповідачем зобов'язання за договором.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно з остаточною редакцією позовних вимог (враховуючи заяви про уточнення вимог позивача), позивач просив суд стягнути з відповідача позадоговірну шкоду, завдану неправомірними діями відповідача по знесенню належної позивачу тимчасової споруди з майном, яке перебувало в цій споруді. При цьому, позивач обґрунтовує свої вимоги з посиланням на ст. 22, ч.1 ст. 1166, ч.1 ст. 1172 Цивільного кодексу України.

В ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема: додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

В ст. 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини відповідача. При цьому обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданих збитків та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і збитками покладено на позивача.

Вищий господарський суд України в своїй постанові від 30.04.2015р. наголошував на необхідності встановлення того, що протиправні дії (знесення тимчасової споруди позивача) були вчинені саме відповідачем, а також зв'язок цих дій зі збитками, про які зазначає позивач.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Фактично, свої вимоги позивач обґрунтовує наступними доказами: Договором оренди, укладеним між сторонами; актом приймання-передачі об'єкту оренди; заявою відповідача №1/589 від 13.12.2012р. про розірвання Договору оренди; вимогою відповідача №1/590 від 13.12.2012р. про знесення незаконно збудованої позивачем тимчасової споруди; розпорядженням відповідача №4 від 17.12.2012 про заборону допуску працівників та робітників позивача на орендований виробничий майданчик; листом відповідача №1юр/7 від 08.01.2013р. про перенесення строків звільнення орендованої позивачем земельної ділянки; актом опису опечатаного майна позивача, що знаходиться на виробничій площадці відповідача, від 10.01.2013р.; довідкою Ірпінського міського відділення ГУ МВС України в Київській області №24981 від 20.12.2012р. про проведення досудового розслідування в рамках кримінального провадження №12012100040000409; листом прокуратури міста Ірпеня №62-1517 від 03.03.2015р. про проведення досудового розслідування в рамках кримінального провадження №12013100040000410; протоколами допиту свідків, складеними старшим слідчим СВ Ірпінського МВ ГУ МВС України в Київській області.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, надані позивачем документи підтверджують факт існування між сторонами спору щодо можливості вільного користування позивачем, як орендарем, земельною ділянкою, розташованою в межах виробничої площадки відповідача, та майном, розташованим на цій ділянці.

Колегією суддів враховано посилання позивача на кримінальне провадження №12012100040000409 (12013100040000410), відкрите за заявою ОСОБА_11 по факту знесення належної позивачу тимчасової споруди та знищення його майнових активів, в рамках якого на час вирішення справи місцевим господарським судом проводилося досудове розслідування.

Згідно з наданою Київському апеляційному господарському суду постановою Ірпінського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області від 19.08.2015р. (том справи - 5, аркуші справи - 197-198) про закриття кримінального провадження №12013100040000410 від 15.12.2012р. за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст. 356 КК України було закрито на підставі п.7 ч.1 ст. 284 КК України.

Позивач вважає, що у вказаному кримінальному проваджені здобуто достатньо доказів на підтвердження вини службових осіб відповідача, які самовільно пошкодили тимчасову споруду позивача.

Однак в ч.4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Тобто, в даному випадку постанова від 19.08.2015р. про закриття кримінального провадження №12013100040000410 не є доказом, який засвідчує факт знесення тимчасової споруди позивача саме відповідачем чи його працівниками.

Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України в своїй постанові від 30.04.2015р. у даній справі, який зазначив про те, що Київський апеляційний господарський суд в постанові від 19.03.2015р. у справі №911/1511/13 безпідставно послався на лист прокуратури міста Ірпеня вих.№62-1517 від 03.03.2015р., як на доказ вини відповідача, оскільки вказаний документ не є таким доказом у розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

В ст. 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Натомість позивачем не надано вироку суду відносно відповідача чи його працівників, який би набрав законної сили, в якому було б встановлено, чи мали місце протиправні дії відповідача (його працівників) та чи вчинені вони саме відповідачем (його працівниками).

Інших доказів на підтвердження вини відповідача ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Таким чином, позивачем не доведено вчинення відповідачем (його працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків) дій по знесенню тимчасової споруди по різанню та обробці скла на виробничій площадці відповідача та знищенню обладнання, матеріалів та інших майнових активів позивача, вину відповідача у завдані шкоді та причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діями відповідача і завданою шкодою, а тому колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 451 489,00 грн. збитків, пов'язаних з руйнуванням належного позивачу майна.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 859 603,92 грн. недоодержаного прибутку (упущеної вигоди), із розрахунку суми укладених позивачем договорів по виробництву та поставці автомобільного скла, які в подальшому були розірвані внаслідок їх невиконання позивачем.

В контексті ст. 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Отже, вимагаючи відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди), кредитор повинен довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Однак, позивачем не обґрунтовано та не доведено підстав для нарахування збитків у вигляді упущеної вигоди, не подано доказів на підтвердження його реальної можливості щодо отримання доходів у сумі 859 603,92 грн. Позивач не надав суду доказів вжиття ним заходів, спрямованих на одержання вказаної суми прибутку, у зв'язку з чим позов в цій частині є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Вимога позивача про стягнення з відповідача 33 000,00 грн. витрат на оплату звіту Української універсальної біржі від 27.09.2013р. з незалежної оцінки майна Д-НАК 11/01, підготовленого на підставі договору №Д-203/09/13 від 27.09.2013р., не підлягає задоволенню, оскільки вказані витрати були здійснені позивачем, як суб'єктом господарювання, на виконання власних договірних зобов'язань перед третьою особою (Українською універсальною біржею) та не є пов'язаними з діями відповідача. Тобто, в даному випадку відсутній причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою відповідача та заявленою позивачем до стягнення сумою збитків у розмірі 33 000,00 грн.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи апеляційним господарським судом не було встановлено повний склад правопорушення, з яким законодавство пов'язує відшкодування збитків, зокрема, протиправної поведінки та вини відповідача, а відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність особи (в даному випадку - відповідача).

Позивачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлених ним вимог.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-35, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Сітал Гласс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області у справі №911/1511/13 від 21.07.2015р. - без змін.

2. Матеріали справи №911/1511/13 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді М.М. Новіков

А.І. Мартюк