Постанова

від 06.10.2015 по справі 909/497/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2015 р. Справа № 909/497/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т.Б.

судді Бойко С.М.

Якімець Г.Г.

при секретарі Федорович І.В.

за участю представників сторін:

від позивача (скаржник) - не з'явився.

від відповідача - не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 б/н від 30.07.2015 року

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20.07.2015 року (суддя Грица Ю.І.)

у справі № 909/497/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісервіс", м. Івано-Франківськ,

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Івано-Франківськ,

про стягнення коштів на суму 92 125,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 20.07.2015 року у справі № 909/497/15 позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Полісервіс" кошти в сумі 86 965,86 грн., з яких: 76 886.90 грн. - інфляційні втрати та 10078,96 грн. - 3%річних і 1739,32 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Рішення суду про задоволення позову мотивоване тим, що передбачені п.6 Договору умови щодо виконання зобов'язання про оплату майна на суму 219 973,72 грн. до 14.10.2011 року відповідачем у встановлені строки виконані не були. Станом на 14.10.2011 року відповідачем було лише частково погашено суму боргу в розмірі 23 800,0 грн. Судом встановлено, що рішенням суду в іншій справі, яке набрало законної сили, було стягнуто з відповідача суму основного боргу та 3% річних, кінцевою датою нарахування яких була дата - 08.11.2012 року. Відтак, вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат, починаючи з дня прострочення виконання відповідачем зобов'язання, та 3% річних, починаючи з 09.11.2012 року, є правомірними.

Рішення суду про відмову в позові мотивоване тим, що позивачем було здійснено невірний розрахунок 3% річних, зокрема, заявлено до стягнення суму 3% річних, яку вже було стягнуто в судовому порядку в іншій господарській справі. Відтак, вимоги позивача в цій частині є неправомірними.

В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати і прийняти нове, яким в позові відмовити, мотивуючи це тим, що як позивачем при розрахунку інфляційних втрат, так і судом першої інстанції при їх перерахунку не було взято до уваги показник дефляції. Крім того, судом першої інстанції не враховано здійснення сторонами зарахування зустрічних однорідних вимог у даній справі, що є припиненням зобов'язання та підставою для припинення провадження у даній справі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи це необґрунтованістю апеляційної скарги, зокрема, тим, що вимога відповідача про взаємозалік не стосується предмета даного позову і предмета доказування у цьому провадженні. Заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог не має правових наслідків та є безпідставною.

У судове засідання сторони не забезпечили явки своїх уповноважених представників, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи. Скаржником було подано заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з його тимчасовою непрацездатністю.

Апеляційний господарський суд, враховуючи встановлені чинним законодавством процесуальні строки розгляду апеляційної скарги, те, що апеляційним судом явка сторін не визнавалася обов'язковою, а участь сторін в судовому засіданні є їх правом, а не обов'язком, враховуючи можливість скаржника уповноважити іншого представника на участь у судовому засіданні та відсутність документального обґрунтування поданої заяви про відкладення розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши пояснення представника позивача у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14.10.2009 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу, за яким ТОВ «Полісервіс» передало у власність, а ФОП ОСОБА_2 прийняв у власність та зобов'язався сплатити обумовлену грошову суму за 19/100 частин виробничої будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з п.6 Договору продаж майна вчинено за 219 973,72 грн., які покупець зобов'язувався сплатити повністю продавцю до 14.10.2011 року.

Однак, передбачені пунктом 6 Договору умови щодо виконання зобов'язань до 14.10.2011 року відповідачем в повному обсязі виконано не було. Станом на 14.10.2011 ФОП ОСОБА_2 було лише частково погашено суму боргу в розмірі 23 800,0 грн., у зв'язку з чим ТОВ «Полісервіс» звернулося до господарського суду з позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 про стягнення суми основного боргу та 3% річних.

Так, рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 07.02.2013 у справі № 5010/1408/2012-1/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 року, стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ТОВ «Полісервіс» 143328,31 грн., з яких: 136173,72 грн. - сума основного боргу, 4344,23 грн. - 3% річних, 2810,36 грн. - судового збору. На примусове виконання зазначеного рішення 23.05.2013 видано наказ №578, на підставі якого 28.05.2013 відділом державної виконавчої служби Івано-Франківського МУЮ відкрито виконавче провадження. У матеріалах справи відсутні докази закінчення виконавчого провадження у вказаній справі.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 15 238,2 грн. за період з 14 жовтня 2011 року по 05.05.2015 року, та інфляційних втрат у розмірі 76886,9 грн. з 14 жовтня 2011 року по 24.05.2015 року (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу (ЦК) України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором бо законом.

Згідно з ч.ч. 1,7 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що свої зобов'язання щодо здійснення оплати за договором відповідач не виконав у встановлені строки в повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість.

Як встановлено, позивачем було стягнуто з відповідача у судовому порядку суму основної заборгованості за договором та 3% річних до 08.11.2012 року у справі № 5010/1408/2012-1/15.

Згідно ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в судовому порядку не стягувалися з відповідача інфляційні втрати на підставі ст. 625 ГПК України, зокрема, такі не було заявлено до стягнення і в справі №5010/1408/2012-1/15.

А відтак, апеляційний господарський суд, враховуючи вищенаведене, та перевіривши розрахунок інфляційних втрат, погоджується із рішенням суду першої інстанції про підставність позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 76 886,9 грн., починаючи з 14.10.2011 року.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі щодо неправильності здійснення відповідачем розрахунку інфляційних втрат не знайшли свого підтвердження, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було враховано індекс дефляції при здійсненні розрахунку інфляційних втрат та інші необхідні вимоги щодо здійснення розрахунку таких нарахувань.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних, то слід зазначити, що апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок суми боргу по сплаті 3% річних у даній справі слід розпочати саме з 09.11.2012 року, що також не заперечувалося сторонами.

Натомість, навпаки, заперечуючи проти прийнятого рішення про стягнення 3 % річних, скаржник у апеляційній скарзі зазначив, що суд першої інстанції правомірно здійснив розрахунок 3 % річних, врахувавши, що частина вказаної позивачем у розрахунку суми 3% річних вже була стягнута з відповідача за рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 07.02.2013 року.

Відтак, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 10 078,96 грн., а в частині стягнення решти 5159,24 грн. 3% річних позовні вимоги є безпідставними.

Доводи скаржника щодо припинення зобов'язання зарахуванням не підтверджені належними та допустимими доказами у даній справі. Слід зазначити, що заява про припинення грошового зобов'язання шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги була надіслана відповідачем позивачу в день прийняття оскаржуваного рішення - 20.07.2015 року. Крім того, також слід зазначити, що у справі №5010/1408/2012-1/15 триває виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду, яке є обов'язковим до виконання відповідачем у встановленому порядку.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору в порядку ст.49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 20.07.2015 року у справі № 909/497/15 - залишити без змін, апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 б/н від 30.07.2015 року - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 12.10.2015 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Судді Бойко С.М.

Якімець Г.Г.