Ухвала

від 12.10.2015 по справі 545/1821/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/1821/14-ц Номер провадження 22-ц/786/3216/15Головуючий у 1-й інстанції Гальченко О. О. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді : Пікуля В.П.,

суддів : Хіль Л.М., Триголова В.М.,

при секретарі: Зеленській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 31 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Заворсклянської сільради Полтавського району та області, ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом ,-

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2014 року позивачка ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до Заворсклянської сільради Полтавського району та області, ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, який був її чоловіком. Вона прийняла спадщину у встановлений законодавством строк і в Полтавській районній державній нотаріальній конторі була заведена відповідна спадкова справа.

За життя ОСОБА_4 склав заповіт 17.08.2012 року, зареєстрований 17.08.2012 року в реєстрі спадкових справ за № 53258386, згідно якого все належне йому майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, що на день смерті буде належати йому за законом, в тому числі і належну на праві власності земельну ділянку розміром 4,33 га. для товарного сільськогосподарського виробництва на території Заворсклянської сільської ради Полтавського району Полтавської області, заповідає їй - ОСОБА_2

12.07.2013 року Полтавською державною нотаріальною конторою їй надано відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 4,33 га. для товарного сільськогосподарського виробництва на території Заворсклянської сільської ради в зв'язку з тим, що нею не надано правовстановлюючий документ - державний акт на право власності на земельну ділянку. Державний акт на право власності на земельну ділянку не зберігся, оскільки загубився, що зумовило неможливість його надання нотаріусу.

Відповідно до відмови Полтавської районної державної нотаріальної контору у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом спадкоємцями ОСОБА_4 за заповітом є : вона на підставі заповіту посвідченого 17.08.2012 року і ОСОБА_3 на підставі заповіту, посвідченого 19.12.2011 року.

В зв'язку з цим, позивачка просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 4,33 га. призначену для товарного сільськогосподарського використання на території Заворсклянської сільської ради Полтавського району Полтавської області, в порядку спадкування за заповітом після померлого ОСОБА_4

У червні 2014 року ОСОБА_3 через свого представника надав суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним ( а. с. 27 29 т. 1 ), згідно якої просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 17.08.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу - Оканенко Т.Є., реєстраційний № 1231 та відновити чинність попереднього заповіту ОСОБА_4 від 19.12.2011 року, посвідченого секретарем Заворсклянської сільради Полтавського району та області - Бурдою С.І., реєстраційний № 544.

Ухвалою суду від 31 07.2015 року зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним залишено без розгляду.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 31 липня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Заворсклянської сільради Полтавського району та області, ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом - відмовлено за безпідставністю.

Непогодившись із рішенням суду, ОСОБА_2 його оскаржила, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, а саме: визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 4, 33га надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що заходиться та території Заворсклянської сільської ради Полтавського району Полтавської області в порядку спадкування за заповітом.

В апеляційній скарзі вказує на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважає, що рішення суду ухвалено із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт, її представник, відповідач ОСОБА_3, представник Заворсклянської сільської ради Полтавського району та представники третіх осіб у судове засідання не з'явилися, будучи у порядку встановленому законом повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.

Від ОСОБА_2 надійшла заява, у якій вона просить розглянути справу без її участі, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким визнати право власності на земельну ділянку площею 4, 33га надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Заворсклянської сільської ради Полтавського району Полтавської області в порядку спадкування за заповітом за ОСОБА_2

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено та не заперечувалося сторонами, що позивачка є дружиною померлого 23.10.2012 року ОСОБА_4

Відповідно до заповіту від 17.10.2012 року позивачка є спадкоємцем після померлого ОСОБА_4 всього належного йому майна на день смерті, де б воно не було, з чого б воно не складалося, в тому числі і належну йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,33 га.

Згідно заповіту від 19.12.2011 року ОСОБА_4 також заповідав відповідачу ОСОБА_3 вищевказану земельну ділянку.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у встановлені законом строки звернулися до Полтавської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини та було заведено спадкові справи.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачка, посилаючись, як на підставу позову незбереження правовстановлюючого документа на земельну ділянку, вказувала про публікацію оголошення в газеті «Полтавський вісник» про те, щоб вважати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, який виданий на ім'я ОСОБА_4

Судом першої інстанції також вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно постанови нотаріуса, яка видається нотаріусом за вимогою особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, позивачка суду не надала суду з невідомих причин.

Крім того, судом встановлено, що державний акт про право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, що виданий на ім'я ОСОБА_4 не втрачений, а знаходиться у відповідача, як додаток до складеного на його ім'я заповіту померлим, що, зокрема, знайшло підтвердження при огляді в суді оригіналу вказаного акту.

Представник відповідача ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції підтвердила, що оригінал державного акту про право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 знаходиться у її довірителя і він поверне вказаний акт на вимогу позивачки, але позивачка до ОСОБА_3 щодо повернення вищевказаного державного акту не зверталася.

Главою 86 ЦК України, а також спеціальним законодавством, зокрема, Законом України «Про нотаріат», підзаконними нормативними актами, визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину, що відповідає встановленій законодавством сукупності функцій, притаманній юрисдикційній діяльності судів та нотаріусів. Це знайшло також підтвердження у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику в справах про спадкування».

Так, у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику в справах про спадкування» роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про нотаріат" на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме: постановою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Доводи апелянта про те, що їй було видано відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку площею 4,33 га у зв'язку із відсутністю державного акту не підтверджуються матеріалами справи та не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки лист нотаріуса «в компетентні органи» (т. 1 а.с. 10) по суті є лише роз'ясненням.

Разом з тим, як уже зазначалося, належних доказів відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, а саме: постанови нотаріуса чи доказів її винесення апелянт як до суду першої так і апеляційної інстанції не надала.

Також, жодним чином не підтверджуються матеріалами справи посилання апелянта про те, що постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус встановив ще одного спадкоємця за заповітом, який був посвідчений 19.12.2011 року на користь ОСОБА_3, оскільки матеріали справи не містять яких-небудь даних про те, що вказана постанова взагалі виносилася.

Не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не перевірив вказані факти та не витребував спадкову справу у нотаріуса.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Частина 4 вказаної статті передбачає, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках встановлених, цим кодексом.

За приписами ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних та юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу. В межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та роз'яснював особам, які беруть участь у справі їх права та обов'язки і попереджав про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій.

ОСОБА_2 скориставшись своїм правом у судове засідання не з'являлася, надавши доручення на представництво своїх інтересів представнику, яка наполягала на вирішення спору за наявних у справі матеріалів.

Тобто, судом першої інстанції в повному обсязі, із дотриманням принципів змагальності (ст. 10 ЦПК України) та диспозитивності (ст. 11 ЦПК України) було встановлено і досліджено предмет доказування по цивільній справі, виходячи з тих доказів, які надавалися та витребувалися за клопотаннями сторони позивача та відповідача і беручи до уваги відповідачів, визначених позивачем.

Доводи апеляційної скарги про те, що заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт чи скласти новий, а кожний новий заповіт скасовує попередній (ст. 1254 ЦК України) не ставлять під сумнів правильність висновків суду першої інстанції, так як суд відмовив у задоволення позову, зокрема, у зв'язку із тим, що відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами.

Посилання апелянта на ту обставину, що ОСОБА_3 відмовляється передати їй оригінал державного акту не підтверджується жодним доказом і, із урахуванням вищевикладених обставин, не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема: безпідставне витребування доказів, витребування доказів за клопотанням лише однієї із сторін, порушення строків розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку, що вказані доводи не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

У даній справі витребування доказів здійснювалося у відповідно до положень ч. 1 ст. 11 ЦПК України з метою всебічного і повного з'ясуванню обставин справи.

Також, апелянт не наводить конкретних заяв та клопотань поданих її представником, які не були задоволені.

Слід звернути увагу, що як передбачено ч. 3 ст. 309 ЦПК України, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Разом з тим, у даному випадку, порушення строків розгляду не призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, фактичні обставини справи, давши належну оцінку доказам, які є в матеріалах справи, правильно застосував норми матеріального права, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які б були підставою для скасування рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Отже, за вказаних обставин, підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. 303, п.1 ч. 1 ст. 312, ст.315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 31 липня 2015 року- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя: В.П. Пікуль

Судді: Л.М. Хіль

В.М. Триголов

З оригіналом згідно

суддя В.П. Пікуль