Постанова

від 21.07.2006 по справі 6/241ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

6/241ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21.07.06                                                                                 Справа № 6/241ад.

Суддя господарського суду Луганської області Василенко Т.А. по справі №6/241ад за позовом

Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ

до Селянського –фермерського господарства “Бігма –Фітос”, с. Гречишкіне Новоайдарського району Луганської області

про визнання неплатоспроможним

за участю представників сторін:

від позивача –Федоренко О.А., дов. № 03-01/105 від 03.01.06.;

від відповідача –Юрков О.П., дов. № 1 від –06.01.06.,

в с т а н о в и в:

Суть спору: позивачем заявлено вимоги про визнання відповідача таким, що є неплатоспроможним; зобов'язання відповідача відповідно до п. 5 ст. 7 Закону України “Про відновлення платоспроможності або боржника або визнання його банкрутом” звернутися у місячний строк до господарського суду з заявою щодо порушення справи про його банкрутство.

          Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили  з 1 вересня 2005 року, до початку  діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України,  вирішуються відповідним господарським  судом  за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України.

На підставі викладеного, та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі здійснюється  за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, за яким проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві та зазначає, що позивач неодноразово звертався до суду з   різними роду позовами  в яких мова йде про те ж саме, а саме –про визнання відповідача неплатоспроможним, але  жодного із позовів задоволено не було.

Також відповідач зазначає, що фактично підприємство є платоспроможності, не має заборгованості перед бюджетом та іншими цільовими фондами. В той же час, відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову.

Сторони не досягли примирення.

В обґрунтування позовних вимог,  Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів ( позивач у справі) зазначає, що відповідно до договору  №03-03/14 від 05.01.1996р. надало селянському фермерському  господарству     «Бігма-Фітос»( відповідачу у справі)   кошти (позику)   для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів в сумі 40000.00 гривень.

Відповідно до умови договору підприємство не повернуло зазначені кошти в строк.

Позивач звернувся до арбітражного суду Луганської області з позовом про стягнення суми боргу з відповідача.

Рішенням арбітражного суду Луганської області по справі 01/184-2/148 від 03.06.1997 стягнуто з Селянського фермерського  господарства    «Бігма-Фітос»на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів борг у сумі 49000 грн., на користь державного бюджету 2450 грн. держмита.

Відповідач не повернув всю суму боргу позивачу, заборгованість відповідача перед позивачем  станом на 01.06.06. склала 22850,00 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків від 15.07.03.                                                                                                                       

Позивач вважає,   що   причиною   не   повернення   коштів,   є   неспроможність підприємства виконати після настання встановленого строку свої грошові зобов'язання і що слід вжити всіх необхідних заходів і звернутися до суду з проханням зобов'язати підприємство виконати  зобов'язання (звернутися до суду з заявою про свою неплатоспроможність) в разі не можливості виконувати свої зобов'язання перед кредиторами.

Підприємство в порушення п.5 ст.7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 14.05.1992р. № 2343 не виконало своє зобов'язання звернутися у місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі обставин відповідно до яких задоволення вимог одного кредитора призводить до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.

Позивач вважає, що підтвердженням обов'язковості виконання цієї вимоги є наступні докази.

Відповідно до Рекомендації від 04.06.2004р. № 04-5/1193 Президії Вищого господарського суду України, провадження у справах про банкрутство регулюється не тільки Законом № 2343 а і іншими законодавчими актами України.

Відповідно до п.4 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо із актів цивільного законодавства, тобто актів органів державної влади.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 14.05.1992р. № 2343 і є таким актом відповідно до якого підприємство зобов'язане звернутися у місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі обставин відповідно до яких задоволення вимог одного кредитора призводить до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.

У статті 526 ЦК України зазначається, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до актів цивільного законодавства. Підприємство боржника свої зобов'язання не виконує.

Невиконання підприємством зобов'язання у місячний строк звернутися до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство відповідно до п.5

ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 14.05.1992р. № 2343 порушує права і законні інтереси позивача.

Позивач не може отримати заборгованість за надану підприємству державну позику в сумі 22850,00 грн., і також не може списати цю заборгованість перед Державним бюджетом, тому, що однією з підстав для списання боргу є його ліквідація.

Позивач просить суд зобов'язати підприємство боржника ( відповідача у справі) виконати покладене чинним законодавством зобов'язання шляхом звернення до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство.

Позивач вважає, що  підтвердженням підстав для звернення підприємства до суду з заявою про порушення справи про банкрутство є не тільки відсутність майна (відсутні споруди, відсутня земля у власності, відсутні інші основні та оборотні засоби на які може бути накладено стягнення для забезпечення зобов'язання підприємства) а і відсутність підприємницької діяльності.

Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України підприємництво це здійснення господарської діяльність з метою досягнення економічних результатів та одержання прибутку.

На думку позивача, ознаками які свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника є відсутність коштів і майна для задоволення вимог кредиторів, що підтверджується постановою районного відділу державної виконавчої служби Новоайдарського управління юстиції Луганської області від 23.04.2002р. № 6-2/99.

Відповідно до п.2 ст.209 Господарського кодексу України нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури вважається банкротством.

Позивач вважає, що підтвердженням  того,  що   підприємство   нездатне   відновити      платоспроможність   та задовольнити визнані рішенням   суду по справі 01/184-2/148 від 03.06.1997  є наявність заборгованості у 22850,00 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків від 15.07.03 і відсутністю коштів і майна для задоволення цих вимог, що підтверджується постановою районного відділу державної виконавчої служби Новоайдарського управління юстиції Луганської області від 23.04.02  № 6-2/99 про повернення виконавчого документа стягувачеві зазначається, що на підприємстві відсутнє майно на яке може бути звернуто стягнення.

Підтвердженням відсутності матеріальних і нематеріальних активів є лист Новоайдарського районного відділу земельних ресурсів від 29.03.06. № 07/145, де зазначається, що земля у відповідача знаходиться у постійному користуванні а не у власності; лист Старобільського МРЕВ УДАІ УМВС України в Луганській області № 65/19-532 від 29.03.06., де зазначається про відсутність у відповідача автотранспорту; а також лист Новоайдарського районного комунального підприємства технічної інвентарізайції № 48 від 30.03.06., , де зазначено про відсутність у відповідача нерухомого майна.

Підтвердженням відсутності підприємницької діяльності позивач вважає, лист УПФУ в Новоайдарському районі від 28.06.06., де зазначається, що за відповідачем станом на 21.03.2006. утворилась заборгованість у сумі 331 грн. 00 коп., лист Новоайдарської міжрайонного виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 28.03.06., де зазначається, що станом на 01.01.2006. за відповідачем існувала заборгованість у сумі 391 грн. 54 коп. та інші.

Позивач робить висновок, що на підприємстві відсутні кошти для задоволення вимог кредиторів (що свідчить про відсутність підприємницької діяльності боржника) і тому це підприємство підлягає ліквідації через процедуру його банкрутства.

На підставі аналізу позивач робить висновок, що при відсутності підприємницької діяльності та відсутності коштів і майна для задоволення вимог кредиторів господарський суд може зобов'язати підприємство виконати своє зобов'язання і відповідно до п.5 ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 14.05.1992 № 2343 звернутися у місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про його банкрутство.

Відповідач позовні вимоги відхилив, з підстав, викладених у відзиві.

Оцінивши доводи сторін у їх сукупності, суд вважає позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Статтею 6 КАСУ визначено, що кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, у порядку положень  Кодексу адміністративного судочинства України, за яким просить суд, визнати селянське фермерське господарство «Бігма –Фітос»таким, що є неплатоспроможним та зобов'язати останнього відповідно до п.5 ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі за текстом –Закон про банкрутство) звернутися у місячний строк до господарського суду з заявою щодо порушення справи про його банкрутство.

Відповідно до вимог ст.51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" якщо вартість майна боржника –юридичної особи, по відношенню до якого прийнято рішення про ліквідацію недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується. При виявленні цих обставин ліквідатор зобов'язаний звернутись в господарський суд з заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи. Заяву про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майно якого недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає ліквідуючого боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора. Кредитори, що мають право порушувати справу про банкрутство, можуть бути будь-які фізичні або особи, які мають підтверджені належними документами майнові вимоги боржника, крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.

Документи повинні свідчити про те, що боржник неплатоспроможний задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчим документом. Оскільки закон не ставить право кредитора на звернення до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство у залежність від причин фінансової неспроможності боржника, кредитор може реалізувати це право і у тому випадку, коли його майнові вимоги не задовольняються через відсутність коштів на рахунках банку, який здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника.

Відповідно до ст.15 ЦК України  кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В той же час вказана стаття передбачає перелік засобів захисту цивільних прав і інтересів, зокрема такими засобами можуть бути: визнання прав, визнання угоди недійсною, припинення дії, яке порушує право та інші, в той же час суд може захистити цивільне право або інтерес іншим засобом, встановленим договором або законом.

Статтею 71 КАСУ визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення.

Позивач вважає, що  у відповідача відсутня підприємницька діяльність, оскільки останній має заборгованість перед ПФУ, Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, бюджетом. Але вказане ствердження є необґрунтованим та спростовується матеріалами справи.

Так,  відповідачем до суду надані довідки Новоайдарського відділення Старобільської МДПІ від 19.07.2006.,  Новоайдарської міжрайонної виконавчої дирекції  Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ві 07.05.06., Новоайдарського районного центру зайнятості від 06.05.06., УПФУ в Новоайдарському районі Луганської області  про відсутність заборгованості по обов'язковим внескам та платежам.

В той же час, слід визначити, що факт відсутності у відповідача у власності землі, нерухомого майна та автотранспорту не може вважатися доказом неможливості здійснення останнім підприємницької діяльності та отримання прибутку, оскільки земля у останнього знаходяться у постійному користуванні, а приміщення та транспорт, за поясненнями відповідача, також  знаходяться у нього  у користуванні.

Окрім цього, позивач в обґрунтування позовних вимог також посилається на постанову № 6-2/99 від 23.04.2002.районного відділу державної виконавчої  служби Новоайдарського районного управління юстиції Луганської області про повернення виконавчого документа стягувачеві. Із вказаної постанови вбачається, що  стягувач не виявив бажання залишити за собою не продане арештоване майно відповідача, а інше майно, на яке можно звернути стягнення у відповідача було відсутнє.

Також в постанові зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлений до виконання в строк до 23.07.2002., вказана постанова може бути оскаржена до суду.

Позивач не надав до суду доказів використання права повторного пред'явлення наказу до виконання не скористався, а також не скористався правом оскарження постанови до суду.

Згідно ст. 72 КАСУ обставини, що встановлені судовим рішенням в адміністративній цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при  розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, що відповідачем, до суду надана копія постанови Донецького апеляційного господарського суду від 29.07.2004. про справі № 01/184-2/148, якою встановлено наступне.

Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Луганська звернулось до арбітражного суду Луганської області з позовом про стягнення 60 515 грн. 00 коп., у тому числі борг у сумі 40 000 грн.00 коп., що утворився внаслідок того, що відповідач одержав для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, але своєчасно її не повернув; компенсацій за втрату коштів, пов'язаної з інфляційними процесами у сумі 9 000 грн., штраф за несвоєчасне повернення коштів та компенсації у сумі 11 515 грн.00 коп.

Рішенням від 03.06.1997. арбітражним судом позовні вимоги задоволено у сумі 49 000 грн. 00 коп.

Ухвалою від 19.01.1999. арбітражним судом Луганської області у справі № 01/184-2/48 було змінено спосіб та порядок виконання рішення по даній справі, шляхом звернення стягнення на майно відповідача на суму 49 000грн. 00 коп., виданий наказ від 19.01.1999., строк пред'явлення наказу до виконання був встановлений до 19.04.1999.

Позивач, 30.03.2004. звернувся до господарського суду Луганської області з заявою про надання дублікату наказу і відновлення процесуального строку його дії для пред'явлення наказу до виконання у порядку ст. ст. 53,119,120 ГПК України, у  зв'язку з втратою наказу.

Ухвалою від 11.05.2004.господарський суду Луганської області заяви позивача про видачу дублікату наказу від 19.01.1999. та відновлення строку пред'явлення його до виконання залишив без задоволення і вказана ухвала  набула законної сили.

Окрім цього, у постанові зазначено, що виконавчий документ –наказ арбітражного суду Луганської області № 01/184-2/48 від 19.01.1999. був двічі  повернутий стягувачу постановами Відділу державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції від 23.04.2002. і від 12.08.2002. і відповідно до останньої постанови міг бути повторно пред'явлений для виконання в строк до 12.11.2002.

Тобто викладене свідчить про те, що позивачем невірно вибраний засіб захисту порушеного на його думку права.

З огляду на викладене у задоволенні позову слід відмовити.

Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в  якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п'ятиденного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17,71,72, 87, 94, 98, , п. 2 ч. 1 ст. 157, ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України,   суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 26.07.06 у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                               Т.А.Василенко

Спеціаліст 1 категорії                                               Т.В.Шкуть