Постанова

від 12.10.2015 по справі 821/3036/15-а

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2015 р.м. ХерсонСправа № 821/3036/15-а Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області до Приватного підприємства "Малахіт-2004" про накладення арешту на кошти,

встановив:

Державна податкова інспекція у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (позивач, ДПІ у м. Херсоні) звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства "Малахіт-2004" (відповідач, ПП "Малахіт-2004"), в якому просить накласти арешт на кошти та інші цінності, що знаходяться у банках, які обслуговують останнього з метою погашення податкового боргу по авансовим внескам з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 123405,65 грн. та по податку на додану вартість в сумі 1388,00 грн., а в загальній сумі 124793,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, станом на 27.08.2015 р. має податкову заборгованість по авансових внесках з податку на прибуток приватних підприємств сумі 123405,65 грн. та по податку на додану вартість в сумі 124793,65 грн., який виник за рахунок несплати узгоджених податкових зобов'язань. У зв'язку з тим, що відповідачем не сплачується вказаний борг в добровільному порядку, дії контролюючого органу не призвели до його погашення, а майно у боржника, яке може бути джерелом погашення податкового боргу відсутнє, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач в судове засідання не з'явився. Судом було направлено на адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження у справі та закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду, яким відповідач був повідомлений про місце, дату та час розгляду справи. Однак, поштове відправлення повернулось з причин незалежних від суду.

Згідно з ч.11 ст.35 КАС України розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач був належно повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Приватне підприємство "Малахіт-2004" здійснює господарську діяльність на підставі Статуту, зареєстрованого розпорядженням виконавчого комітету Херсонської міської ради 21.05.2008 р. № 11231020000001026 та перебуває на обліку в ДПІ у м. Херсоні з 22.05.2008 р. за № 143.

Судом встановлено, що за ПП "Малахіт-2004" рахується податкова заборгованість по авансовим внескам з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 123405,65 грн., який виник 12.09.2014 р. за рахунок несплати узгоджених грошових зобов'язань, самостійно визначених платником податків згідно податкової декларації з податку на прибуток від 28.02.2014 р. №9090874505.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 18.09.2014 р. посадовою особою ДПІ у м.Херсоні проведена камеральна перевірка даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ПП "Малахіт-2004", за результатами якої складено акт №626/21-03-15-02, в якому зафіксовано порушення абз.2 п.201.15 ст. 201 Податкового кодексу України.

На підставі вказаного акту контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.11.2014 р. №0005711502 на суму 340 грн.

Крім того, з інтегрованої картки платника податків вбачається, що з відповідачем рахується заборгованість по податку на додану вартість в сумі 1048 грн., яка виникла 30.07.2014 р. за рахунок несплати грошових зобов'язань, нарахованих останнім самостійно у відповідній декларації від 21.07.2014 р.

Таким чином, загальна податкова заборгованість ПП "Малахіт-2004" становить 124793,65 грн., яка станом на день розгляду справи не погашена.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та з урахуванням вимоги заявленої у позові, предметом доказування у даній справі мають бути обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на кошти.

Пунктом 54.1. ст. 54 Податкового кодексу України визначено, що платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації або розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання вважається узгодженою.

Згідно з п. 56.11. ст. 56 Податкового кодексу України не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Із вищезазначеного слідує, що податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 123405,65 грн. та по податку на додану вартість в сумі 1048,00 грн. є узгодженим.

Стосовно суми штрафної санкції в розмірі 340,00 грн., яка накладена на відповідача податковим повідомленням-рішенням від 13.11.2014 р. №0005711502, суд зазначає наступне.

В силу вимог пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Вищезазначені акти індивідуальної дії не оскаржувалися відповідачем, а відтак грошові зобов'язання набули статусу узгоджених. Оскільки ці зобов'язання не було сплачено платником у встановлений Законом строк, то вони перетворилися на податковий борг платника у розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Між тим, у разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається) (п.59.5 ст.59 Податкового кодексу України).

На виконання вимог податкового законодавства контролюючим органом було сформовано податкову вимогу від 04.09.2014 р. № 9660-25 на загальну суму 1048,00 грн., яка була направлена поштовою кореспонденцією на адресу відповідача, однак не була отримана останнім з причин незалежних від контролюючого органу.

Слід зазначити, що платник зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою, яка фактично являється його місцезнаходженням і за якою податковий орган правомірно надсилає усі адресовану платникові кореспонденцію. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатися на неотримання ним кореспонденції податкового органу як на обставину, що звільняє його від відповідальності у зв'язку з настанням негативних для нього наслідків.

Відповідно абз. 3 п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України, у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

В силу вимог пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

Слід звернути увагу, що Податковий кодекс України не містить норми про необхідність повторного відправлення платнику податків податкової вимоги у разі збільшення податкового боргу. Тому контролюючий орган не має повноважень повторно надсилати податкову вимогу платнику податків у разі збільшення податкового боргу.

Із часу направлення податкової вимоги до часу звернення із позовом до суду відповідач був постійним боржником, що підтверджується копією зворотного боку облікової картки платника. Зазначена обставина звільняє податковий орган від необхідності повторного направлення податкової вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що для встановлення наявності активів ПП "Малахіт-2004" позивачем проведені дії, передбачені чинним законодавством України, однак необхідного результату не встановлено.

Так, суд звертає увагу на те, що станом на 07.10.2015 р. згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно відповідні відомості щодо наявності нерухомого майна у ПП "Малахіт-2004" відсутні.

Згідно довідок ВДАЇ від 22.09.2014 р. №12382/9/21-03-25-01-12 та від 07.10.2015 р. №16736/9/21-03-23-12 за ПП "Малахіт-2004" автотранспорт не зареєстровано.

Також відсутність майна у ПП "Малахіт-2004" підтверджується довідкою Державної інспекції сільського господарства у Херсонській області від 27.09.2014 р. №12851/9/21-03-25-12, відповідно до якої за ПП "Малахіт-2004" сільськогосподарська техніка не зареєстрована.

Відповідно до ст.89 Податкового кодексу України 04.09.2014р. контролюючим органом прийнято рішення про опис майна у податкову заставу №569.

16 грудня 2014 р. податковим керуючим складено акт № 195/21-03-25-01-11 про опис майна, згідно з яким проведено опис активів платника податків, на які платник податків набуде право власності в майбутньому. Цим актом установлена відсутність у відповідача майна, яке може бути описано у податкову заставу.

Таким чином, з наведеного вбачається наявність узгодженого податкового боргу з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 1388,00 грн., авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 123405,65 грн. та відсутність у ПП "Малахіт-2004" будь-якого майна, яке може бути використано як джерело погашення податкового боргу.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючим органом визначені статтею 94 Податкового кодексу України.

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Отже, норми статті 94 Податкового кодексу України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від предмета такого арешту.

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Відповідно до пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій; відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу, та/або акта опису (виділення) майна для його продажу.

Водночас Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, за наявності підстав, встановлених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов'язковою до виконання.

За таких обставин, звернення контролюючого органу до суду з вимогою про накладення арешту на кошти з підстав, передбачених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, може здійснюватися без урахування норми статті 94 Податкового кодексу України, оскільки норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є спеціальними по відношенню до норм пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, та містять різні підстави застосування арешту коштів на рахунку платника податків.

Аналогічна правова позиція висвітлена Вищим адміністративним судом України в постанові суду від 16.09.2015 р. у справі № К/800/20937/13 та ухвалах суду від 07.09.2015 р. у справі № К/800/26621/13, від 21.09.2015 р. у справі № К/800/36665/14 та ін.

Крім того, суд звертає увагу на те, що за змістом пункту 95.2. статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. А тому, саме з цього моменту контролюючий орган уповноважений оцінювати майновий стан платника податків з огляду на наявність у нього достатніх джерел для погашення податкового боргу.

При цьому, відсутність відповідного майна повинно бути встановлено саме на момент, коли у контролюючого органу виникає право на стягнення податкового боргу, в іншому разі, вимога про застосування арешту коштів є передчасною, оскільки не виключається, що на момент пред'явлення відповідної вимоги майно, за рахунок якого можна погасити податковий борг, буде наявним.

Отже, особливою умовою накладання арешту на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться в банку, законодавець передбачив відсутність майна у боржника, яке може бути джерелом погашення податкового боргу.

Як вже зазначалось вище, позивачем було сформовано податкову вимогу від 04.09.2014 р. №9660-25, яка направлена на адресу відповідача19.09.2014 р., а після вчинення дій по встановленню майна боржника на яке може бути звернено стягнення згідно вимог чинного законодавства та у зв'язку з встановленням відсутності такого майна (що підтверджується довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та УДАЇ УМВС України в Херсонській області станом на жовтень 2014 року та на жовтень 2015 р.), контролюючим органом складено акт опису майна від 16.12.2014 р. №195/21-05-25-01-11, згідно з яким проведено опис майна платника податків, на яке платник податків набуде право власності в майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі.

На підставі викладеного вбачається, що дії контролюючого органу відповідають вимогам податкового законодавства України.

Доказів того, що станом на момент звернення до суду податковий борг перед бюджетом відповідачем погашений, до суду не надано.

Крім цього, суд зазначає, що постановою Національного Банку України №22 від 21.01.2004р. затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція).

Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та є обов'язкові для виконання ними (пункти 1.1. та 1.3 Інструкції).

Главою 10 Інструкції визначено порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів.

Пункт 10.2 Інструкції передбачає, що арешт за постановою державного виконавця або за рішенням суду (далі - документ про арешт коштів) накладається на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами в банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.

Арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах. (пункт 10.3 Інструкції).

Пунктом 10.10 Інструкції передбачено, що у разі надходження до банку платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для забезпечення виконання якого на кошти клієнта накладено арешт, банк виконує її в повній або частковій сумі в межах наявної арештованої суми на рахунку.

Банк виконує часткову оплату платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) відповідно до пункту 5.10 глави 5 та пункту 12.9 глави 12 цієї Інструкції.

До арешту суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, банк продовжує арештовувати кошти, що надходять на рахунок клієнта, та виконує платіжні вимоги/інкасові доручення (розпорядження) щодо списання коштів з урахуванням тієї суми, яку раніше частково списано на підставі платіжних вимог/інкасових доручень (розпоряджень) за тим виконавчим документом, для забезпечення якого було накладено арешт на кошти на рахунку клієнта.

Банк після списання за платіжною вимогою/інкасовим дорученням (розпорядженням) суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, списує цей документ з відповідного позабалансового рахунку та, якщо немає на обліку за позабалансовим рахунком інших документів про арешт коштів, проводить операції за рахунком клієнта.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що у разі визначення конкретного розміру заборгованості у документі, яким накладено арешт, банк без порушення прав платника та одночасно клієнта банка в частині обмеження користування належними такому платнику коштами або цінностями, у разі повного виконання рішення про арешт та списання визначеної суми у визначеному розмірі, продовжує безперешкодно виконувати завдання по списанню або перерахуванню коштів платника за його бажанням.

Відповідно до п.41.2 ст.41 Податкового кодексу України органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень.

Згідно з п.95.1 ст.95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Приймаючи до уваги викладені обставини, а також враховуючи, що відповідачем заборгованість не сплачена, у його власності відсутнє майно, за рахунок якого можливе погашення податкового боргу, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.158-163, 167 КАС України, суд -

постановив :

Адміністративний позов - задовольнити.

Накласти арешт на кошти та інші цінності, що знаходяться у банках, які обслуговують Приватне підприємство "Малахіт-2004" (код 32821602), з метою погашення податкового боргу по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), по авансовим внескам з податку на прибуток приватних підприємств в загальній сумі 124793 (сто двадцять чотири тисячі сімсот дев'яносто три) грн.. 65 коп., а саме відкриті в:

- Печерська Ф.ПАТ КБ "Приватбанк", м. Київ, розрахунковий рахунок 26006060716098,26052060684743, МФО 300711;

- АТ "УкрСиббанк", розрахунковий рахунок 26002037203800, МФО 351005;

- АТ "Укрбудінвестбанк", розрахунковий рахунок 26001301184001, МФО 380377.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Пекний А.С.

кат. 8.2.2