Ухвала

від 05.10.2015 по справі 2а-1221/11/27/0170

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2015 року м. Київ К/800/39804/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайло О.М. СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 24 квітня 2013 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року

у справі №2а-1221/11/27/0170

за позовом Дочірнього підприємства «Кримський Винний Дім»

до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Дочірнє підприємство «Кримський Винний Дім» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд АР Крим постановою від 24 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 23 липня 2010 року №0001051502/0, від 27 серпня 2010 року №0001051502/1, від 05 листопада 2010 року №0001051502/2 та №0001051502/3. Стягнув з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 13,70 грн. та витрати понесені у зв'язку з проведенням судово-економічної експертизи у розмірі 11 769,60 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу у період з 30 червня 2010 року по 02 липня 2010 року провели документальну невиїзну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість позивача, про що склали акт від 02 липня 2010 року №129/15-2/32945625, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» .

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 23 липня 2010 року №0001051502/0, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 872 277,50 грн., з яких 3 248 185,00 грн. за основним платежем та 1 624 092,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження вказаного податкового повідомлення-рішення, податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 27 серпня 2010 року №0001051502/1 та від 05 листопада 2010 року №0001051502/2, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугував висновок контролюючого органу про безпідставне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум податку по податковим накладним, виписаним у попередніх звітних податкових періодах, за фактом отримання таких податкових накладних.

За висновками відповідача у випадку отримання податкових накладних в інших звітних податкових періодах, ніж період їх складання постачальниками товарів (робіт, послуг), позивач без подання заяви зі скаргою на постачальників товарів (робіт, послуг) позбавлений права на віднесення сум податку на додану вартість, вказаних у таких податкових накладних до складу податкового кредиту звітних періодів отримання податкових накладних.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість перевіреного періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач включив до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2009 року, листопад 2009 року, грудень 2009 року, січень 2010 року, лютий 2010 року, березень 2010 року, квітень 2010 року суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних постачальниками товарів (робіт, послуг) в попередніх звітних податкових періодах та отриманих позивачем в наступних податкових періодах, а саме - жовтні 2009 року, листопаді 2009 року, грудні 2009 року, січні 2010 року, лютому 2010 року, березні 2010 року та квітні 2010 року, відповідно. Суми податку на додану вартість включалися позивачем до складу податкового кредиту того звітного податкового періоду, в якому такі податкові накладні були отримані позивачем та за датою отримання відображені в реєстрах виданих та отриманих податкових накладних.

У відповідності до приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» , податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Аналізуючи вказані норми, судами попередніх інстанцій обгрунтовано зазначено, що отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. При цьому законодавство, що регулює спірні правовідносини, дозволяє включати до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним, виписаним за будь-який період в межах 1095 днів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за датою отримання податкових накладних вніс передбачені податковим законодавством відомості, зокрема, й відомості щодо дати отримання податкових накладних до реєстрів отриманих податкових накладних за жовтень 2009 року, листопад 2009 року, грудень 2009 року, січень 2010 року, лютий 2010 року, березень 2010 року, квітень 2010 року та згідно вказаних відомостей сформував податковий кредит з податку на додану вартість в податкових деклараціях відповідних звітних податкових періодів.

Крім того, дата отримання податкових накладних позивачем підтверджується журналами реєстрації вхідних податкових накладних та листами постачальників товарів (робіт, послуг) про направлення оригіналів податкових накладних на адресу позивача, які наявні в матеріалах справи.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем до складу податкового кредиту включалися суми податку на додану вартість, сплачені постачальникам товарів (робіт, послуг), про що свідчать платіжні доручення.

Отже, судами попередніх інстанції обґрунтовано зазначено, що включення сум податку на додану вартість підприємство реалізувало за фактом отримання оригіналів податкових накладних, що не є порушенням вимог підпункту 7.5.1 пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

При цьому, посилання податкового органу на приписи підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , судом першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не взято до уваги.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Між тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну отримувачу таких товарів (послуг) не було, а законодавцем визнано за платником податку лише право на подання такої заяви і подальшого включення відповідних сум до податкового кредиту відповідного звітного періоду, а не обов'язок отримувача товару подавати таку заяву.

Правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у жовтні 2009 року, листопаді 2009 року, грудні 2009 року, січні 2010 року, лютому 2010 року, березні 2010 року, квітні 2010 року також підтверджено висновком експерта від 31 січня 2012 року №1036.

Зважаючи на наявність у позивача при формуванні податкового кредиту податкових накладних, виданих платниками податків на додану вартість, які мають силу податкових і одночасно розрахункових документів та підтверджують факт вчинення позивачем господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, суд касаційної інстанції вважає, що формування платником податку на додану вартість податкового кредиту в періоді, коли отримано податкові накладні, не може бути підставою для позбавлення такого платника права на податковий кредит.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України , в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За наведених обставин, у відповідача відсутні правові підстави для визначення підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а відтак, спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 24 квітня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року у справі №2а-1221/11/27/0170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.