Постанова

від 01.10.2015 по справі 804/4595/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

01 жовтня 2015 рокусправа № 804/4595/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кругового О.О.

суддів: Юхименка О.В. Нагорної Л.М.

за участю секретаря судового засідання: Лащенка Р.В.,

за участю:

представника позивача: Шут А.І.,

представника відповідача: Чохелі Т.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2015 року у справі №804/4595/15 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Причал-А» до державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Причал-А" звернулось до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішщення від 11.12.2014 року №0001392203.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки прийняте на підставі висновків акту перевірки, що не відповідають суті спірних відносин.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2015 року у справі №804/4595/15 адміністративний позов було задоволено та визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.12.2014 року №0001392203.

Державна податкова інспекція у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Також, заявник апеляційної скарги зазначив, що при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення рішення він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами ДПІ у Бабушкінському районі була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Причал-А" (код 38597776) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ "Рунд" (код 38772692) за серпень 2014 року

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення Позивачем:

- п.п.14.1.20 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України №2755- VI від 02.12.2010 року, внаслідок чого платником занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, всього у сумі 143365.00 грн. за серпень 2014 року.

На підставі висновків зазначеного акту документальної перевірки, 11.12.2014 року податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення №0001392203, яким Позивачу було збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 179207.25 грн., у тому числі 143365.00 грн. основного платежу та 35841.25 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погодившись з обґрунтованістю винесення зазначеного податкового-повідомлення рішення, Позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Правомірність винесення податкового повідомлення рішення від 11.12.2014 року №0001392203 є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Позивач не допускав порушення норм Податкового законодавства України під час відображення у податковому обліку господарських операцій з ТОВ "Рунд" у серпні 2014 року, у зв'язку з чим, податкове зобов'язання, відображене у оскаржуваному податковому повідомленні рішенні, не ґрунтується на реальних обставинах справи.

Суд апеляційної інстанції не погоджується із зазначеною позицією суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.

Відповідно до п.п 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності з п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що до підстав формування платником податків податкового кредиту віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що господарські відносини між Позивачем та ТОВ "Рунд" здійснювались на підставі договору купівлі-продажу №ДП-13 від 14.08.2014 року.

Відповідно до п.п.1.1 Договору продавець зобов'язується поставити та передати у власність Покупця окремими партіями, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити сою (далі - Товар) по ціні, у кількості, у порядку та строки, передбачені дійсним договором.

За результатом здійснення зазначеної господарської операції, Позивачем у серпні 2014 року був оформлений податковий кредит у розмірі 143365.00 грн.

Доводивши реальність здійснення господарської операції та обґрунтованість формування податкового кредиту, Позивач надав до суду копії податкових накладних №42 від 14.08.2014 року, №83 від 18.08.2014 року, накладних №155 від 14.08.2014 року, №197 від 18.08.2014 року, товарно-транспортних накладних та виписки з банківського рахунку.

Однак, дослідивши форму та зміст наданих документів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони в даному випадку не слугують належним підтвердження правомірності податкового кредиту у зазначені періоди у зв'язку з наступними обставинами.

Так, Вищий адміністративний суд у листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11 зазначив, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до ч.2 ст.9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

Як вже зазначалося, на підтвердження реальності здійснення господарської операції за вищевказаним договором позивачем було надано копії податкових накладних, накладних, рахунків фактур та товарно-транспортних накладних.

Зі змісту наданих товарно-супровідних документів вбачається, що 14.08.2014 року автомобільним перевізником ТОВ "Рунд" на одному транспортному засобі марки DAF 95 XF480 з причепом Фургон Е було перевезено на підставі товарно-транспортних накладних, №34 від 14.08.2014 року, №35 від 14.08.2014 року, №36 від 14.08.2014 року, №37 від 14.08.2014 року, №38 від 14.08.2014 року, №39 від 14.08.2014 року товар, а саме сою загальною вагою 115.28 т. Також, 18.08.2014 року на підставі товарно-транспортних накладних №40 від 18.08.2014 року, №41 від 18.08.2014 року, №42 від 18.08.2014 року, №43 від 18.08.2014 року ТОВ "Рунд" було поставлено Позивачу на вказаному транспортному засобі 110.00 т. вказаного товару.

Однак, Позивачем не було надано до суду жодних документів, які б свідчили про здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт та взважування поставляємого товару.

Окрім того, підприємством не було надано до суду документів про прийняття на зберігання отриманого товару та документів, які б свідчили про здійснення повірки якості придбаного товару здійсненої в рамках передачі ТМЦ, що в свою чергу свідчить про недоведеність факту реальності отримання придбаного товару.

Також, як свідчать встановлені обставини справи, предметом договірних відносин, на підставі якого був сформований оскаржуваний Відповідачем податковий кредит, була соя, яка в свою чергу відноситься до зернобобових культур.

Отже, виходячи з того, що плоди зернобобових культур є видом зерна, то на вказані договірні відносини також розповсюджується Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Положеннями ст.24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" встановлено, що зерно підлягає зберіганню у зернових складах.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", зерновий склад - суб'єкт підприємництва, що є власником зерносховища і надає фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримав право на здійснення такої діяльності шляхом участі в Гарантійному фонді виконання зобов'язань за складськими документами на зерно.

В свою чергу, зерносховище - це спеціально обладнане місце для зберігання зерна (приміщення, будівля тощо).

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що зерно, до якого також відносяться зернобобові культури, підлягає зберіганню у зерносховищах, тобто у спеціально обладнаних приміщеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем не було надано до суду жодних документів, які б свідчили про наявність у Позивача належних зерносховищ.

При цьому, наданий підприємством договір оренди будівлі №ДГ-03 від 01.04.2013 року, в даному випадку не підтверджує належність орендованих будівель до категорій зерносховища, оскільки не містить жодних посилань на їх відповідне обладнання для зберігання зерна.

Також, Позивачем не було надано жодних документів про відвантаження отриманого товару на зерносховищі та отримання його останнім, журналу обліку отриманого товару зерносховищем.

Окрім того, як вбачається зі змісту п.3.2 Договору №ДП-13 від 14.08.2014 року, Покупець оплачує кожну окрему партію товару поставляємого Продавцем товару у відповідності з виставленими рахунками, видатковими накладними і Специфікаціями до Договору, які підписуються сторонами та являються частиною цього договору.

Отже, між Позивачем та ТОВ "Рунд" було визначено, що одним з первинних документів на підставі якого здійснюється оплата придбаного товару є Специфікація.

Всупереч зазначеному, визначена сторонами Специфікація підприємством до суду не була надана.

В свою чергу, наданні позивачем копії банківських виписок в даному випадку не підтверджують факт здійснення господарської операції та обґрунтованість формування податкового кредиту, оскільки умовами права платника на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є зокрема, фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з наміром одержати економічний ефект від їх використання у господарській діяльності та підтвердженість цих витрат необхідними документами, оформленими з дотриманням вимог чинного законодавства.

Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ті чи інші господарські операцій. Однак, критерієм зменшення бази оподаткування податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу, а відтак, на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з оплатою отриманих товарів позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне поставку постачальником конкретних видів товару, а також докази на підтвердження пов'язаності між собою первинних документів на підтвердження фактичного виконання договору.

Наданими позивачем первинними документами належним чином не обґрунтовано реальності здійснення господарської операції,

Отже, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо протиправності винесення Відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення рішення від 11.12.2014 року №0001392203, оскільки витрати для цілей визначення податкового кредиту та визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість не підтверджені належним чином складеними первинними документами, що зумовлює відсутність у позивача підстав для формування податку на додану вартість за господарськими правовідносинами з ТОВ "Рунд".

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2015 року була винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про необхідність її скасування.

Керуючись ч.3 ст.160 ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.202, ст.205, ст.207 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2015 року у справі №804/4595/15 - скасувати та прийняти нову.

В задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Причал-А» - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: О.О. Круговий

Суддя: О.В. Юхименко

Суддя: Л.М. Нагорна