Ухвала

від 15.10.2015 по справі 804/2646/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2015 рокусправа № 804/2646/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року у справі № 804/2646/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромізол ЛТД» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромізол ЛТД» (далі-Укрпромізол ЛТД) 12 лютого 2015 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, згідно з яким з урахуванням описки у позові, просить скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 30 січня 2015 року №0001502203, №0001512203.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №53/223/37807011 від 13 січня 2015 року (далі - акт перевірки) на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування судом першої інстанції обставин справи. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючи осіб, які відображено в акті перевірки, щодо відсутності факту придбання товарів та послуг по ланцюгу постачання від ТОВ «Лігохім», ТОВ «КА «Кенгуру-Медіа», ТОВ «Ваш Час» до позивача. Зазначає про здійснення господарських операцій непов'язаних з господарською діяльністю позивача.

Згідно з запереченням на апеляційну скаргу, позивач посилаючись на її необґрунтованість, просив у задоволенні скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача який заперечував щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Укрпромізол ЛТД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 10 серпня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №53/223/37807011 від 13 січня 2015 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем положень:

- пп. 14.1.27, пп. 14.1.36. пп. 14.1.228. п. 14.1. пп. 138.1.1 п. 138.1. п. 138.2 ст. 138, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 та п. 137.10 ст. 137. пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 217397,00 грн.;

- пп.14.1.36 пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п.198.1 п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 290882,00 грн. (т.1 а.с.10-46).

Згідно з вказаним актом перевірки відповідач дійшов висновку про те, що операції з придбання товарів та послуг по ланцюгу постачання від ТОВ «Лігохім», ТОВ «КА «Кенгуру-Медіа», ТОВ «Ваш Час» до позивача не містять по суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети).

Позиція податкового органу про нереальність господарських операцій позивача ґрунтується на висновках актів перевірки ТОВ «Лігохім» (т.2 а.с.45-48), ТОВ «КА «Кенгуру-Медіа» (т.2 а.с.49-122), ТОВ «Ваш Час» №1118/227/35809402 від 18 березня 2013 року, № 28/22/32302250 від 16 квітня 2014 року, № 84 /12-14-22-05/31023122 31 грудня 2013 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 30 січня 2015 року:

№0001502203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 217397,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 54349,25 грн. (т.1 а.с.63);

№0001512203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість у розмірі 290882,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 72720,50 грн. (т.1 а.с.65).

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат.

Згідно із п.138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4 ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідності до п.138.6 ст. 138 ПК України, собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи свідчать про те, що позивач у межах своєї господарської діяльності уклав у письмовій формі та у спрощений спосіб договори:

- поставки товару з ПП «Лігохім» №150113-1 від 15 січня 2013 року (теплоізоляційні, мінераловатні вироби (мати)) (т.2 а.с.8-9);

- надання послуг: з виготовлення продукції ТОВ «КА «Кенгуру-Медіа» від 16 жовтня 2012 року №1610-12/1 з додатками до нього (т.2 а.с.173-178); з транспортних послуг перевезення вантажу ТОВ «Ваш час».

При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» реальність вчинення зазначених господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини поставки товару та надання послуг, а саме з:

ПП «Лігохім» - це специфікації до договору поставки (т.2 а.с.10-11), видаткові накладні (т.2 а.с.12, 14, 16, 18, 20, 22, 24, 26, 28, 30, 32, 34), товарно-транспортні накладні (т.2 а.с.13, 15, 17, 19, 21, 23, 25, 27, 29, 31, 33, 35), платіжні доручення (т.2 а.с.63-71);

ТОВ «Ваш час» - це товарно-транспортні накладні (т.2 а.с.158), видаткові накладні (т.2 а.с.158), банківські виписки (т.2 а.с.139, 161), акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т.2 а.с.163);

ТОВ «КА «Кенгуру-Медіа» - це банківські виписки (т.2 а.с.179), видаткові накладні (т.2 а.с.163, 187-188), платіжні доручення (т.2 а.с.184),

ПП «Лігохім» виписано позивачу податкові накладні за січень - лютий 2013 року, які відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України (т.2 а.с.36-64).

ТОВ «Ваш час» виписано позивачу податкові накладні за жовтень-листопад 2012 року, які відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України (т.2 а.с.160, 162).

ТОВ «КА «Кенгуру-Медіа» виписано позивачу податкові накладні за жовтень 2012 року, які відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України (т.2 а.с.180-183, 185).

Обставини використання придбаного в господарській діяльності позивача підтверджуються договорами на закупівлю товару (т.2 а.с.73-75, 77-79), заявками на поставку продукції (т.2 а.с.76, 80-71), видатковими накладними (т.2 а.с.82, 84-89, 91, 93, 170), довіреностями (т.2 а.с.83, 90, 92, 94), товарно-транспортними накладними (т.2 а.с.95), податковими накладними (т.2 а.с.1-7, 96-104, 171), договором поставки та специфікаціями до нього (т.2 а.с.164-168), заявкою на виготовлення продукції (т.2 а.с.169), наказом про рекламу іміджу (т.2 а.с.189), картою обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів (т.2 а.с.190), актом списання матеріалів (т.2 а.с.191), звітом (т.2 а.с.192-193).

Крім того, здійснення позивачем господарської діяльності підтверджується договорами оренди (т.2 а.с.148-150), додатковими угодами до них (т.2 а.с.152-155), актами пройму-передачі (т.2 а.с.151), платіжним дорученням (т.2 а.с.156).

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Лігохім», ТОВ «КА «Кенгуру-Медіа», ТОВ «Ваш Час», за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит та валові витрати.

Крім того не підтверджуються доказами по справі доводи відповідача відносно дефектності сертифікатів якості товару та товарно-транспортних накладних.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи наявні письмові пояснення директора ТОВ «Логіхім» ОСОБА_1, в яких відображено зміст, обсяг та суть господарських операцій, які спростовують посилання відповідача на ненадання цією особою чітких пояснень щодо взаємовідносин з позивачем.

Щодо доводів відповідача про ненадання первинних документів суд апеляційної інстанції зазначає.

Відповідно до розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПС України від 22.12.2010 року №984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

Однак з акта перевірки не вбачається того, що посадові особи відповідача, під час проведення перевірки, вимагали від позивача надати письмові пояснення щодо встановлених порушень (ненадання до перевірки документів), не вбачається того, що позивач відмовився надавати документи, які зазначені в акті перевірки як відсутні, відсутні докази відмови посадових осіб платника надати витребувані документи. Оскільки, відповідачем не надано доказів дотримання вимог зазначено Порядку, в цій частині, то доводи представника відповідача щодо ненадання позивачем до перевірки зазначених вище документів, є безпідставними. Та з цих підстав, колегія суддів вважає обґрунтованим дослідження судом першої інстанції усіх наданих позивачем документів в підтвердження правомірності своїх позовних вимог.

Взагалі в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов'язується податковим органом з обставинами діяльності контрагентів, що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань… Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Отже, виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року у справі № 804/2646/15 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 16 жовтня 2015 року.

Головуючий В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко