Ухвала

від 07.10.2015 по справі 814/3367/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2015 р. Справа № 814/3367/14

Категорія: 9.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Фульга А. П.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Кіселик Д.С.,

за участю представника позивача Чебанюка В.С. та представника відповідача Масюка А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 січня 2015 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «М.І.С.А.Р.» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

05.11.2014 року ПП «М.І.С.А.Р.» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.10.2014р. №0019452205 щодо нарахування підприємству пені ЗЕД у сумі 47560,73.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставним та таким, що не ґрунтується на нормах законодавства України.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.01.2015 року адміністративний позов ПП «М.І.С.А.Р.» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 29.10.2014 р. №0019452205.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області 19.02.2015р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.01.2015р. та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В жовтні 2014 року працівниками ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «М.І.С.А.Р.» з питань дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні розрахунків за експортним контрактом від 28.03.2014р. №28-03/2014 з фірмою-нерезидентом ООО «СОЛНЕЧНЫЕ СЕМЕНА» (Республіка Беларусь ) за період з 28.03.2014р. по 02.10.2014р.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 15.10.2014р. №802/14-03-22-05/30625816, згідно висновків якого, перевіряючими було встановлено порушення позивачем вимог ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (із змінами та доповненнями ) в частині недотримання законодавчо встановлених термінів розрахунків за зовнішньоекономічним за експортним контрактом від 28.03.2014р. №28-03/2014 з фірмою-нерезидентом ООО «СОЛНЕЧНЫЕ СЕМЕНА» за період з 28.03.2014р. по 02.10.2014р.

На підставі зазначеного акту перевірки, уповноваженою особою відповідача прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.10.2014р. №0019452205, яким підприємству позивача нараховано суму грошового зобов'язання за платежем: пеня за порушення термінів у сфері ЗЕД в загальній сумі 47 560,73 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням податкового органу, позивач оскаржив його до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності спірного рішення відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, 28.03.2014р. між ПП «М.І.С.А.Р.» (продавець) та ООО «СОЛНЕЧНЫЕ СЕМЕНА» (Республіка Беларусь) (покупець) було укладено експортний контракт №28-03/2014, за умовами якого, продавець зобов'язується продати покупцю «насіння соняшника» в кількості, строки та за ціною, що вказана в специфікаціях до контракту.

Згідно наявної у справі копії спеціфікації №1 до цього Контракту №28-03/2014, продавець поставляє, а покупець приймає товар (насіння соняшника кондитерських сортів ) у кількості 40 тон, ціною 1250 дол. США за 1 тону, т.б. на загальну суму 50 000 дол. США.

Додатковою угодою №1 від 03.04.2014р. до вказаного Контракту №28-03/2014, сторони домовились змінити пункт 8.4 Контракту та передбачили вказаним пунктом у випадку невідповідності якості товару спеціфікації право покупця скласти акт рекламації та викласти в ньому зміни вартості поставленого товару.

Як видно з акту рекламації про невідповідність якості від 03.05.2014р. №1 до Контракту №28-03/2014, сторони дійшли згоди про те, що згідно сертифікатів якості, що видані «Державною хлібною інспекцією» Республіки Беларусь за №0061978 від 03.05.2014р. показники товару не відповідають умовам підписаної специфікації №1 від 28.03.2014р., у зв'язку з чим, сторони домовились змінити ціну товару та вважати її 1100 дол. США за тону, тобто загальна вартість поставленого товару за специфікацією №1 складає 44 000 дол. США.

Так, по справі встановлено, що станом на 07.07.2014р. ООО «СОЛНЕЧНЫЕ СЕМЕНА» сплатило позивачу лише 18 000 дол. США, тобто станом на 07.07.2014р. заборгованість за поставлений товар по Контракту №28-03/2014 від 28.03.2014р. складає 26000 дол. США (т.б. 44000-18000 ).

Як вбачається зі змісту пояснень представника позивача, оскільки 08.07.2014р. у ПП «М.І.С.А.Р.» спливав вищевказаний 90-денний строк на повернення валютної виручки, а у зв'язку з невиконанням покупцем власних зобов'язань за контрактом №28-03/2014 від 28.03.2014р., ПП «М.І.С.А.Р.» звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до ООО «СОЛНЕЧНЬІЕ СЕМЕНА» про стягнення заборгованості за Контрактом №28-03/2014 у сумі 26 000 дол. США. При чому, юрисдикційна підсудність справи саме Господарському суду Миколаївської області була передбачена Додатковою угодою №2 від 27.06.2014р. до Контракту №28-03/2014, де сторони домовились викласти п.11.2 Контракту №28-03/2014 у наступній редакції: «усі неврегульовані шляхом двохсторонніх перемовин спори сторін підлягають розгляду Господарським судом Миколаївської області, а права і обов'язки сторін даного контракту визначаються відповідності до законодавства України».

Однак, після порушення провадження Господарським судом Миколаївської області у справі за позовом ПП «М.І.С.А.Р.», відповідач - ООО «СОЛНЕЧНЬІЕ СЕМЕНА» кількома платежами сплатив повну суму заборгованості у розмірі 26000 дол. США та відповідно, фактично повністю виконав цей Контракт.

В подальшому, як встановлено по справі, в зв'язку із фактичною сплатою боржником (відповідачем) заявленої у позові суми заборгованості, 18.09.2014р. господарський суд Миколаївської області своєю ухвалою припинив провадження у справі №915/1043/14 з підставі відсутності предмету спору.

Як слідує зі змісту положень ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. №959-XII, експорт (експорт товарів) - це продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у т.ч. з оплатою в не грошовій формі ) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.

А з приписів ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» видно, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації ) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Разом з тим, згідно із ч. 4 ст.2 вказаного Закону, Національний банк України має право запроваджувати на строк до 6-ти місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Реалізуючи надане приведеною статтею право, Правління НБУ 16.11.2012р. прийняло постанову №475 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті», якою встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в ст.ст.1,2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

У відповідності до вимог ст.4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», порушення резидентами строків, передбачених ст.ст.1,2 цього ж Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару ) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості. Але, загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару ).

Однак, необхідно зазначити, що ч.ч.2-4 ст.4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачено, що у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені ст.ст.1,2 цього Закону або встановлені НБУ відповідно до ст.ст.1,2 цього ж Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі ж прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду строки, передбачені ст.ст.1,2 цього Закону або встановлені НБУ відповідно до цих статей, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено.

Таким чином, за вказаних обставин та враховуючи вказані вище норми Закону, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що підстави для нарахування пені за порушення термінів мають визначатися виключно з урахуванням фактичних підстав припинення провадження у справі. Зокрема, якщо такою підставою є добровільне виконання відповідачем заявлених позовних вимог в рамках господарського процесу, тобто виконання відповідачем умов контракту, що свідчить про порушення відповідних строків нерезидентом, то підстави для поновлення строків та нарахування резиденту пені відсутні.

При цьому, необхідно звернути увагу на те, що аналогічної правової позиції з даного спірного питання дотримується, як ВАС України, зокрема, в своїх ухвалах від 06.05.2014р. (справа №К/9991/9703/11 ) і від 23.06.2014р. (справа №К/800/22198/13 ) , так і Верховний Суд України, зокрема, в своїх постановах від 13.02.2012р. і 27.02.2014р.

Одночасно, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, також не погоджується і з доводами відповідача щодо підстав зменшення вартості відвантаженого товару, на підставі чого дійшла висновку про наявність у ПП «М.І.С.А.Р.» дебіторської заборгованості в сумі 6000 дол. США, яка начебто є простроченою відповідно до вимог чинного законодавства, в результаті чого на вказану суму було нараховано відповідну пеню в сумі 17894,48 грн., з огляду на наступне.

Так, у спірному акті перевірки, відповідач зазначив, що до перевірки не було надано копії претензії з питань якості і кількості поставленого товару та сертифікату якості «Державної хлібної інспекції» Республіки Білорусь на відвантажену партію товару, згідно митних декларацій від 10.04.2014 року, що передбачено додатковою угодою №1 від 03.04.2014р. до Контракту №28-03/2014 від 03.05.2014р.». Саме на підставі цього податковий орган і дійшов висновку про те, що, згідно наданих копій документів підстави для зменшення вартості відвантаженого товару на адресу фірми-нерезидента ООО «СОЛНЕЧНЫЕ СЕМЕНА» (Республіка Білорусь) є непідтвердженими.

Проте, абз.2 п.44.6 ст.44 ПК України передбачено, що у разі, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках передбачених абз.2,4 п.44.7 цієї статті ), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Крім того, абз.2 п.44.7 ст.44 ПКУ визначено, що протягом 5-ти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

А відповідно до абз.4 п.44.7 ст.44 ПК України, у разі надання таких документів відповідно до абз.2 цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, зважаючи на вищевикладене, ПП «М.І.С.А.Р.» разом із запереченнями на акт перевірки, 21.10.2014р. було надано копії сертифікатів якості №0061978 від 03.05.2014р. і №0061979 від 03.05.2014р., що видані «Державною хлібною інспекцією» Республіки Білорусь, на які містяться посилання у акті рекламації від 03.05.2014р. та які послугували підставою зміни вартості товару, що була вказана у специфікації №1 від 28.03.2014р.

Що ж стосується тверджень податкового органу про ненадання позивачем копій претензії з питань якості і кількості поставленого товару (абз. 5 стор. 5 акту ), то слід звернути увагу на те, що додаткова угода №1 від 03.04.2014 до контракту №28-03/2014 не передбачала обов'язкової письмової форми претензії з питань якості та кількості поставленого товару, а сам факт підписання між ПП «М.І.С.А.Р.» та ООО «СОЛНЕЧНЫЕ СЕМЕНА» акту рекламації щодо зміни ціни - свідчить про досягнення згоди між контрагентами щодо зменшення ціни товару.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 січня 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко