Рішення

від 13.10.2015 по справі 362/234/15-ц

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/234/15-ц

Провадження № 2/362/743/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2015 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Лебідь-Гавенко Г.М.,

при секретарі - Даниленко А.В., Жердецької Н.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі: головного управління Держземагенства у Київській області, Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок,-

в с т а н о в и в:

У січні 2015 року заступник Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі: головного управління Держземагенства у Київській області, Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» звернувся до суду із позовом до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2015 року позов до ОСОБА_1 виділено в самостійне провадження (а.с.44-45).

Прокурор звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_1, вказуючи на те, що Державному підприємству «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» (далі - ДП «ДСВ ІФРГ НАН України») 20 травня 2002 року видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001432-270, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 102. Рішенням господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року задоволено позов Глевахівської селищної ради, припинено ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 387,19 га, вилучено у ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» вказану земельну ділянку, визнано недійсним державний акт на право користування землею, виданий ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», та скасовано його державну реєстрацію.

В подальшому, Глевахівська селищна рада здійснювала розпорядження землями вилученими у ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» за рішенням господарського суду Київської області від 30 грудня 2008 року. Так, згідно інформації Управління Держкомзему у Васильківському районі щодо земельних ділянок, які перетинають межі земель ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» на території Глевахівської селищної ради станом на 08 липня 2011 року, ОСОБА_1 за рішенням Глевахівської селищної ради від 22 червня 2007 року № 296-13-V передано у власність земельну ділянку, кадастровий № 3221455300:03:008:0026, а в подальшому видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 320351. Вказана земельна ділянка згідно інформації Управління Держкомзему знаходиться в межах земель переданих в постійне користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України».

Разом з цим, рішенням господарського суду Київської області від 21 жовтня 2010 року задоволено подання Васильківського міжрайонного прокурора за нововиявленими обставинами переглянуто та скасовано рішення цього суду від 31 грудня 2008 року та прийнято нове рішення, яким в позові Глевахівської селищної ради відмовлено в повному обсязі.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року, рішення господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року залишено без змін.

23 червня 2011 року Вищим господарським судом України розглянуто касаційну скаргу селищної ради та винесено постанову у справі № 18/595-08/17/4, якою касаційну скаргу Глевахівської селищної ради залишено без задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року залишено без змін.

Тому, на думку прокурора, земельну ділянку площею 387,19 га залишено в постійному користуванні ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», і на даний час підстава для проведення вилучення 387,19 га земель з постійного користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» зникла. А відтак, передача згаданих земель у власність фізичним особам порушує поновлені права позивача і ці землі мають бути повернуті у користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України».

Прокурор зазначає, що за таких обставин Глевахівська селищна рада, прийнявши рішення від 22 червня 2007 року № 296, в частині надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий № 3221455300:03:008:0026, діяла за відсутності для цього повноважень і з порушенням ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», ч. 5 ст. 116, ч. 9 ст. 149 та ч. 2 ст. 150 Земельного кодексу України, а тому спірне рішення не є підставою припинення права користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» вказаними земельними ділянками та підлягає визнанню незаконним і скасуванню.

Оскільки відповідачем спірний державний акт на право власності на земельну ділянку був зареєстрований у встановленому законом порядку та земельна ділянка вибула з володіння позивача, то відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише шляхом скасування реєстрації цього державного акту, визнання права постійного користування на земельну ділянку за ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» та витребування ділянки у відповідача ОСОБА_1 на користь позивача.

Прокурор в судовому засіданні заявлений позов підтримала з викладених у ньому підстав, судом було роз'яснено право на призначення експертизи, але прокурор відмовився від призначення по справі експертизи. Проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Представник Головного управління Держземагенства у Київській області, будучи належно повідомленим про день, час та місце слухання справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення слухання справи, слухання справи за його відсутності не надіслав.

Представник ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», будучи належно повідомленим про день, час та місце слухання справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення слухання справи, слухання справи за його відсутності не надіслав (а.с. 46).

Предстаник ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав, вказуючи на його безпідставність та необґрунтованість.

Глевахівська селищна рада Васильківського району Київської області та Управління Держземагенства у Васильківському районі Київської області, будучи належно повідомленими про день, час та місце слухання справи, в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, заяв про відкладення слухання справи, слухання справи за їх відсутності не надсилали (а.с. 51).

Суд, заслухавши прокурора, дослідивши матеріали справи приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 16 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57, 60 ЦПК України.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, за ч. 4 ст. 60 ЦПК України, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях .

Крім того, ст. 143 ЦПК України передбачено, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі .

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази , які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень .

Згідно ст. 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази , які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування .

Судом установлено, що 20 травня 2002 року Дослідному сільськогосподарському виробництву Інституту фізіології рослин і генетики НАН України видано державний акт на право постійного користування землею з правом користування 971,2 га землі, який зареєстровано за №102 ( а.с. 12).

Рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін постановами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року, Вищого Господарського суду України від 23 червня 2011 року, рішення Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року скасовано за нововиявленими обставинами (а.с. 24-25, 68-70).

На підставі рішення № 296 Глевахівської селищної ради від 22 червня 2007 року, ОСОБА_1, серед інших, з дотриманням чинного законодавства, передана у власність земельна ділянка, площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, госопдарсьбких будівель і споруд, в смт. Глеваха, вул. Оксамитна, 29 (а.с. 14, 16).

При цьому суд звертає увагу, що розподіл земельної ділянки відповідачеві відбувався саме у період чинності судового рішення від 31 грудня 2008 року.

12 лютого 2008 року на ім'я ОСОБА_1, у встановленому законом порядку, виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 320351, кадастровий номер 3221455300:03:008:0023, який зареєстровано 12 лютого 2008 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010832600174 (а.с. 16).

З листа Управління Держземагенства у Васильківському районі № 10-1009-0,2-2/2-15 від 05 січня 2015 року не можливо зрозуміти щодо яких саме земельних ділянок 26 грудня 2013 року Васильківською міжрайонною прокуратурою було надано запит № 8331 вих-13, оскільки такий до матеріалів справи позивачем не долучений, а тому і відповідність запиту наданій інформації щодо перетину земельних ділянок з кадастровими номерами доданими до запиту із земельними ділянками ДВГ НААУ, згідно обмінних файлів, які надано листом Васильківської міжрайонної прокуратури Київської області від 26 грудня 2013 року № 8331 вих-13 (а.с. 22).

Тобто, на час прийняття Глевахівською селищною радою рішення про виділення ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, землі за ДВГ НААУ в Управлінні Держкомзему у Васильківському районі не обліковувались, а тому рішення відповідачем прийнято з дотриманням земельного законодавства та за відсутності відомостей про накладення.

Також суд не приймає до уваги інформацію викладену в листі управління Держземагенства у Київській області, що не містить вихідного номера та дати його складання, що ставить під сумнів його належність, а відповідно і викладеної в ньому інформації, що належно не підтверджена позивачем так-як не додано листи прокуратури на які надано вказану відповідь (а.с. 64).

Слід зауважити, що до вказаного вище листа, як додаток зазначено 40 арк. в 1 прим. тільки адресату, проте ідентифікувати додаток не можливо, а відповідно і встановити належність та допустимість, як доказу у справі долученого позивачем картографічного знімку (а.с. 64).

Як вбачається з технічної документації із земелутрою щодо складання державного акту, що є пердмтетом спору, вказана документація була належно погоджена всіма законодавчо визначеними органами влади.

У відповідності до листів Управління Держкомзему у Васильківському районі в базі АСК відсутні відомості, на підставі яких можна визначити накладення на земельні ділянки інших землекористувачів (власників земельних ділянок), користування якими підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001432-270. При цьому, затверджена технічна документація по складанню державного акту на право постійного користування землею, виданого ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» відсутня , що не заперечувалося прокурором. У зв'язку із цим, в базі АСК управління відомості про координати поворотних точок земельних ділянок ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» відсутні і не були внесенні.

Відповідно до ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, п. 1 ст. 17 Закону України „Про міжнародні договори УкраїниВ» є частиною національного законодавства, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі В«Спорронг і Льоннрот проти ШвеціїВ» від 23 вересня 1982 року, В«Новоселецький проти УкраїниВ» від 11 березня 2003 року, В«Федоренко проти УкраїниВ» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах В«Хендісайд проти Сполученого КоролівстваВ» від 7 грудня 1976 року, В«Джеймс та інші проти Сполученого КоролівстваВ» від 21 січня 1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Зазначені права гарантовані ст.41 Конституції України.

Згідно ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно до ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, які є складовою технічної документації із землеустрою.

Відповідно до п. 1.4 Порядку присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам для ведення Державного реєстру земель, затверджених вказівкою Держкомзему України від 20.03.2002 року №12 (на момент присвоєння ділянкам кадастрових номерів), кадастровий номер земельної ділянки - це унікальний на території України код, який присвоюється кожній земельній ділянці з метою її ідентифікації і залишається незмінним протягом усього часу фізичного та юридичного існування земельної ділянки як єдиного цілого.

Згідно ч. 1 ст. 24 ЗК України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Зі змісту ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Відповідно до ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частинами 1 ст. 116 ЗК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 118 ЗК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (ч. 1 ст. 125 ЗК України).

Згідно ч. 1 ст. 126 ЗК України, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно з ч. 9 ст. 149 ЗК України, земельні ділянки - рілля державної власності, що перебувають у постійному користуванні можуть вилучатися лише Кабінетом Міністрів України.

До того ж, відповідно до ч. 1 ст. 150 ЗК України, землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів відносяться до особливо цінних земель. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених ч. 2 ст. 150 ЗК України.

Згідно з ч. 2 ст. 150 ЗК України, земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною ОСОБА_4 України.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій галузевих академій наук відповідно до Земельного кодексу України.

Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий , і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема ст.ст. 116, 118 ЗК України.

Тобто суд не має підстав для задоволення позову в частині визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним державного акту на земельну ділянку, оскільки прокурором не було обґрунтовано належність доказів для підтвердження своїх вимог, в тому числі не було заявлено клопотання про призначення експертизи.

Крім того, право користування землею та права землекористувачів регламентуються положеннями ст.ст. 92, 95 ЗК України, відповідно.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені ст. 152 ЗК України.

Ні одна із зазначених норм не передбачає можливості звернення і землекористувача до суду із вимогою про витребування земельної ділянки у власника.

Враховуючи, що у судовому засіданні на підставі зібраних по справ доказів установлено те, що прокурором не доведено обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, крім того прокурор відмовився від призначення у справі судової земельно-технічної експертизи, суд дійшов висновку про те, що не має підстав для задоволення позову щодо визнання незаконним і скасування рішення Глевахівської селищної ради від 22 червня 2007 року № 296 щодо передачі відповідачу у власність земельної ділянки, а, враховуючи постанови Верховного Суду України у справі № 92цс13 від 18 вересня 2013 року, у справі № 6-93цс13 від 23 жовтня 2013 року, відповідно і визнання недійсним державного акту на право власності на спірну земельну ділянку та витребування з незаконного володіння спірної земельної ділянки.

Також, на думку суду, позовні вимоги прокурора в інтересах державного підприємства про визнання саме незаконним рішення органу місцевого самоврядування заявлені не у спосіб, визначений положеннями ст. 152 ЗК України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 9, 41 Конституції України, ст.1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, п. 1 ст. 17 Закону України „Про міжнародні договори УкраїниВ» , ст. ст. 24, 78, 81, 92, 116, 118, 125, 126, 149, 150, 152, 186 ЗК України, ст. 55 Закону України «Про землеустрій», ст. 21 ЦК України, Порядку присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам для ведення Державного реєстру земель, затверджених вказівкою Держкомзему України від 20.03.2002 року №12, ст.ст. 1, 3, 10, 16, 58 - 61, 74, 88, 208, 209, 212- 215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі: головного управління Держземагенства у Київській області, Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Васильківський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 19 жовтня 2015 року.

Суддя Г.М.Лебідь-Гавенко