Рішення

від 15.10.2015 по справі 372/1673/15-ц

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/1673/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

15 жовтня 2015 року Обухівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Радченко С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки, обґрунтовуючи його невиконання відповідачем грошових зобов'язань за договором позики, виникненням значної заборгованості, просив в судовому порядку звернути стягнення на предмет іпотеки.

У подальшому позивач уточнив позовні вимоги, загалом просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок загальною площею 275,9 кв.м та земельну ділянку загальною площею 0,25 га з кадастровим номером НОМЕР_1, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості в сумі 1 839 954,92 грн., в тому числі: несплачена сума позики у розмірі 473 800 грн. (що за середньозваженим курсом в 23 грн. за долар США еквівалентно 20 600 доларів США); пеня за прострочення сплати позики за період з 12.02.2015 року по 16.09.2015 року у розмірі 1 023 408 грн., за договором позики грошових коштів від 11.08.2015 року, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ОСОБА_1 за ціною продажу не нижче ніж 637 000 грн. з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ОСОБА_1 всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги з урахуванням уточнень підтримав в повному обсязі, посилаючись на наявність заборгованості за договором позики, невиконання відповідачем умов договору, заперечив удаваність правочину, пояснив, що вартість майна оцінена сторонами в договорі, розрахунок заборгованості базується на середньозваженому курсі валют, який відповідає комерційному.

Відповідач в судове засідання не з'явився повторно, хоч про час та місце розгляду справи був повідомлявся належним чином, заперечень щодо позову, заяв та клопотань до суду не направив.

Відповідно до ч.1 ст.224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд вважав можливим розглянути спір у відсутність відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

11 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики грошових коштів, за умовами якого позивач передав відповідачеві у власність 259 560 грн., а відповідач зобов'язувався повернути позивачеві борг в гривневому еквіваленті, що становитиме 20 600 доларів США за середньозваженим комерційним курсом у строк до 11 лютого 2015 року. У разі несвоєчасного повернення коштів позичальник зобов'язався сплатити пеню в розмірі 1 % за кожен день прострочки. Вказані обставини підтверджуються копією договору.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором позики, 11 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено та нотаріально посвідчено договір іпотеки, згідно умов якого Іпотекодавцем було передано в іпотеку в якості забезпечення виконань своїх зобов'язань за договором позики два об'єкти нерухомого майна: житловий будинок загальною площею 275,9 кв.м та земельну ділянку загальною площею 0,25 га з кадастровим номером НОМЕР_1, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Вказані обставини підтверджуються копією договору, витягами з реєстру про реєстрацію іпотеки та про реєстрацію обтяження, інформаційними довідками.

16.02.2015 року та 25.03.2015 року позивач звертався до відповідача із письмовою вимогою про усунення порушень умов договору, передачу оригіналів правовстановлюючих документів, укладення договору про задоволення вимог іпотеко держателя за рахунок заставного майна, що підтверджується листами, квитанціями, описом цінного листа, відомостями із сайту «Укрпошти».

Спірне нерухоме майно, а саме житловий будинок загальною площею 275,9 кв.м та земельна ділянка загальною площею 0,25 га з кадастровим номером НОМЕР_1, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 належить відповідачеві ОСОБА_2, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, свідоцтвом про право власності, договором купівлі-продажу земельної ділянки, інформаційними довідками.

На підтвердження доводів про обрахунок заборгованості за договором позики виходячи із середньозваженого курсу валют представник позивача подав скріншот із однієї сторін мережі «Інтернет», в якому відсутні відомості про саме такий курс валют, при цьому представник позивача посилався, що сторони при укладенні договору під цим поняттям мали на увазі комерційний курс долара США до гривні, у наданому суду скріншоті міститься інформація про те, що станом на 15.09.2015 року такий курс складав 23,0000, що підтверджується скріншотом із сайту kurs.com.ua.

Як передбачено ст.ст. 572, 575 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом, як передбачено ст. 590 ЦК України.

Згідно ст.ст. 11, 33 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання, майновий поручитель відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя нерухомим майном, що є предметом іпотеки. У разі невиконання або неналежного виконання божником основного зобов'язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, за наявності договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, іпотекодержатель, в даному випадку позивач ОСОБА_1, за загальними нормами цивільного судочинства дійсно має право, у разі невиконання боржником своїх зобов'язань, звернути стягнення на передане в іпотеку майно.

Однак при вирішенні спору суд зобов'язаний дотримуватись загальних засад цивільного судочинства, зокрема щодо диспозитивності та змагальності сторін.

Позивач не звертався до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором позики, в межах цього спору позивач просить лише звернути стягнення на предмет іпотеки.

Обгрунтовуючи позов позивач посилається, що відповідач допустив виникнення заборгованості за договором позики, на підтвердження чого не надав відповідного розрахунку, але в мотивувальній частині позовної заяви навів розрахунок, згідно якого станом на 16.09.2015 року заборгованість становить 1 839 954,92 грн. і складається із несплаченої суми позики у розмірі 473 800 грн. (що за середньозваженим курсом в 23 грн. за долар США еквівалентно 20 600 доларів США); пені за прострочення сплати позики за період з 12.02.2015 року по 16.09.2015 року у розмірі 1 023 408 грн.

Суд вважає необґрунтованими доводи позову в частині визначення розміру заборгованості за договором позики, оскільки відповідні доводи ґрунтуються на еквіваленті, який не передбачений законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч.ч.1,3 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно ч.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Сторони у договорі визначили грошовий еквівалент зобов'язання у доларах США із врахуванням середньозваженого комерційного курсу, однак чинне законодавство України не містить визначення, не регламентує правовий статус і порядок використання у цивільних правовідносинах подібного поняття, належних і допустимих доказів дійсного розміру саме курсу валют саме із такою назвою, як зазначено у договору суду не подано, а подані відомості із неофіційного сайту в мережі Інтернет не можуть вважатись допустимим доказом, крім того містять відомості про курс валют із іншим правовим визначенням - комерційний, а не середньозважений.

Можливість розрахунків за договором виходячи із офіційного курсу відповідної валюти на день платежу сторони у договорі не передбачили, позивач наполягав на розрахунку заборгованості без застосування офіційного курсу відповідної валюти.

Пункт 3 укладеного між сторонами договору позики визначає розмір пені за прострочку - 1%, однак не передбачає базові показники обрахунку від якої саме суми чи найменування або правового статусу вихідних даних слід здійснювати такий розрахунок (сума позики, сума заборгованості тощо), тому відповідні доводи позову є непереконливими.

Враховуючи відсутність належно оформленого розрахунку, неконкретизованість умов договору та вихідних даних для обрахунку боргу суд оцінює доводи позову про наявність і розмір заборгованості за договором позики як такі, що всупереч вимогам ст.ст. 10,11,60 ЦПК України не доведені належними і допустимими доказами.

Вартість предмету іпотеки в наданих суду доказах не визначена, однак враховуючи технічні характеристики (житловий будинок площею 275,9 кв.м та земельна ділянка площею 0,25 га в Обухівському районі Київської області) суд вважає, що їх вартість значно перевищує розмір заборгованості за кредитом. При цьому доводи представника позивача про визначення вартості предмету іпотеки сторонами в договорі від 11.08.2014 року суд вважає необґрунтованими, оскільки суду не подано висновку чи іншого документа, складеного уповноваженою законодавством особо - експертом або оцінювачем, а строки чинності зазначеного у договорі звіту оцінювача станом на 07.08.2014 року сплинули.

Відомості про технічний стан будинку, стан земельної ділянки у справі відсутні, при цьому представник позивача в судовому засіданні повідомляв відомості про невідповідність дійсного технічного стану будинку зазначеному у документах правовому статусу об'єкта нерухомості. Технічний паспорт суду не подавався, достатній для ідентифікації опис об'єкта нерухомості позивач не навів.

Згідно ч.3 ст.47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Матеріали справи не містять доказів того, що житловий будинок, на який пропонується звернути стягнення, не використовується для постійного проживання відповідачем та членами його сім'ї, тому достатніх підстав для позбавлення відповідачів конституційного права на житло суд не вбачає.

Згідно ч.1 ст.39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Всупереч вимогам ст.ст.10,11,60 ЦПК України, ч.1 ст.39 Закону України «Про іпотеку» суду не подано достатніх даних та належних і допустимих доказів обставин, які підлягають обов'язковому зазначенню у рішенні суду у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, суду не подано жодних доказів вартості предметів іпотеки станом на час звернення до суду або розгляду справи, в позовних вимогах не визначено вартість майна, що позбавляє суд об'єктивно оцінити співмірність та обгрунтованість позовних вимог позивача, тому задоволення позову в межах наявних у справі доказів є неможливим.

Згідно ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Згідно ч.ч.1,2 ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

Аналогічні положення містяться також і в інших нормах права, зокрема в ст.19, ч.ч.1,6 ст.20, ст.21 Закону України "Про заставу", ч.2 ст.25, п.2 ч.1 ст.26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Укладений між сторонами договір не містить чітких норм, які б надавали право позивачеві вимагати задоволення своїх вимог як іпотекодержателя шляхом надання позивачеві права продажу об'єкт іпотеки «будь-яким способом», подібний спосіб купівлі-продажу не можна вважати конкретизованим і таким, що ґрунтується на законі чи договорі, тому обраний позивачем спосіб захисту своїх інтересів не узгоджується із положеннями п.4.1 іпотечного договору. Загалом, вимоги позивача про наділення його в судовому порядку визначеними позовом повноваженнями не ґрунтуються в повній мірі ні на договорі, ні на законі.

Також позивачем жодним чином не вмотивовано і не доведено можливість відчудження майна відповідача за умови чинності внесеного до відповідного державного реєстру обтяження стосовно земельної ділянки площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 за постановою державного виконавця про арешт майна, що підтверджується інформаційною довідкою державного реєстратора.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 11 ЦК України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний

розсуд.

Згідно ч.2 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Із встановлених судом фактичних обставин спору не вбачається достатніх і визначених законом підстав для покладення на відповідача в судовому порядку визначених позовом зобов'язань.

Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Вирішуючи спір на засадах змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, на підставі поданих позивачем доказів, суд вважає, що позовні вимоги не грунтуються на зібраних по справі і досліджених судом письмових доказах, не узгоджуються із чинним законодавством України, позивач всупереч вимогам ст.ст.10,11,60 ЦПК України не довів позовні вимоги, тому достатніх правових і фактичних підстав для задоволення позову суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 60, 88, 212-214, 226 ЦПК України, ст.ст. 11, 16, 204, 514, 525, 526, 527, 530, 543, 549, 554, 559, 572, 589, 590, 624, 625, 629, 1046, 1049 ЦК України, ст.ст. 3, 5, 11, 12, 24, 33, 38-40 Закону України «Про іпотеку», ст. 4 Закону України «Про заставу», суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення - з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто Обухівським районним судом у випадку подання відповідачем відповідної заяви протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя М.В.Кравченко