Постанова

від 20.10.2015 по справі 920/485/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року Справа № 920/485/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк Д. Кривди, С. Могил, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановувід 13.07.2015 Харківського апеляційного господарського суду у справі№ 920/485/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Хеліос Україна" доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення 384 311,52 грн у судове засідання прибули представники: позивачаШкарбута Л.С. (дов. від 15.03.2015), відповідачаОСОБА_6 (дов. від 29.09.2014), заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк , пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хеліос Україна" звернулось до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 303055,33 грн основної заборгованості за неоплачений товар відповідно до договору поставки № 010п від 03.01.2012, пені у розмірі 34232,80 грн, неустойки у розмірі 3030,55 грн, 3% річних у розмірі 3686,48 грн, інфляційних втрат у розмірі 40306,36 грн.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 06.05.2015 (суддя В. Моїсеєнко), залишеним без зміни постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.10.2015 (колегія суддів: В. Бондаренко, В. Івакіна, В. Россолов), позов задоволено частково шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 303055,33 грн - основного боргу, 34232,80 грн - пені, 40306,36 грн - інфляційних втрат та 3686,48 грн 3 % річних. У частині стягнення неустойки у сумі 3030,55 грн у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані наступним.

03.01.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіколорс", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Хеліос Україна", що підтверджується статутом ТОВ "Хеліос Україна" (нова редакція) затвердженого загальними зборами учасників ТОВ "Сіколорс" (протокол № 22 від 26.05.2014) (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (покупець) укладений договір поставки № 010п (далі - Договір № 010п), відповідно до п. 1.1 якого постачальник постачає покупцю товар, а покупець приймає та оплачує його.

Вартість одиниці товару, його кількість та загальна вартість погоджуються сторонами та вказуються у видаткових накладних, які є додатком до цього договору. Покупець надсилає постачальнику заявку на поставку товару, в якій зазначає кількість та асортимент товару, що необхідно поставити (п. 2.1 Договору № 010п).

Пунктом 2.4 Договору встановлено, що покупець здійснює оплату в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом дев'яноста календарних днів після поставки товару.

Згідно з п. 9.1 Договору він діє до 31.12.2012. У частині проведення взаєморозрахунків даний договір діє до повного виконання взятих на себе зобов'язань. Сторони мають право пролонгувати даний договір шляхом підписання додаткової угоди в період дії цього договору (п. 9.2 Договору № 010п).

25.12.2012 сторони уклали додаткову угоду № 1 до Договору № 010п від 03.01.2012, в якій сторони продовжили дію договору поставки № 010п від 03.01.2012 до 31.12.2013. Усі інші умови договору поставки залишились незмінними.

Додатковою угодою № 2 від 18.06.2014 до Договору № 010п від 03.01.2012 сторони домовились змінити назву постачальника з ТОВ "Сіколорс" на ТОВ "Хеліос Україна". Усі інші умови договору поставки залишились незмінними.

Також, 10.01.2007 між сторонами укладений договір поставки № 2-01/07/р, відповідно до п. 1.1 якого постачальник постачає покупцю товар, а покупець приймає та оплачує його.

Вартість одиниці товару, його кількість та загальна вартість погоджуються сторонами та вказуються у видаткових накладних, які є додатком до цього договору (п. 1.2 договору № 2-01/07/р). Покупець здійснює оплату в національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника відповідно до виставленого рахунку протягом тридцяти календарних днів після надходження товару на склад покупця (п. 2.4 договору № 2-01/07/р).

У матеріалах справи містяться видаткові накладні: №К-00000858 від 23.05.2012, №К-00001024 від 11.06.2012, №К-00001025 від 11.06.2012, №К-00001217 від 02.07.2012, №К-00001218 від 02.07.2012, №К-00001229 від 03.07.2012, №К-00001297 від 06.07.2012, №К-00001317 від 10.07.2012, №К-00001318 від 10.07.2012, №К-00001326 від 11.07.2012, №К-00001378 від 17.07.2012, №К-00001445 від 25.07.2012, №К-00001454 від 25.07.2012, №К-00001468 від 26.07.2012, №К-00001483 від 27.07.2012, №К-00002363 від 06.11.2012, виписані на підставі договору № 2-01/07/р від 10.01.2007 та видаткові накладні: №К-00000326 від 13.03.2013, №К-00000739 від 29.04.2013, №К-00000775 від 07.05.2013, №К-00000809 від 13.05.2013, №К-00001224 від 18.06.2013, №К-00001384 від 04.07.2013, №К-00001638 від 17.06.2014, №К-00001676 від 20.06.2014, №К-00001713 від 24.06.2014, виписані на підставі договору № 010п від 03.01.2012.

Зазначені видаткові накладні свідчать про те, що відповідач отримав товар на загальну суму 303 055,33 грн, що ним і не заперечується, проте доказів на підтвердження оплати товару у встановлені договорами поставки строки не надав.

А тому, вимоги про стягнення суми основного боргу є обґрунтованими.

Водночас, обґрунтованими є і вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 34232,80 грн, оскільки умовами договорів, а саме п.7.4 договору поставки № 2-01/07/р від 10.01.2007 та Договору № 010п за порушення строків оплати, передбачених додатками даних договорів, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки платежу. Пеня у сумі 34232,80 грн за період з 23.09.2014 по 17.02.2015 нарахована в межах строку позовної давності, з урахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, тому, позовні вимоги у зазначеній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Правильним є також і здійснений відповідачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з огляду на що, позовні вимоги про стягнення відповідних сум підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 3030,55 грн, то п. 7.5.3 Договору № 010п передбачено, що у випадку порушення вимог, передбачених п. 7.5 договору, покупець сплачує постачальнику неустойку в розмірі 1% від вартості товару, що підлягає поверненню.

Враховуючи, що неустойкою є штраф, пеня, а позовні вимоги про стягнення пені задоволено, то в даному випадку задоволення позовних вимог щодо стягнення неустойки буде подвійною відповідальністю за одне порушення зобов'язання, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

З посиланням на вказане вище, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення суми основного боргу, пені, інфляційних втрат, 3 % річних, а також про необхідність відмови у задоволені позовних вимог про стягнення неустойки у розмірі 3030,55 грн.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, просить рішення та постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Зі змісту наданого позивачем акта звірки взаєморозрахунків станом на 31.01.2015, підписаним лише позивачем, вбачається наявність заборгованості відповідача перед позивачем станом на 01.01.2012 у розмірі 529597,34 грн. Водночас, у акті вказано, що за оборотний період з 01.01.2012 по 31.01.2015 заборгованість позивача становить - 538 114,65 грн. Разом з тим, у вказаному акті зазначено, що відповідачем здійснена оплата за товар протягом 2012, 2013 та 2014 років на суму 764656,66 грн.

Отже, вказана позивачем у акті сума оплати у розмірі 764656,66 грн зарахована ним у якості оплати заборгованості, наявної станом на 01.01.2012 (529597,34 грн), а також частково у якості оплати заборгованості за період з 01.01.2012 по 31.01.2015, неоплачена частина заборгованості за який є предметом позову.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не дослідили обставини доведеності вказаної позивачем заборгованості станом на 01.01.2012 та, у випадку її наявності, правомірності зарахування позивачем здійснених відповідачем платежів у 2012, 2013 та 2014 роках у якості оплати вказаної заборгованості.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не надана належна правова оцінка наведеним вище обставинам, оскаржені судові рішення слід скасувати, а справу направити на новий розгляд, під час якого місцевому господарському суду слід дослідити відповідні обставини.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що під час нового розгляду справи, місцевому господарському суду слід також врахувати наступне.

Нарахування суми пені можливе лише за наявності домовленості сторін у договорі про її нарахування.

Задовольняючи вимоги про стягнення суми пені, нарахованої на заборгованість за поставлений товар відповідно до накладних, підписаних сторонами у 2012 та 2014 роках, судами попередніх інстанцій не врахований факт припинення дії договору № 2-01/07/р від 10.01.2007, на який містять посилання видаткові накладні 2012 року, та факт припинення дії договору № 010п від 03.01.2012, на який містять посилання накладні 2014 року.

Присуджуючи до стягнення суму пені нараховану на заборгованість за поставлений товар відповідно до накладних, підписаних сторонами у 2013 році, судами не надана належна правова оцінка відповідності таких вимог положенням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Так, з урахуванням дат підписаних у 2013 році видаткових накладних строк оплати за переданий по ним товар відповідно (п. 2.4 договору № 010п від 03.01.2012) настав у червні - вересні 2013 року. У силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за неоплату відповідачем товару, поставленого у 2013 році, припинилось у грудні - березні 2014 року, однак у позовній заяві ТОВ "Хеліос Україна" вказало строк нарахування пені з 23.09.2014 по 17.02.2015.

Водночас, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволені позовних вимог про 3 030,55 грн неустойки, оскільки за змістом 7.5.3 договору № 010п від 03.01.2012 визначена сторонами неустойка є за своєю правою природою штрафом (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пеня і штраф є окремими видами неустойки (ч. 1 ст. 549 ЦК України), а тому присудження до стягнення суми пені, не виключає можливість присудження до стягнення штрафу (за наявності правових підстав), як іншого виду неустойки.

Однак, передбачена п.7.5.3 Договору неустойка (штраф) застосовується як відповідальність за порушення строків повернення товару на вимогу постачальника. Заявлений позов не містить вимоги про повернення товару; позовна вимога заявлена про присудження до стягнення вартості товару. А тому, судом попередніх інстанцій слід було надати належну правову оцінку заявленій вимозі.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9- 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Господарського суду Сумської області від 06.05.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 у справі № 920/485/15 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

Судді: Є. Борденюк

Д. Кривда

С. Могил