Ухвала

від 13.10.2015 по справі 814/282/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2015 року м. Київ К/800/67452/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 року

у справі № 814/282/14

за позовом Приватного підприємства «Ространсагро»

до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Ространсагро» (далі по тексту - позивач, ПП «Ространсагро») звернулось з позовом до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 року апеляційну скаргу ОДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Ространсагро» з питань правомірності обчислення та своєчасної сплати до державного бюджету податку на додану вартість при проведенні взаєморозрахунків з платниками податків ПП «Нико-Автотранс Юг» за період листопад, грудень 2012 року, ТОВ «Проф трейд» за період січень 2013 року, за результатами якої складено акт від 27.12.2013 року № 107/22/33429448.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо заниження податку на додану вартість в сумі 868 876,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.01.2014 року № 0000012200, яким ПП «Ространсагро» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 868 876,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 434 438,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом пункту 198.2 статті 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПП «Ространсагро» та ПП «Ніко - Автотранс Юг» укладено договір поставки від 28.09.2012 року, за умовами якого останній зобов'язується поставити у власність позивача нафтопродукти та мінеральні добрива.

Також, 23.01.2013 року між ПП «Ространсагро» та ТОВ «Проф Трейд» укладено договір поставки, відповідно до якого останній зобов'язується поставити у власність позивача нафтопродукти.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що зберігання придбаних нафтопродуктів здійснювалось на підставі договору від 10.09.20012 року укладеного з ТОВ СГВП «Правда» та підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо реальності господарських операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що вищевказані контрагенти на час спірних відносин були зареєстровані як платниками податків на додану вартість (відповідно до вимог чинного законодавства).

Таким чином, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ОДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне рішення є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 року - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 - Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун