Рішення

від 12.10.2015 по справі 910/21888/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2015Справа №910/21888/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Салатіко»

До Приватного підприємства «Інтерпласт»

Про стягнення 237 770,27 грн.,

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Левчук А.О. - представник за довіреністю;

від відповідача: Рябко С.О. - представник за довіреністю;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Салатіко» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Інтерпласт» про стягнення 237 770,27 грн., з яких: 135 715,00 грн. - основного боргу, 11 214,00 грн. - штрафної неустойки; 32 472,45 грн. - пені; 3 504,35 грн. - 3% річних, 54 864,47 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані грошові зобов'язання за, укладеним між сторонами, договором поставки №220414СЛ від 22.04.2014 року.

Ухвалою суду від 28.08.2015 року було порушено провадження у справі № 910/21888/15 та призначено справу до розгляду на 14.09.2015 року.

У судовому засіданні 14.09.2015 року представник позивача подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.

Представники відповідача в судове засідання 14.09.2015 року не з'явився, вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 14.09.2015 року розгляд справи відкладено на 28.09.2015 року.

В судовому засіданні 28.09.2015 року представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні 28.09.2015 року проти задоволення клопотання про відкладення справи заперечував.

Судом частково задоволено клопотання представника відповідача, в судовому засіданні 28.09.2015 року оголошено перерву до 05.10.2015 року.

Представник відповідача 05.10.2015 року через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що:

- позивачем невірно проведений розрахунок штрафної неустойки (п. 6.6 договору), розмір якої згідно розрахунку позивача становить 2 033,73 грн. (135 715,00 грн. (сума заборгованості) х 1,5%);

- умови договору, зокрема, п.п. 6.1 - 6.8 розділу «Відповідальність сторін» є недійсними, а тому позивач не має права посилатись на них як на підставу виникнення обов'язку відповідача сплатити штрафну неустойку та пеню.

Крім того, представник відповідача у відзиві на позовну заяву просив суд застосувати позовну давність до вимоги про стягнення пені, право на отримання якої у нього виникло до 19.08.2014 року (за один рік до подачі позовної заяви до суду).

Також представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі, розгляд якого судом відкладено в наступне судове засідання.

В судовому засіданні 05.10.2015 року представник позивача надав усні пояснення відповідно до яких позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні надав усні пояснення відповідно до яких проти задоволення позову заперечував.

В судовому засіданні 05.10.2015 року оголошено перерву до 12.10.2015 року.

В судовому засіданні 12.10.2015 року представник відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача проти задоволення клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі заперечував.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: 1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; 1 1 ) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 2) неподання витребуваних доказів; 3) необхідність витребування нових доказів; 4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; 5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Суд, розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.

В судовому засіданні 12.10.2015 року представник відповідача підтримав подане 05.10.2015 року клопотання про зупинення провадження у справі №910/21888/15 до вирішення Господарським судом Дніпропетровської області справи №904/8684/15 за позовом ПП «Інтерпласт» до ТОВ «Салатіко» про визнання недійсною частини договору поставки №220414СЛ від 22.04.2014 року.

Представник позивача надав усні пояснення відповідно до яких проти задоволення клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі заперечував.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Суд, розглянувши клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази того, що Господарським судом Дніпропетровської області вирішується спір про визнання недійною частини договору поставки №220414СЛ від 22.04.2014 року.

Представник позивача надав усні пояснення по справі відповідно до яких позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача надав усні пояснення по справі відповідно до яких проти позову заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні 12.10.2015 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.04.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Салатіко» (постачальник, позивач) та Приватним підприємством «Інтерпласт» (покупець, відповідач) був укладений договір поставки №220414СЛ, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцеві товар (партію товару) у відповідному асортименті, кількості та по цінам в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, прийняти та оплатити товар.

Датою поставки вважається дата передачі постачальником товару покупцю. Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної на товар (п.1.5).

Відповідно до п. 5.2 договору загальна сума даного обумовлюється сумами, зазначеними у накладних (товарно-транспортних або видаткових накладних) на кожну партію товару.

Згідно п. 5.4 договору оплата за товар здійснюється покупцем в безготівковому порядку, у розмірі 100% оплати вартості кожної окремої партії товару не пізніше 21 календарного дня від дати поставки товару.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2014 року (п.п.9.1, 9.2).

На виконання умов договору поставки №220414СЛ від 22.04.2014 року позивач поставив відповідачу товар загалом на суму 747 599,90 грн., що підтверджується видатковими накладними: №37 від 16.06.2014 року на суму 28 477,00 грн., №219 від 28.07.2014 року на суму 41 770,00 грн., №256 від 01.08.2014 року на суму 29 734,50 грн., №283 від 06.08.2014 року на суму 19 899,50 грн., №314 від 09.08.2014 року на суму 22 650,30 грн., №343 від 13.08.2014 року на суму 343,20 грн., №363 від 15.08.2014 року на суму 29 895,00 грн., №390 від 19.08.2014 року на суму 31 515,00 грн., №414 від 21.08.2014 року на суму 12 577,40 грн., №423 від 22.08.2014 року на суму 14 145,00 грн., №441 від 25.08.2014 року на суму 19 961,00 грн., №534 від 08.08.2014 року на суму 18 600,00 грн., №553 від 11.09.2014 року на суму 44 625,00 грн., №570 від 15.09.2014 року на суму 28 020,00 грн., №598 від 19.09.2014 року на суму 26 832,00 грн., №610 від 22.09.2014 року на суму 24 000,00 грн., №632 від 25.09.2014 року на суму 33 240,00 грн., №649 від 30.09.2014 року на суму 63 750,00 грн., №683 від 03.10.2014 року на суму 52 350,00 грн., №703 від 08.10.2014 року на суму 54 270,00 грн., №747 від 08.10.2014 року на суму 19 500,00 грн., №727 від 14.10.2014 року на суму 14 250,00 грн., №759 від 14.10.2014 року на суму 54 000,00 грн., №752 від 24.10.2014 року на суму 54 652,50 грн., №773 від 20.11.2014 року на суму 8 542,50 грн.

Проте, відповідач, в порушення грошових зобов'язань за договором поставки №220414СЛ від 22.04.2014 року здійснив оплату поставленого позивачем товару з простроченням строків оплати та не в повному обсязі, а саме в сумі 611 884,90 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та виписками банку по особовому рахунку позивача.

В зв'язку з чим заборгованість відповідача за договором поставки №220414СЛ від 22.04.2014 року становить 135 715,00 грн.

Відповідач проти факту наявності у нього заборгованості за договором поставки №220414СЛ від 22.04.2014 року в розмірі 135 715,00 грн. не заперечував.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що на виконання умов договору поставки №220414СЛ від 22.04.2014 року позивач за період поставив відповідачу товар загалом на суму 747 599,90 грн., що підтверджується видатковими накладними за період з 16.06.2104 року по 20.11.2014 року.

Проте, відповідач, в порушення грошових зобов'язань за договором поставки №220414СЛ від 22.04.2014 року здійснив оплату поставленого позивачем товару з простроченням строків оплати та не в повному обсязі, а саме в сумі 611 884,90 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та виписками банку по особовому рахунку позивача, в зв'язку чим його заборгованість за договором поставки №220414СЛ від 22.04.2014 року становить 135 715,00 грн.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення обставин повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу підлягають задоволенню повністю в сумі 135 715,00 грн.

Позивач за прострочення строків сплати за поставлений товар, керуючись пунктом 6.7 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача 32 472,45 грн. пені за період прострочення з 08.07.2014 року по 09.06.2015 року (згідно наданого позивачем розрахунку), та керуючись пунктом 6.6 договору - штрафної неустойки в сумі 11 214,00 грн.

Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог в частині стягнення пені та штрафної неустойки, зазначав, що п.п. 6.1 - 6.8 розділу «Відповідальність сторін» договору є недійними, а тому підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені та штрафної неустойки відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене та враховуючи те, що договір поставки №220414СЛ від 22.04.2014 року є укладеним (що не оспорюється сторонами), виконувався сторонами (позивачем здійснено поставку товару, відповідачем - часткову оплату поставленого товару), будь-яких доказів того, що п.п. 6.1 - 6.8 договору розділу «Відповідальність сторін» визнані недійними відповідачем під час розгляду справи не надано, судом відхиляються доводи представника позивача про відсутність підстав для нарахування та стягнення з відповідача пені та штрафної неустойки.

Крім того, представник відповідача просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача про стягнення пені, право на отримання якої у позивача виникло до 19.08.2014 року (за один рік до подачі позовної заяви до суду).

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.7 договору у випадку несвоєчасної оплати за товар в порядку ст. 5.4 цього договору покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язують його початок.

Відповідно до п.4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання, порядку розрахунків погодженого сторонами, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню за період з 20.08.2014 року по 09.06.2015 року в розмірі 31 560,87 грн., в межах строків позовної давності, з урахуванням дати подачі позову (20.08.2015 року) та заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Відповідно до п. 6.6 договору за порушення господарських зобов'язань в частині сплати поставленого товару покупцем до покупця застосовується оперативно-господарська санкція у вигляді штрафної неустойки у розмірі 1,5% від загальної суми прострочення зобов'язання (вартості неоплаченої партії товару).

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Враховуючи положення ст. 549 ЦК України, передбачена п. 6.6 договору неустойка є штрафом.

Здійснивши перерахунок штрафу, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі 2 035,73 грн. (135 715,00 грн. (вартість неоплаченого відповідачем товару) х 1,5%).

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував та просить суд стягнути з відповідача 54 864,47 грн. - інфляційних втрат за період прострочення з січня 2015 року по червень 2015 року (згідно наданого розрахунку) січня та 3 504,35 грн. - 3% річних за період прострочення з 08.07.2014 року по 31.07.2014 року (згідно наданого розрахунку).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних підлягають частковому задоволенню в сумі 3 320,55 грн., а позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню повність в сумі 54 864,47 грн.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Інтерпласт» (03028, м. Київ, вул. Малокитаївська, буд. 3, кв. 59, код ЄДРПОУ 32798474) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Салатіко» (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Бориса Кротова, буд. 50, код ЄДРПОУ 38431858) 135 715 (сто тридцять п'ять тисяч сімсот п'ятнадцять) грн. 00 коп. - основного боргу, 2 035 (дві тисячі тридцять п'ять) грн. 73 коп. - штрафу, 31 560 (тридцять одну тисячу п'ятсот шістдесят) грн. 87 коп. - пені, 3 320 (три тисячі триста двадцять) грн. 55 коп. - 3% річних, 54 864 (п'ятдесят чотири тисячі вісімсот шістдесят чотири) грн. 47 коп. - інфляційних втрат та 4 549 (чотири тисячі п'ятсот сорок дев'ять) грн. 94 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Спичак О.М.

Повний текст рішення

складений 19.10.2015 року.