Постанова

від 21.03.2016 по справі 910/21888/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2016 р. Справа№ 910/21888/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Рябухи В.І.

Калатай Н.Ф.

за участю представників сторін:

від позивача: не викликався, не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

від відповідача: не викликався, не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного підприємства "Інтерпласт"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2015

у справі № 910/21888/15 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Салатіко"

до Приватного підприємства "Інтерпласт"

про стягнення 237 770,27 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2016 розгляд апеляційної скарги у справі № 910/21888/15 відкладено на 21.03.2016.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2015 у справі № 910/21888/15 позов задоволено частково; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 135 715,00 грн. основного боргу, 2 035,73 грн. штрафу, 31 560,87 грн. пені, 3 320,55 грн. 3% річних, 54 864,47 грн. інфляційних втрат та 4 549,94 грн. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що як встановлено судом, на виконання умов договору поставки № 220414СЛ від 22.04.2014 позивач поставив відповідачу товар загалом на суму 747 599,90 грн., що підтверджується видатковими накладними за період з 16.06.2014 по 20.11.2014; відповідач, в порушення грошових зобов'язань за договором поставки № 220414СЛ від 22.04.2014, здійснив оплату поставленого позивачем товару з простроченням строків оплати та не в повному обсязі, а саме в сумі 611 884,90 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та виписками банку по особовому рахунку позивача, в зв'язку чим його заборгованість за договором поставки № 220414СЛ від 22.04.2014 становить 135 715,00 грн.; враховуючи те, що договір поставки № 220414СЛ від 22.04.2014 є укладеним; доказів того, що п.п. 6.1 - 6.8 договору визнані недійними, відповідачем не надано, судом відхиляються доводи представника позивача про відсутність підстав для нарахування та стягнення з відповідача пені та штрафної неустойки; здійснивши перерахунок пені, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню за період з 20.08.2014 по 09.06.2015 в розмірі 31 560,87 грн., в межах строків позовної давності, з урахуванням дати подачі позову (20.08.2015) та заяви відповідача про застосування строків позовної давності; здійснивши перерахунок штрафу, трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі 2 035,73 грн., в частині стягнення трьох відсотків річних підлягають частковому задоволенню в сумі 3 320,55 грн., а позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю, в сумі 54 864,47 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2015 у справі № 910/21888/15 скасувати частково, у частині задоволених позовних вимог про стягнення штрафної неустойки (штрафу) у сумі 2 035,73 грн. та пені у сумі 31 560,87 грн., з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову у частині стягнення штрафної неустойки (штрафу) та пені.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, судом невірно проведений перерахунок пені відповідно до п. 6.7 договору; суд, з урахуванням заяви відповідача про застосування строків позовної давності щодо пені, здійснюючи перерахунок, невірно розрахував розмір пені за період з 20.08.2014 по 09.06.2015 та не навів, яким чином здійснювався проведений розрахунок; судом не повністю досліджено матеріали справи та не звернуто уваги на твердження про те, що деякі сторінки договору на підставі п. 11.6 договору є недійсними та не можуть бути підставою для встановлення прав та обов'язків, зокрема, щодо нарахування штрафної неустойки та пені, чим порушено та неправильно застосовано норми матеріального права, передбачені ст.ст. 6, 627 ЦК України; зазначений договір був підписаний сторонами, проте, зокрема, сторінки 3 та 4 не були скріплені печатками сторін, що зумовлює їх недійсність відповідно до п. 11.6 договору, зокрема, і недійсність положень п.п. 6.1-6.8 розділу 6 "Відповідальність сторін"; умови п.п. 6.1-6.8 договору є недійсними, тому позивач не має права посилатись на них, як на підставу виникнення обов'язку відповідача сплатити штрафну неустойку та пеню; розрахунки між сторонами по поставці товару, що зазначений у договорі, велись на підставі договору.

Скаржник вважає недійсними лише положення п.п. 6.1-6.8 розділу 6 "Відповідальність сторін" договору, саме тому, під час підписання договору не проставлялись печатки на відповідних сторінках та відповідно дані пункти договору є непогодженими.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги, вважає, що місцевий суд здійснив перерахунок пені відповідно до вимог чинного законодавства України, з належним обґрунтуванням розміру пені у мотивувальній частині рішення із посиланням на норми, які регулюють деліктні правовідносини та інститут позовної давності; вказує на те, що 25.11.2015 Господарським судом Дніпропетровської області було прийнято рішення у справі № 904/9116/15 за позовом Приватного підприємства "Інтерпласт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Салатіко" про визнання п.п. 6.1-6.8 розділу 6 договору поставки № 220414СЛ від 22.04.2014 недійсними, яким Приватному підприємству "Інтерпласт" було відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю, а відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

21.03.2016 позивачем через відділ документального забезпечення суду подано письмове пояснення, у якому позивач зазначив, що чинне законодавство розмежовує поняття штрафних та оперативно-господарських санкцій, а згідно із ч. 3 ст. 237 ГК України оперативно-господарські санкції можуть застосовуватись одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу та письмового пояснення, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача 135 715,00 грн. суми основного боргу, 11 214,00 грн. суми штрафної неустойки, 32 472,45 грн. суми пені, 3 504,35 грн. суми трьох відсотків річних, 54 864,47 грн. суми інфляційних нарахувань; судових витрат.

05.10.2015 відповідачем подано до господарського суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому, зокрема, міститься заява про застосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як вбачається із матеріалів справи, 22.04.2014 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 220414СЛ, відповідно до п. 1.1 якого позивач, за договором постачальник, зобов'язується поставити та передати у власність відповідачу, за договором покупцю, товар (партію товару) у відповідному асортименті, кількості та за цінами в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, а відповідач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар.

Згідно із п. 5.4 договору № 220414СЛ оплата за товар здійснюється відповідачем в національній грошовій одиниці України з урахуванням ПДВ; розрахунки між позивачем та відповідачем здійснюються в безготівковому порядку, шляхом переведення відповідачем коштів на поточний рахунок позивача у розмірі 100% оплати вартості кожної окремої партії товару, не пізніше 21 календарного дня від дати поставки товару.

Факт постачання позивачем відповідачу товару згідно із умовами договору № 220414СЛ та одержання товару відповідачем підтверджується видатковими накладними на загальну суму 747 599,90 грн., підписаними обома сторонами та податковими накладними, належним чином засвідчені копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 22-71).

Як вбачається із наявних у матеріалах справи № 910/21888/15 платіжних доручень та витягів із особового рахунку (а.с. 72-106), відповідачем сплачено позивачу грошові кошти у загальному розмірі 611 884,90 грн., згідно із договором № 220414СЛ.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Доказів повної оплати за поставлений позивачем товар згідно із договором № 220414СЛ, відповідачем не надано.

Таким чином, апеляційний господарський суд, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 135 715,00 грн., за поставлений товар згідно із договором № 220414СЛ є такою, що підтверджена матеріалами справи та відповідає чинному законодавству.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 6.7 договору № 220414СЛ сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати за товар в порядку ст. 5.4 цього договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу, протягом 3 банківських днів з моменту отримання повідомлення позивача про сплату пені.

Матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем зобов'язань щодо оплати одержаних товарів.

Як вбачається із поштового штемпеля, позивачем пред'явлено позов до Господарського суду міста Києва - 20.08.2015.

В ч. 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно із ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Позивач у розрахунку штрафних санкцій, доданому до позовної заяви, зазначає період нарахування пені з 08.07.2014 по 09.06.2015.

Таким чином, враховуючи норми ч. 2 ст. 258 ЦК України, позивачем заявлено вимогу про стягнення пені за період з 08.07.2014 по 19.08.2014 із пропуском позовної давності, а за період з 20.08.2014 по 09.06.2015 у межах позовної давності.

Відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Із матеріалів справи № 910/21888/15 не вбачається наявності поважних причин часткового пропущення позовної давності щодо позовних вимог про стягнення пені.

Здійснивши власний перерахунок суми пені за допомогою програми "Калькулятор:Ліга:Закон", апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції та вважає, що сума пені у розмірі 31 560,87 грн. є правильною та такою, що підлягає стягненню з відповідача, як такої, що пред'явлена до спливу позовної давності, а у позовній вимозі про стягненні суми пені у розмірі 911,58 грн., належить відмовити, як у такій, що пред'явлена із пропуском позовної давності.

Згідно із п. 6.6 договору № 220414СЛ за порушення господарських зобов'язань у частині сплати поставленого товару відповідачем, з метою припинення або попередження повторення порушень цих зобов'язань з боку відповідача, до відповідача застосовується оперативно-господарська санкція у вигляді штрафної неустойки у розмірі 1,5% від загальної суми простроченого зобов'язання (вартості неоплаченої партії товару); позивач має право нарахувати дану оперативно-господарську санкцію у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання; при цьому відповідач зобов'язаний здійснити оплату штрафної неустойки протягом 3 банківських днів з моменту отримання письмового повідомлення про сплату відповідачем штрафної неустойки.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання у частині сплати поставленого товару позивачем за договором № 220414СЛ, умови п. 6.6 зазначеного договору, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь відповідача 2 035,73 грн. штрафу та вважає суму штрафу у розмірі 2 035,73 грн. правильною.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 20/246-08, від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011, постановах Вищого господарського суду України від 13.05.2015 у справі № 927/550/13, від 18.05.2015 у справі № 910/23630/14, від 17.06.2015 у справі № 910/22724/14, від 15.10.2015 у справі № 916/3445/14, від 21.10.2015 у справі № 910/760/15-г, від 27.10.2015 у справі № 924/303/15.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, здійснивши перерахунок сум інфляційних втрат та 3% річних, апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що суми інфляційних нарахувань у розмірі 54 864,47 грн. та 3% річних у розмірі 3 320,55 грн., є правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Нормами чинного законодавства не встановлено підставою визнання недійсним договору повністю або частково, таку обставину, як непідписання та нескріплення відбитком печатки кожної із сторінок договору.

Крім того, як свідчать матеріали справи, зобов'язання за договором № 220414СЛ позивачем виконано, а відповідачем виконано частково, договір № 220414СЛ підписаний представниками сторін та скріплений відбитком печатки.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2015 у справі № 904/9116/15 відмовлено повністю в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Інтерпласт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Салатіко" про визнання п.п. 6.1-6.8 розділу 6 договору поставки № 220414СЛ від 22.04.2014 недійсним.

Рішення мотивоване тим, що позивач в силу ст.ст. 33, 34 ГПК України не надав доказів, які б підтверджували той факт, що умови оспорюваного договору суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої із сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Щодо правильності нарахування пені, то в оскаржуваному рішення наведено підстави зазначеного розміру.

Скаржником не доведено своїм контррозрахунком, чому саме скаржник вважає неправильними суми, зазначені в оскаржуваному рішенні.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушень господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Скаржник в апеляційній скарзі не вказав на існування обставин, які б свідчили про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2015 у справі № 910/21888/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства "Інтерпласт" залишити без задоволення.

2. Справу № 910/21888/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 05.04.2016.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді В.І. Рябуха

Н.Ф. Калатай