Рішення

від 24.09.2015 по справі 716/339/15-ц

ЗАСТАВНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 716/339/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2015 року м. Заставна

Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді - Угриновської Л.Я.

секретаря - Кульки О.М.

з участю прокурора - Капіцького О.С.,

представника відповідача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Заставнівського району Чернівецької області в інтересах держави в особі головного управління Держземагенства у Чернівецькій області до ОСОБА_3 сільської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання незаконним і скасування рішення ОСОБА_3 сільської ради ІІ сесії XXV скликання від 18.12.2007 року в частині надання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №085379 від 17.06.2008 року, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 06.08.2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯК №130037 від 22.02.2012 року та повернення державі земельної ділянки -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Заставнівського району Чернівецької області в інтересах держави в особі головного управління Держземагенства у Чернівецькій області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 сільської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_4, в якому просить визнати незаконним і скасувати рішення ОСОБА_3 сільської ради ІІ сесії XXV скликання від 18.12.2007 року в частині надання ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №085379 від 17.06.2008 року, виданий на ім'я ОСОБА_2; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 06.08.2010 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4; визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯК №130037 від 22.02.2012 року, виданий на ім'я ОСОБА_4 та повернути у власність держави земельну ділянку з кадастровим номером 7321582900:02:005:0007 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 0, 22 га , що розташована в с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що слідчим СВ Заставнівського РВ УМВС України в Чернівецькій області 24.08.2014 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування під №12014260090000289 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, стосовно посадових осіб ОСОБА_3 сільської ради та відділу Держземагенства в Заставнівському районі. За результатами досудового розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_5, землевпоряднику ОСОБА_3 сільської ради Заставнівського району, 28.01.2015 оголошену підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, яка полягає у тому, що ОСОБА_5, будучи службовою особою органу місцевого самоврядування та займаючи посаду землевпорядника ОСОБА_3 сільської ради, в порушення вимог п. 12 Перехідних положень ЗК України, після отримання 17.12.2007 року для розгляду заяви відповідача ОСОБА_6 про виділення йому безоплатно у приватну власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,35 га, не перевіривши факту місця розташування земельної ділянки (що знаходилась за межами населеного пункту с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області ), винесла вказану заяву на розгляд сесії сільської ради, в результаті чого 18.12.2007 року на сесії сільської ради прийнято рішення «Про передачу безоплатно у власність земельної ділянки», згідно якого ОСОБА_2 передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки: 0, 12 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться в с. Веренчанка по вул. Заставнівській, 25 та 0, 23 га - для ведення особистого селянського господарства (біля тваринницької ферми, за межами населеного пункту с. Веренчанка Заставнівського району).

Заставнівським районним судом 05.02.2015 року винесено ухвалу, згідно якої ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 Кримінального кодексу України.

Прокурор посилається на те, що на підставі вищезазначеного рішення сесії ОСОБА_3 сільської ради від 18.12.2007 року ОСОБА_2 незаконно отримаву власність земельну ділянку згідно державного акту серії ЯД№085379 від 17.06.2008 року на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0, 23 га, яка згідно листа відділу Держкомзему у Заставнівському районі №210 від 10.02.2015 року розташована за межами с. Веренчанка. ОСОБА_3 сільська рада у відповідності до вказаних норм закону не мала повноважень щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою. Про факт незаконності вказаного рішення ОСОБА_3 сільської ради йому стало відомо після початку досудового розслідування, тобто після 24.08.2014 року, тому просить суд поновити строк позовної давності. Після отримання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2, 06.08.2010 року подарував вищевказану земельну ділянку своїй доньці ОСОБА_4, що підтверджується нотаріально завіреним договором дарування земельної ділянки. В подальшому ОСОБА_4, будучи обдарованою особою, зареєструвала на підставі договору дарування земельної ділянки право власності на себе.

Прокурор Капіцький О.С. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, обґрунтував вищенаведеним та просив задовольнити. Також вказав, що про факт незаконності згаданого рішення ОСОБА_3 сільської ради від 18.12.2007 року йому стало відомо після початку досудового розслідування, тобто після 24.08.2014 року, тому просить суд поновити строк позовної давності.

Відповідач ОСОБА_2, який також є представником відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, у їх задоволенні просив відмовити з підстав спливу позовної давності. В судовому засіданні вказав, що в 2001 році йому було виділено земельну ділянку площею 0,23 га для ведення особистого селянського господарства як працівнику соціальної сфери на виконання вимог указу президента України від 2000 року. Такі ж наділи отримали члени його сім'ї. Із того часу він обробляє вказану земельну ділянку. Маючи намір приватизувати надану йому в користування земельну ділянку, він звернувся до ОСОБА_3 сільської ради із заявою про передачу йому безоплатно у власність земельної ділянки. Рішенням сесії ОСОБА_3 сільської ради від 18.12.2007 року йому безоплатно передано у власність земельну ділянку орієнтовною площею 0,35 га із них: 0,12 га - для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованих по вул. Заставнівській, 25 в с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області; 0,23 га - для ведення особистого селянського господарства, розташованої біля тваринницької ферми. Вказаним рішенням йому також надано дозвіл на виготовлення державного акту на ці земельні ділянкі. Відповідач посилався на те, що він виготовив державний акт на право власності на земельну ділянку. В подальшому вказану земельну ділянку він подарував своїй доньці ОСОБА_4, уклавши з нею договір дарування. На час приватизації йому не було відомо про положення закону, який визначає сам порядок приватизації. При цьому він не вчиняв будь-яких дій, що свідчили б про неправомірність його умислу. Він мав намір використати право на приватизацію земельної ділянки, при цьому вважає, що його вини в тому, що сесія ОСОБА_3 сільської ради прийняла рішення по його заяві поза межами своєї компетенції немає. Просить відмовити в позові, застосувавши положення щодо строку позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_3 сільської ради Заставнівського району Чернівецької області - ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги щодо визнання незаконним рішення сільської ради визнала, проте заперечила в частині решти вимог. Суду пояснила, що відповідач ОСОБА_2 користується земельною ділянкою, площею 0,22 га, що на масиві біля бувшої тваринницької ферми із 2001 року. Вказаний масив знаходиться за межами с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області. Представник ОСОБА_3 сільської ради визнає, що сільська рада не мала повноважень розпорядження землями поза населеним пунктом. Факт користування ОСОБА_2 вказаною земельною ділянкою із 2001 року підтверджується записами в погосподарській книзі с. Веренчанка та кадастровій книзі. Вважає, що вини ОСОБА_2 в прийнятті незаконного рішення сесії сільської ради немає. Просила в позові відмовити.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши доводи сторін, суд вважає, що позов обґрунтований, однак в його задоволенні слід відмовити в зв'язку із спливом позовної давності , виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням ХХІ сесії ХХІІІ скликання ОСОБА_3 сільської ради Заставнівського району Чернівецької області від 24.05.2000 року «Про затвердження списків працівників соціальної сфери та пенсіонерів» затверджено списки працівників соціальної сфери та пенсіонерів, які проживають і працюють в с. Веренчанка та Яблунівка, яким будуть надані земельні ділянки. (а.с. 79). В цьому списку значиться також і відповідач ОСОБА_2 (а.с. 80). З виписки з погосподарської книги с. Веренчанка за 1995-2000 роки, наданої представником відповідача ОСОБА_1 в судове засідання видно, що відповідач ОСОБА_2 та члени його сім'ї користуються земельною ділянкою, наданою їм як працівникам соціальної сфери, загальною площею 0,92 га, що розташована за межами села Веренчанка. Факт користування вказаною земельною ділянкою підтверджується також випискою з кадастрової книги.

Таким чином, з урахуванням вищевказаного суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2 з 2000 року користується земельною ділянкою площею 0,22 га - для ведення особистого селянського господарства, розташована біля тваринницької ферми в адміністративних межах ОСОБА_3 сільської ради, однак поза межами с. Веренчанка. Інших доказів про набуття відповідачем ОСОБА_2 права на земельну ділянку як працівнику соціальної сфери, згідно УП «Про забезпечення економічних інтересів та соціального захисту працівників соціальної сфери» №584/2000 від 12.04.2000 року судом не здобуто.

Вказаний факт в судовому засіданні був визнаний також представником ОСОБА_3 сільської ради .

Згідно рішення ОСОБА_3 сільської ради Заставнівського району Чернівецької області ХІ сесії ХХV скликання від 18.12.2007 року відповідачу ОСОБА_2 передано безоплатно у власність земельну ділянку орієнтовною площею 0,35 га із них: 0,12 га - для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована по вул. Заставнівській, 25 в с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області; 0,23 га - для ведення особистого селянського господарства, що розташована біля тваринницької ферми.

Рішенням ХІІ сесії ХХV скликання ОСОБА_3 сільської ради Заставнівського району Чернівецької області «Про внесення змін до рішення ХІ сесії ХХV скликання від 18.12.2007 року» уточнено площу згаданих земельних ділянок та передано відповідачу ОСОБА_2 у власність земельну ділянку загальною площею 0,3437 га, до складу якої входять: земельна ділянка площею 0,1237 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована по вул. Заставнівській, 25 в с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області; земельна ділянка площею 0,22 га - для ведення особистого селянського господарства. Проте зазначене рішення прокурором не оскаржується.

На підставі цього рішення відповідачу ОСОБА_2 17.06.2008 року було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №085379 (а.с. 10). Згідно цього державного акту, земельна ділянка яку у власність отримав відповідач ОСОБА_2 розташована в с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області має площу 0,22 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а.с. 10).

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 21 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII «Про основи містобудування» визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації місцевих правил забудови з урахуванням планів земельно-господарського устрою.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону України від 20 квітня 2000 року №1699-III «Про планування і забудову територій» сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, у тому числі, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.

Статтею 173 ЗК України визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України (який діяв на момент виникнення вказаних правовідносин) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Аналізуючи вказані норми закону, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 сільська рада Заставнівського району Чернівецької області при наданні відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,22 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована в адміністративних межах ОСОБА_3 сільської ради, однак за межами населеного пункту с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області вийшла за межі своїх повноваженнь, а отже її рішення від 18.12.2007 року в частині надання безоплатно відповідачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,22 га є незаконним.

Судом встановлено, що оскаржуване прокурором рішення ОСОБА_3 сільської ради ІІ сесії XXV скликання від 18.12.2007 року в частині надання безоплатно відповідачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,22 га є незаконним також з тих підстав, що при його прийнятті ОСОБА_3 сільська рада Заставнівського району Чернівецької області не дотрималась визначеного ст.ст. 116, 118 ЗК України порядку передачі відповідачу ОСОБА_2 згаданої земельної ділянки у власність. Однак, в обґрунтування позовних вимог, на такі підстави недійсності оскаржуваного рішення прокурор не посилається.

Оскільки рішення ОСОБА_3 сільської ради ІІ сесії XXV скликання від 18.12.2007 року є незаконним, то Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД№085379 від 17.06.2008 року, виданий на підставі цього рішення на ім'я відповідача ОСОБА_2 також є незаконним.

Судом встановлено, що після отримання згаданого державного акту на право власності на земельну ділянку відповідач ОСОБА_2 06.08.2010 подарував вищевказану земельну ділянку своїй доньці відповідачу ОСОБА_4, що підтверджується копією договору дарування земельної ділянки (а.с. 66).

В подальшому ОСОБА_4, будучи обдарованою особою, зареєструвала на підставі договору дарування земельної ділянки право власності на себе, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №130037 від 22.02.2012 року (а.с. 67).

Відповідно до ст.ст. 202- 210 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. У письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. Правочин , який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Статями 215-216 ЦК України передбачені підстави та правові наслідки недійсності правочину, а саме: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном , виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно ст. 717, 719 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Аналіз вказаних норм закону дає підстави суду зробити висновок про те, що заявивши вимогу про визнання правочину недійсним прокурор в позовній заяві не зазначає з яких саме підстав договір дарування земельної ділянки, вчинений між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 06.08.2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за №2460 може бути визнаний недійсним.

Наведене обмежує суд в дослідженні та оцінці правомірності цього договору.

Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

В постанові Верховного суду України від 01.07.2015 року сказано, що: прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Згідно ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у вказаній справі прокурор, має обов'язки і користується правами позивача, крім права на укладення мирової угоди, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, тому посилання прокурора на те, що про факт незаконності вказаного рішення ОСОБА_3 сільської ради йому стало відомо після початку досудового розслідування, тобто після 24.08.2104 року є безпідставним, оскільки наділяє його статусом самостійного позивача, що не передбачено цивільним процесуальним законодавством. Отже в поновленні строку позовної давності прокурору слід відмовити.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав, а і об'єктивні можливості цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розуміти через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері використання та охорони земель.

Згідно ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель» № 963-IV від 19.06.2003 року обов'язок контролю у сфері земель покладений на Держземагенство. Такі повноваження вказаний державний орган, в інтересах якого прокурор звертається до суду, набув з 01.01.2013 року коли у вищезгаданий Закон України були внесені зміни відповідно до ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства соціальної політики України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів» №5462-VІ від 16.10.2012 року. До цього часу, а саме на момент видачі відповідачу ОСОБА_2 оскаржуваного державного акту на земельну ділянку, тобто станом на червень 2008 року обов'язок щодо контролю за використанням та охороною земель був покладений на відділ земельних ресурсів.

З урахуванням викладеного, саме відділу земельних ресурсів у Заставнівському районі було (могло бути) відомо про порушення права і саме цей державний орган мав би повідомити органи прокуратури про порушення такого права.

В постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014 року по справі 6-152цс14 говориться про те, що перебіг позовної давності починається з моменту коли державний орган, дізнався про порушення свого права, а не з моменту проведення прокуратурою перевірки.

Тому, суд приходить до висновку, що у вказаних правовідносин перебіг позовної давності починається не з моменту, коли прокурор дізнався про факт незаконності згаданого рішення ОСОБА_3 сільської ради, тобто після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудового розслідування та початку досудового розслідування, а саме після 24.08.2014 року, а з моменту коли згадана земельна ділянка вибула з державної власності, тобто з моменту видачі відповідачу ОСОБА_2 державного акту - 17.06.2008 року.

Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Беручи до уваги, що головне управління Держземагенства у Чернівецькій області в інтересах якого прокурор звернувся до суду з клопотанням про поновлення строку не зверталось, а прокурор питанням про поновлення строку позовної давності не наділений, відповідач ОСОБА_2 заявив клопотання про застосування до вказаних правовідносин строку позовної давності, то в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 116, 118, 122, 152, 155, 173 ЗК України, ст.ст. 202-210, 215-216, 256, 257, 261, 267, 717, 719 ЦК України, ст. 12 Закону України від 20 квітня 2000 року № 1699-III «Про планування і забудову територій», ст. 361 Закону України «Про прокуратуру» ст.ст. 10,11, 45, 46, 61, 214-215, 218, 360-7 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову прокурора Заставнівського району Чернівецької області в інтересах держави в особі головного управління Держземагенства у Чернівецькій області до ОСОБА_3 сільської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання незаконним і скасування рішення ОСОБА_3 сільської ради ІІ сесії XXV скликання від 18.12.2007 року в частині надання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №085379 від 17.06.2008 року, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 06.08.2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯК №130037 від 22.02.2012 року та повернення державі земельної ділянки відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя