Ухвала

від 28.09.2016 по справі 716/339/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Умнової О.В.,

суддів: Висоцької В.С., Іваненко Ю.Г., Кафідової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Заставнівського району Чернівецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Чернівецькій області до Веречанської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконним і скасування рішення Веречанської сільської ради від 18 грудня 2007 року в частині надання безоплатно у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки, за касаційною скаргою першого заступника прокурора Чернівецької області на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 24 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року прокурор Заставнівського району Чернівецької області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Чернівецькій області звернувся до суду з позовом, в якому просив: поновити строк позовної давності; визнати незаконним і скасувати рішення Веренчанської сільської ради від 18 грудня 2007 року в частині надання ОСОБА_5 безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 17 червня 2008 року, виданий на ім`я ОСОБА_5; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 6 серпня 2010 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6; визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку від 22 лютого 2012 року, виданий на ім`я ОСОБА_6 та повернути у власність держави земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 0,22 га, що розташована в с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області.

Позов мотивовано тим, що слідчим СВ Заставнівського РВ УМВС України в Чернівецькій області 24 серпня 2014 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, стосовно посадових осіб Веренчанської сільської ради та відділу Держземагенства в Заставнівському районі. За результатами досудового розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_7, землевпоряднику Веренчанської сільської ради Заставнівського району, 28 січня 2015 року оголошену підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, яка полягає у тому, що ОСОБА_8, будучи службовою особою органу місцевого самоврядування та займаючи посаду землевпорядника Веренчанської сільської ради, в порушення вимог п. 12 Перехідних положень ЗК України, після отримання 17 грудня 2007 року для розгляду заяви відповідача ОСОБА_9 про виділення йому безоплатно у приватну власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,35 га, не перевіривши факту місця розташування земельної ділянки (що знаходилась за межами населеного пункту с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області), винесла вказану заяву на розгляд сесії сільської ради, в результаті чого, 18 грудня 2007 року на сесії сільської ради прийнято рішення «Про передачу безоплатно у власність земельної ділянки», згідно якого ОСОБА_5 передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки: 0,12 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1, та 0,23 га - для ведення особистого селянського господарства (біля тваринницької ферми, за межами населеного пункту с. Веренчанка Заставнівського району).

Заставнівським районним судом 5 лютого 2015 року постановлено ухвалу, згідно якої ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, на підставі ст. 49 Кримінального кодексу України.

Прокурор посилався на те, що на підставі вищезазначеного рішення Веренчанської сільської ради від 18 грудня 2007 року ОСОБА_5 незаконно отримав у власність земельну ділянку згідно державного акту від 17 червня 2008 року на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,23 га, яка, згідно листа відділу Держкомзему у Заставнівському районі №210 від 10 лютого 2015 року розташована за межами с. Веренчанка.

Веренчанська сільська рада у відповідності до вказаних норм закону не мала повноважень щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою.

Після отримання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 6 серпня 2010 року подарував її своїй доньці ОСОБА_6, яка в подальшому зареєструвала право власності на себе.

Про факт незаконності вказаного рішення Веренчанської сільської ради прокурору стало відомо після початку досудового розслідування, тобто після 24 серпня 2014 року, тому прокурор просив суд поновити строк позовної давності.

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 24 грудня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Перший заступник прокурора Чернівецької області, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов прокурора в інтересах держави в особі головного управління Держземагенства у Чернівецькій області є обґрунтованим, проте поданий з пропуском строку позовної давності. Оскільки Головне управління Держземагенства у Чернівецькій області з клопотанням про поновлення строку позовної давності не зверталось, а прокурор питанням про поновлення строку позовної давності не наділений, ОСОБА_5 заявив клопотання про застосування строку позовної давності, то місцевий суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Переглядаючи рішення місцевого суду на предмет законності і обґрунтованості суд апеляційної інстанції погодився з його висновками та залишив ухвалене ним рішення без змін.

Вказані висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають фактичним обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Веренчанської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області від 24 травня 2000 року «Про затвердження списків працівників соціальної сфери та пенсіонерів» затверджено списки працівників соціальної сфери та пенсіонерів, які проживають і працюють в с. Веренчанка та Яблунівка, яким будуть надані земельні ділянки, (а.с. 79). В цьому списку значиться також і відповідач ОСОБА_5 (а.с. 80).

ОСОБА_5 та члени його сім'ї користуються земельною ділянкою, наданою їм як працівникам соціальної сфери, загальною площею 0,92 га, що розташована за межами села Веренчанка. Факт користування вказаною земельною ділянкою підтверджується випискою з кадастрової книги та випискою з погосподарської книги с. Веренчанка за 1995-2000 роки.

Рішенням Веренчанської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області від 18 грудня 2007 року ОСОБА_5 передано безоплатно у власність земельну ділянку орієнтовною площею 0,35 га, із них: 0,12 га - для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована по АДРЕСА_1; 0,23 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована біля тваринницької ферми.

Рішенням Веренчанської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області «Про внесення змін до рішення XI сесії XXV скликання від 18 грудня 2007 року» уточнено площу згаданих земельних ділянок та передано ОСОБА_5 у власність земельну ділянку загальною площею 0,3437 га, до складу якої входять: земельна ділянка площею 0,1237 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована по АДРЕСА_1; земельна ділянка площею 0,22 га для ведення особистого селянського господарства. Зазначене рішення прокурором не оскаржується.

На підставі вказаного рішення сільської ради відповідачу ОСОБА_5 17 червня 2008 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку, згідно якого ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,22 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області

З урахуванням вищевказаного суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_5 з 2000 року користується земельною ділянкою площею 0,22 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована біля тваринницької ферми в адміністративних межах Веренчанської сільської ради, однак поза межами с. Веренчанка.

Вказаний факт в судовому засіданні був визнаний також представником Веренчанської сільської ради.

Після отримання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 6 серпня 2010 року подарував вищевказану земельну ділянку своїй дочці ОСОБА_6, що підтверджується копією договору дарування земельної ділянки, на підставі якого ОСОБА_6 зареєструвала право власності на себе.

Суди попередніх інстанцій, встановивши вказані обставини дійшли висновків щодо обґрунтованості заявленого прокурором позову, оскільки Веренчанська сільська рада Заставнівського району Чернівецької області при наданні відповідачу ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,22 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована в адміністративних межах Веренчанської сільської ради, однак за межами населеного пункту с. Веренчанка Заставнівського району Чернівецької області, вийшла за межі своїх повноважень, а, отже, її рішення від 18 грудня 2007 року в частині надання безоплатно ОСОБА_5 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,22 га є незаконним, й, відповідно державний акт на право власності на земельну ділянку від 17 червня 2008 року, виданий на підставі цього рішення на ім'я ОСОБА_5 також є незаконним. Інші вимоги є похідними і також обґрунтованими.

Разом з тим, ОСОБА_5 подав заяву про застосування позовної давності до вимог прокурора.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Аналогічна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №6-68цс15, від 8 червня 2016 року у справі №6-3029цс15, які, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для усіх судів України.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі №6-178цс15, яка, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Згідно України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» № 963-ІУ від 19 червня 2003 року обов'язок контролю у сфері земель покладений на Держземагенство. Такі повноваження вказаний державний орган, в інтересах якого прокурор звертається до суду, набув з 1 січня 2013 року, коли у вищезгаданий Закон України були внесені зміни відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства соціальної політики України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів» від 16 жовтня 2012 року. До цього часу, зокрема на момент видачі ОСОБА_5 оскаржуваного державного акту на земельну ділянку, тобто станом на червень 2008 року обов'язок щодо контролю за використанням та охороною земель був покладений на відділ земельних ресурсів.

За таких обставин, саме відділу земельних ресурсів у Заставнівському районі було (могло бути) відомо про порушення права і саме цей державний орган мав би повідомити органи прокуратури про порушення такого права.

Згідно постанови Верховного суду України від 29 жовтня 2014 року у справі 6-152цс14 перебіг позовної давності починається з моменту, коли державний орган дізнався про порушення свого права, а не з моменту проведення прокуратурою перевірки.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що у вказаних правовідносинах перебіг позовної давності починається з моменту, коли спірна земельна ділянка вибула з державної власності, тобто з моменту видачі відповідачу державного акту 17 червня 2008 року.

Прокурор має обов'язки і користується правами позивача, крім права на укладення мирової угоди, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, тому посилання прокурора на те, що про факт незаконності вказаного рішення Веренчанської сільської ради йому стало відомо після початку досудового розслідування, тобто після 24 серпня 2014 року є безпідставним.

За таких обставин, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено прокурору в поновленні строку позовної давності та у зв'язку з поданням відповідачем заяви про застосування наслідків пропуску такого строку правильно відмовлено у задоволенні позовних вимог з цих підстав.

Встановивши факти та визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували правові норми та ухвалили правильні по суті рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваних рішень. При вирішенні даної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, відповідно до ст. 337 ЦПК України касаційну скаргу слід відхилити і залишити оскаржувані рішення місцевого та апеляційного судів без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Чернівецької області відхилити.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 24 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.В. Умнова судді В.С. Висоцька Ю.Г. Іваненко О.В. Кафідова І.М. Фаловська